Військовослужбовець 1-го окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла на псевдо «Жокей» разом із побратимами відбив атаку росіян поблизу Добропілля на Покровському фронті. За цю операцію командування полку подало клопотання про присвоєння «Жокею» звання Героя України.
За порятунок двох братів-херсонців, які постраждали від ворожої атаки на місто, спершу взялись місцеві медики, потім — спеціалісти Національної дитячої спеціалізованої лікарні НДСЛ Охматдит.
17-річний Анатолій та 8-річний Артем — із Херсона. Одного дня брати збиралися їхати на заняття із шахів, аж раптом — їхню вулицю накрив російський танковий обстріл. У цей момент старший якраз вийшов відчинити ворота, молодший — був у машині.
«Я почула крик старшого сина. Бачу: він лежить на землі із пораненими ногами, а машина, де сидить Артем, горить. Я кричу: “Артемчику, виходь!” А він каже: “Мамо, я не можу стати на ніжки”», — пригадує пані Олена, мама братів. Вона під час обстрілу теж була коло автівки.
Жінка, яка мала поранення голови, рук та стегна, відтягла синів від палаючого автомобіля та викликала «швидку». Сім’ю госпіталізували.
Спочатку братів рятували в одній із дитячих лікарень Херсона, проте хлопці залишалися у вкрай тяжкому стані. Тоді їх направили у Київ — до спеціалістів НДСЛ “Охматдит”.
У відділення реконструктивно-пластичної мікрохірургії столичної лікарні брати потрапили вже з ампутованими частинами ніг та відкритими мінно-вибуховими ранами.
Старший — Анатолій — мав ампутацію переднього відділу правої стопи та важку рану з дефектом п’яткової кістки на лівій. Команда мікрохірургів повністю загоїла всі рани. У молодшого — Артема — травми були ще важчими. Про це розповів Валерій Бовкун, завідувач відділення реконструктивно-пластичної мікрохірургії Охматдиту:
«У нього була ампутація на рівні верхньої третини гомілки. Але через некроз м’язів ми були змушені виконати реампутацію вже на рівні колінного суглоба. На лівій стопі хлопчик мав значний дефект кісток і м’яких тканин, тож ми виконали складну шкірну пластику»
Упродовж лікування з хлопцями паралельно працювали фахівці з реабілітації та спеціалісти з ментального здоров’я.
Нині Артема й Анатолія з лікарні вже виписали — їхньому життю нічого не загрожує. Тепер на братів чекає шлях до протезування та подальшого відновлення.
Дякуємо херсонським та київським медикам за об’єднання зусиль задля порятунку цих дітей. Хлопцям та їхній сім’ї бажаємо сили та якісного відновлення!
Оріхів на Запоріжжі. Нині тут, з понад 15 тисяч населення, залишилось лише кілька сотень цивільних людей. Кожні двадцять хвилин місто атакують з дронів. Вцілілих багатоповерхівок тут вже не залишилось.
Це лише один із багатьох будинків, що постраждали сьогодні вночі внаслідок ворожого обстрілу. Є постраждалі серед людей. Ніч була по-справжньому страшною.
Під час нічної ворожої атаки по місту один із російських дронів влучив у дах багатоповерхівки, але на щастя, не вибухнув.
Внаслідок цього на даху залишилися сам пошкоджений дрон, його бойова частина, а також 21 касетний боєприпас. Ще одна небезпечна «касета» перебувала у дворі будинку.
Усі ці вибухонебезпечні предмети становили критичну загрозу для мешканців житлового комплексу, оскільки касетні елементи оснащені самоліквідаторами і могли вибухнути в будь-який момент.
Для того, щоб знешкодити ВНП, небезпечну ділянку огородили, а мешканців вищих поверхів евакуювали.
Щоб мінімізувати ризики, оператори роботизованих систем та БпЛА використали в тандемі дрони та багатофункціонального робота, зокрема і на даху будинку. Робот обережно зібрав усі вибухонебезпечні предмети у спеціальну ємність, яку потім за допомогою крану завантажили в піротехнічний автомобіль.
Усі боєприпаси знешкодили контрольованим вибухом на спецмайданчику.
Військовослужбовиця 158-ї окремої механізованої бригади, Олена Зелінська, на псевдо "Кобра", нині фельдшерка медичного пункту артилерійського дивізіону. Про окупацію рідного селища на початку війни, загрозу розстрілу, полон та рішення приєднатися до війська її розповідь за посиланням.
Евакуація поранених, як і сама війна, стрімко змінюється. Медики опановують дробовики, зварювальні апарати та інші інструменти - все для того, щоб порятунок побратимів був більш безпечним. Як відбувається евакуація наприкінці 2025, та хто писатиме майбутні медичні стандарти НАТО? Все це в репортажі про медичну роту 10 ОГШБр "Едельвейс".
Він пройшов шлях від перших добровольчих підрозділів 2014 року до масштабних процесів, які сьогодні формують нову армію. Кирило «Кірт» Беркаль воював в Іловайську, Широкиному, Мар’їнці, обороняв Маріуполь і був у російському полоні. Наразі він — заступник командира Третього армійського корпусу. Зараз його фокус — те, чого українському війську роками бракувало: якісна й системна підготовка бійців. Кірт переконаний, що боротьба буде довгою, і наша перемога залежить від того, наскільки добре ми навчимо людей зараз. Саме тому він розвиває нову модель військової освіти, культуру аналізу бою та навчальні ініціативи, що змінюють підхід до підготовки. Те, що десять років тому починалося зі ста людей, виросло у понад п’ятдесят тисяч військових. Масштаб, який неможливо не помітити. Новий документальний фільм Вавилонʼ13 розповідає саме про цей етап — про людину, яка не просто воює, а формує українське військо майбутнього .
Українські діти, які пережили окупацію, втрату рідних чи полон, часто мають важкі психологічні травми. DW побувала у таборі в Карпатах, де працюють з такими дітьми, і побачила, як проходить процес їхнього зцілення.
Піхотинець 152-ї окремої єгерської бригади Андрій Сірик має псевдо «КНП» — на честь рідного міста Конотопа. До повномасштабної війни він вісім років пропрацював у столичних ресторанах, пройшов шлях від піцайоло до «шефа». Але найважливіше місце зараз, говорить, у його житті займає музична творчість. Це його спосіб переживати травматичні події й висловлювати свої думки.
Шевченківська громада на Миколаївщині 2022 року опинилась у сірій зоні та частково в окупації. 80% будівель тут зруйновані, але люди повертаються жити додому.
Тримісячного Назара, який вижив після російської атаки на Київ у вересні, виписали з лікарні. Його матері Тетяні зробили кесарів розтин на сьомому місяці вагітності, щоб врятувати дитину. Вона сама згодом померла від отриманих травм — в неї було 95% опіків. Батько дитини Вадим також роходить лікування та реабілітацію, відтак Назара на опіку взяла тітка, сестра Вадима. Як лікарі боролися за життя передчасно народженого Назара — у репортажі Суспільного.
Уявіть війну, де немає фронту, окопів і лінії зіткнення. Де люди гинуть у ліфті, в кафе, у власному авто чи за кавою в Москві, Херсоні, Ханти-Мансійську чи Іспанії. Це тіньова війна — підриви, кілери, отрута, «технічні несправності» літаків і раптові зустрічі з дронами. Війна, яка триває паралельно з великою, і буде тривати довше за окопну. Та чому після великої війни не настане «тиша», а почнеться новий етап війни спецслужб — і для України, і для росії.
Лише через рік після звільнення з полону наважився приїхати в рідний Херсон. Експолонений Володимир Сорочан попав в неволю у квітні 2022 після невдалого прориву з заводу Азовмаш у Маріуполі. Тепер він веде відеоблог про те, що пережив у полоні та вже написав про це книгу. Одна з найяскравіших історій, яку Володимир розповів своїм підписникам про те, чому навіть «вертухаї» у колоніях РФ захоплювались стійкістю українських військових, хоч і щосили намагалися зламати їх волю. Про війну, полон, тортури та повернення у мирне життя – він вперше розповів Радіо Свобода.
Військовослужбовець 1-го окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла на псевдо «Жокей» разом із побратимами відбив атаку росіян поблизу Добропілля на Покровському фронті. За цю операцію командування полку подало клопотання про присвоєння «Жокею» звання Героя України.
Неймовірна історія про те, як життя перемагає
Borislav Bereza
Time виклав топ-100 фото за 2025 рік. Серед них 5 фото з України.
• Дим після російського обстрілу здіймається над полем соняшників у Запорізькій області, 8 липня (Дмитро Смольєнко / Укрінформ).
• Жінка з Харкова вибігає з дому, рятуючи домашніх тварин після вибухів російських бомб, 24 липня (Девід Гуттенфельдер / The New York Times).
• Рятувальники допомагають постраждалій біля будинку, у який влучила ракета, Київ, 28 серпня (Костянтин Ліберов).
• Поранена українка сидить біля зруйнованого під час авіаудару будинку, Київ, 24 квітня (Євген Малолєтка / AP).
• Працівники працюють на титановому карʼєрі у Житомирській області, 28 лютого (Роман Піліпей / AFP).
Болісно, що Україна на фото переважно саме така - травмована та поранена. Але так буде не завжди.
Міністерство охорони здоров'я України
19 год ·
Діти потрапили під російський танковий обстріл
За порятунок двох братів-херсонців, які постраждали від ворожої атаки на місто, спершу взялись місцеві медики, потім — спеціалісти Національної дитячої спеціалізованої лікарні НДСЛ Охматдит.
17-річний Анатолій та 8-річний Артем — із Херсона. Одного дня брати збиралися їхати на заняття із шахів, аж раптом — їхню вулицю накрив російський танковий обстріл. У цей момент старший якраз вийшов відчинити ворота, молодший — був у машині.
«Я почула крик старшого сина. Бачу: він лежить на землі із пораненими ногами, а машина, де сидить Артем, горить. Я кричу: “Артемчику, виходь!” А він каже: “Мамо, я не можу стати на ніжки”», — пригадує пані Олена, мама братів. Вона під час обстрілу теж була коло автівки.
Жінка, яка мала поранення голови, рук та стегна, відтягла синів від палаючого автомобіля та викликала «швидку». Сім’ю госпіталізували.
Спочатку братів рятували в одній із дитячих лікарень Херсона, проте хлопці залишалися у вкрай тяжкому стані. Тоді їх направили у Київ — до спеціалістів НДСЛ “Охматдит”.
У відділення реконструктивно-пластичної мікрохірургії столичної лікарні брати потрапили вже з ампутованими частинами ніг та відкритими мінно-вибуховими ранами.
Старший — Анатолій — мав ампутацію переднього відділу правої стопи та важку рану з дефектом п’яткової кістки на лівій. Команда мікрохірургів повністю загоїла всі рани. У молодшого — Артема — травми були ще важчими. Про це розповів Валерій Бовкун, завідувач відділення реконструктивно-пластичної мікрохірургії Охматдиту:
«У нього була ампутація на рівні верхньої третини гомілки. Але через некроз м’язів ми були змушені виконати реампутацію вже на рівні колінного суглоба. На лівій стопі хлопчик мав значний дефект кісток і м’яких тканин, тож ми виконали складну шкірну пластику»
Упродовж лікування з хлопцями паралельно працювали фахівці з реабілітації та спеціалісти з ментального здоров’я.
Нині Артема й Анатолія з лікарні вже виписали — їхньому життю нічого не загрожує. Тепер на братів чекає шлях до протезування та подальшого відновлення.
Дякуємо херсонським та київським медикам за об’єднання зусиль задля порятунку цих дітей. Хлопцям та їхній сім’ї бажаємо сили та якісного відновлення!
Оріхів на Запоріжжі. Нині тут, з понад 15 тисяч населення, залишилось лише кілька сотень цивільних людей. Кожні двадцять хвилин місто атакують з дронів. Вцілілих багатоповерхівок тут вже не залишилось.
Чергова російська масована атака. У Києві загинуло 2 людини, 29 постраждали, серед них дитина. На Київщині загинула жінка, ще 8 людей постраждали.
Yan Dobronosov
2 год ·
Це лише один із багатьох будинків, що постраждали сьогодні вночі внаслідок ворожого обстрілу. Є постраждалі серед людей. Ніч була по-справжньому страшною.
Кіт і Баба
5 год ·
«Усвідомлення себе українцем — це є найкращою зброєю проти росії», — каже історик та військовослужбовець 2-го корпусу НГУ «Хартія» Вахтанг Кіпіані.
Під час нічної ворожої атаки по місту один із російських дронів влучив у дах багатоповерхівки, але на щастя, не вибухнув.
Внаслідок цього на даху залишилися сам пошкоджений дрон, його бойова частина, а також 21 касетний боєприпас. Ще одна небезпечна «касета» перебувала у дворі будинку.
Усі ці вибухонебезпечні предмети становили критичну загрозу для мешканців житлового комплексу, оскільки касетні елементи оснащені самоліквідаторами і могли вибухнути в будь-який момент.
Для того, щоб знешкодити ВНП, небезпечну ділянку огородили, а мешканців вищих поверхів евакуювали.
Щоб мінімізувати ризики, оператори роботизованих систем та БпЛА використали в тандемі дрони та багатофункціонального робота, зокрема і на даху будинку. Робот обережно зібрав усі вибухонебезпечні предмети у спеціальну ємність, яку потім за допомогою крану завантажили в піротехнічний автомобіль.
Усі боєприпаси знешкодили контрольованим вибухом на спецмайданчику.
Військовослужбовиця 158-ї окремої механізованої бригади, Олена Зелінська, на псевдо "Кобра", нині фельдшерка медичного пункту артилерійського дивізіону. Про окупацію рідного селища на початку війни, загрозу розстрілу, полон та рішення приєднатися до війська її розповідь за посиланням.
Піхотинець 152-ї окремої єгерської бригади Андрій Сірик має псевдо «КНП» — на честь рідного міста Конотопа. До повномасштабної війни він вісім років пропрацював у столичних ресторанах, пройшов шлях від піцайоло до «шефа». Але найважливіше місце зараз, говорить, у його житті займає музична творчість. Це його спосіб переживати травматичні події й висловлювати свої думки.
Шевченківська громада на Миколаївщині 2022 року опинилась у сірій зоні та частково в окупації. 80% будівель тут зруйновані, але люди повертаються жити додому.
Тримісячного Назара, який вижив після російської атаки на Київ у вересні, виписали з лікарні. Його матері Тетяні зробили кесарів розтин на сьомому місяці вагітності, щоб врятувати дитину. Вона сама згодом померла від отриманих травм — в неї було 95% опіків. Батько дитини Вадим також роходить лікування та реабілітацію, відтак Назара на опіку взяла тітка, сестра Вадима. Як лікарі боролися за життя передчасно народженого Назара — у репортажі Суспільного.
Уявіть війну, де немає фронту, окопів і лінії зіткнення. Де люди гинуть у ліфті, в кафе, у власному авто чи за кавою в Москві, Херсоні, Ханти-Мансійську чи Іспанії. Це тіньова війна — підриви, кілери, отрута, «технічні несправності» літаків і раптові зустрічі з дронами. Війна, яка триває паралельно з великою, і буде тривати довше за окопну. Та чому після великої війни не настане «тиша», а почнеться новий етап війни спецслужб — і для України, і для росії.
Лише через рік після звільнення з полону наважився приїхати в рідний Херсон. Експолонений Володимир Сорочан попав в неволю у квітні 2022 після невдалого прориву з заводу Азовмаш у Маріуполі. Тепер він веде відеоблог про те, що пережив у полоні та вже написав про це книгу. Одна з найяскравіших історій, яку Володимир розповів своїм підписникам про те, чому навіть «вертухаї» у колоніях РФ захоплювались стійкістю українських військових, хоч і щосили намагалися зламати їх волю. Про війну, полон, тортури та повернення у мирне життя – він вперше розповів Радіо Свобода.
Донецька область, осінь 2025. Одну з ділянок фронту утримує легендарна 93-тя механізована бригада “Холодний Яр”.