Чергова російська атака на Глухів. Пошкоджено житлові будинки, знищено господарські споруди та об’єкт інфраструктури. Окрім того, у місті зафіксували випадки інформаційних провокацій у вигляді розповсюдження купюр із ворожими QR-кодами.
Через російську атаку по житловому сектору одна людина загинула, ще 10 травмовані, 2 з них надзвичайники деблокували з-під завалів
За попередньою інформацією, знищені 18 будівель, з них 9 - житлові будинки. Пошкоджені понад 100 житлових будинків, 55 господарчих будівель та 2 магазини.
Вранці 4 квітня війська РФ завдали удару дронами ринку в Нікополі на Дніпропетровщині. Загинули пʼятеро людей, 25 — дістали поранень. Сталася пожежа, понівечені торгівельні павільйони та магазин. На місці атаки по ринку у Нікополі попередньо побито понад 30 торговельних точок, повідомив охоронець.
Переселення цивільних із прикордоння триває в надскладних умовах. Людям вже не сила залишатися у селах та містах, які в безпосередній близькості до російського кордону. Адже там місцеві виживають фактично по декілька місяців без світла, доступу до магазинів, не говорячи вже про небезпеку з неба, яка постійно на них чатує.
Один день разом із настоятелем парафії ПЦУ Валентином Гороховським - від ранкової служби, де моляться за полонених, до поїздки до українських військових із гуманітарною місією.
Житло громадян України, яке росіяни не стерли з лиця землі ракетами під час активних бойових дій, тепер віджимають, прямо як в 90-ті. Рахунок вже йде на десятки тисяч конфіскованих житлових обʼєктів по всій окупованій території. І в це житло заселяють росіян.
Це стосується не тільки порожніх квартир українців, які виїхали. Окупанти віджимають майно у тих, хто залишився. За російським законодавством цей державний рекет - законний і забирають нерухомість під виглядом “безхазяйного імущества”.
Ми дослідили, як влаштована система віджиму зсередини, і хто оголошує реальних власників житла мертвими душами.
У цьому випуску «Історії для дорослих» говоримо про одну з найнеприємніших для російської пропаганди тем: росіян, які воювали на боці Гітлера, російський колабораціонізм у Другій світовій війні, Локотську республіку, РОНА, козаків Краснова, російських фашистів у Харбіні та США, а також про Івана Ільїна — автора, якого сьогодні часто називають одним з ідеологічних попередників путінської Росії.
Унаслідок атаки в Одесі загинули 30-річна жінка та її 2,6-річна донька, а також ще одна жінка 53 років, повідомив керівник ОВА Кіпер. Кількість травмованих збільшилась до 15, з яких 13 госпіталізували. Серед постраждалих вагітна жінка та двоє дітей: 7-місячний хлопчик та 2-річна дівчинка.
Близько 10 години 6 квітня російські військові вдарили по Корабельному району з артилерії. Один зі снарядів розірвався на подвір’ї серед багатоповерхових будинків. На місці загинула жінка. Ще троє людей поранені, одна з них — у важкому стані.
Руїни… Знищений житловий квартал на Житомирщині… Посеред зруйнованих будинків стоїть пес. І плаче. Так, що серце розривається на частини. За одну мить він втратив усе: дім, тепло, господарів. Це відео неможливо дивитися без сліз...
Поруч, розбираючи завали, під уламками рятувальники знайшли кролика — наляканого, але живого. Витягнули. Врятували.
Центральна пішохідна вулиця Херсона — Європейська. Колись це було місце прогулянок, зустрічей і міського життя. Тепер — простір, який змінився разом із містом після обстрілів і війни.
В грудні 1962 року на екрани виходить фільм Одеської кіностудії «Ніколи». Якби не величезні витрачені суми, картину закрили б. А так — зажадали завершити її за решту грошей. Коли фільм ненадовго вийшов на екрани, кінокритики дружно набрали в рота води. Пізніше було неофіційне побажання з Москви — забути про цей фільм. Не лише ця стрічка не відповідала ідеологічним вимогам СРСР. На шляху до виробничих планів українських студій було чимало перешкод. Аби втілити в кіно нерадянську ідею, доводилося грати за радянськими правилами.
Документальний серіал «Між крапельками» розповідає про те, як культура України вижила в радянщині. У ті темні часи творчий підхід до цензури допомагав її обійти та перемогти. Не всі проукраїнськи налаштовані громадяни, на щастя, сиділи в таборах і психушках. Було і працювало чимало професіоналів, які вивчали правила гри та між крапельками зберігали українство.
Евакуювали 81-річну жінку за близько півтора кілометри від лінії фронту. Евакуаційник Альберт Колесніков вивіз жительку Великомихайлівки, яка з листопада жила в одному будинку із тілом загиблого сина. Виїхати власними силами жінка не могла, дороги обстрілюються фпв-дронами. А по селищу ледь не щодня гатять КАБами. Як врешті вдалося евакуювати Лідію та що жінка згадує про життя у рідному селищі – у матеріалі Суспільного.
Херсон - це зона «людського сафарі», де російські дрони щодня полюють на цивільних. Життя в місті — це моторошний контраст. Херсонці купують полуницю на ринку та пораються по господарству, поки просто над їхніми головами літають ворожі FPV, а зелене світло світлофора означає лише необхідність тиснути на газ до 120 км/год, аби не потрапити під обстріл.
Власниця кондитерської у Краматорську Катерина Селедцова вже десять років розвиває свою справу. Напередодні Великодня її пекарня працює на повну — найбільший попит мають паски із зображенням стели Донецької області. Водночас жінка готується виїжджати: після обстрілів і ускладнення роботи через війну вирішила евакуюватися разом із сином. Як живе кондитерка та її справа — в матеріалі Суспільне Донбас.
Організатори міжнародного конкурсу World Press Photo 2026 відзначили роботу українського фотографа Євгена Малолєтки під назвою «російська атака на Київ». На фото — 65-річна Валерія Синюк. Вона сидить біля свого пошкодженого будинку після масованого обстрілу Києва 24 квітня 2025 року.
*** того дня російські безпілотники атакували щонайменше п’ять житлових районів столиці. 13 людей загинули, ще 90 отримали поранення.
Били найбільше свої… Це і найогидніше», — каже військовий Дмитро Сіренко, який пробув у полоні майже чотири роки. Його утримували в колонії на окупованій Луганщині, де з військових знущалися наглядачі-українці, які перейшли на бік росіян.
Дмитро потрапив у полон із «комбінату Ілліча» у Маріуполі. Він обороняв місто та отримав там поранення ніг. У неволі військовий не отримував належного лікування, зазнавав побиттів, голоду, катувань струмом. Він також став свідком загибелі інших полонених у колонії на Луганщині.
«Я був свідком суїциду. У хлопця було тату на руці — “Слава Україні!”. Ймовірно, через це його й пресували. Також я бачив, як чоловік помер від раку, і йому навіть не дали подзвонити додому… Загалом чотири людини померли там, де я перебував», — каже Дмитро.
Тепер він проходить реабілітацію в одній з українських лікарень. Журналісти «Слідства.Інфо» ексклюзивно потрапили до цього закладу. Тут звільнені відновлюють м’язи, вчаться заново рухатися, спати і жити без постійної напруги. Лікарі працюють із наслідками побиттів і катувань струмом.
Чергова російська атака на Глухів. Пошкоджено житлові будинки, знищено господарські споруди та об’єкт інфраструктури. Окрім того, у місті зафіксували випадки інформаційних провокацій у вигляді розповсюдження купюр із ворожими QR-кодами.
Через російську атаку по житловому сектору одна людина загинула, ще 10 травмовані, 2 з них надзвичайники деблокували з-під завалів
За попередньою інформацією, знищені 18 будівель, з них 9 - житлові будинки. Пошкоджені понад 100 житлових будинків, 55 господарчих будівель та 2 магазини.
Вранці 4 квітня війська РФ завдали удару дронами ринку в Нікополі на Дніпропетровщині. Загинули пʼятеро людей, 25 — дістали поранень. Сталася пожежа, понівечені торгівельні павільйони та магазин. На місці атаки по ринку у Нікополі попередньо побито понад 30 торговельних точок, повідомив охоронець.
Переселення цивільних із прикордоння триває в надскладних умовах. Людям вже не сила залишатися у селах та містах, які в безпосередній близькості до російського кордону. Адже там місцеві виживають фактично по декілька місяців без світла, доступу до магазинів, не говорячи вже про небезпеку з неба, яка постійно на них чатує.
Один день разом із настоятелем парафії ПЦУ Валентином Гороховським - від ранкової служби, де моляться за полонених, до поїздки до українських військових із гуманітарною місією.
«Не науковий підхід»: що кажуть українцям, коли вони заперечують псевдоісторичні факти про себе?
Житло громадян України, яке росіяни не стерли з лиця землі ракетами під час активних бойових дій, тепер віджимають, прямо як в 90-ті. Рахунок вже йде на десятки тисяч конфіскованих житлових обʼєктів по всій окупованій території. І в це житло заселяють росіян.
Це стосується не тільки порожніх квартир українців, які виїхали. Окупанти віджимають майно у тих, хто залишився. За російським законодавством цей державний рекет - законний і забирають нерухомість під виглядом “безхазяйного імущества”.
Ми дослідили, як влаштована система віджиму зсередини, і хто оголошує реальних власників житла мертвими душами.
У цьому випуску «Історії для дорослих» говоримо про одну з найнеприємніших для російської пропаганди тем: росіян, які воювали на боці Гітлера, російський колабораціонізм у Другій світовій війні, Локотську республіку, РОНА, козаків Краснова, російських фашистів у Харбіні та США, а також про Івана Ільїна — автора, якого сьогодні часто називають одним з ідеологічних попередників путінської Росії.
Унаслідок атаки в Одесі загинули 30-річна жінка та її 2,6-річна донька, а також ще одна жінка 53 років, повідомив керівник ОВА Кіпер. Кількість травмованих збільшилась до 15, з яких 13 госпіталізували. Серед постраждалих вагітна жінка та двоє дітей: 7-місячний хлопчик та 2-річна дівчинка.
За даними МВА, двоє поранених перебувають у важкому стані: один пацієнт госпіталізований до нейрохірургії, інший — до відділення інтенсивної терапії опікового профілю. Стан ще вісьмох постраждалих оцінюють як середньої важкості. Серед них: 2-річна дитина та підлітки 17 та 18 років.https://suspilne.media/odesa/1282144-v-odesi-vnaslidok-nicnoi-ataki-rf-zaginuli-troe-ludej-sered-nih-ditina/?fbclid=IwY2xjawRARAVleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEe7uwtuQONm0u27OEbrFqgCChZvuuGDsV6l1IMfp6GxicCLZOdl_1l-5qxHzA_aem_CWu-M6UiUDqiRdWGmB_FwA
Четвертий день поспіль Харків знаходиться під безперервними атаками росіян.
Близько 10 години 6 квітня російські військові вдарили по Корабельному району з артилерії. Один зі снарядів розірвався на подвір’ї серед багатоповерхових будинків. На місці загинула жінка. Ще троє людей поранені, одна з них — у важкому стані.
Руїни… Знищений житловий квартал на Житомирщині… Посеред зруйнованих будинків стоїть пес. І плаче. Так, що серце розривається на частини. За одну мить він втратив усе: дім, тепло, господарів. Це відео неможливо дивитися без сліз...
Поруч, розбираючи завали, під уламками рятувальники знайшли кролика — наляканого, але живого. Витягнули. Врятували.
Кожне життя важливе. Кожне життя — безцінне…
Центральна пішохідна вулиця Херсона — Європейська. Колись це було місце прогулянок, зустрічей і міського життя. Тепер — простір, який змінився разом із містом після обстрілів і війни.
Близько 11-ї години 7 квітня армія РФ обстріляла Корабельний район Херсона з артилерії. Загинули четверо людей, семеро — поранені.
В грудні 1962 року на екрани виходить фільм Одеської кіностудії «Ніколи». Якби не величезні витрачені суми, картину закрили б. А так — зажадали завершити її за решту грошей. Коли фільм ненадовго вийшов на екрани, кінокритики дружно набрали в рота води. Пізніше було неофіційне побажання з Москви — забути про цей фільм. Не лише ця стрічка не відповідала ідеологічним вимогам СРСР. На шляху до виробничих планів українських студій було чимало перешкод. Аби втілити в кіно нерадянську ідею, доводилося грати за радянськими правилами.
Документальний серіал «Між крапельками» розповідає про те, як культура України вижила в радянщині. У ті темні часи творчий підхід до цензури допомагав її обійти та перемогти. Не всі проукраїнськи налаштовані громадяни, на щастя, сиділи в таборах і психушках. Було і працювало чимало професіоналів, які вивчали правила гри та між крапельками зберігали українство.
Краматорськ, Слов’янськ і Дружківка. Як живуть прифронтові міста Донеччини.
Евакуювали 81-річну жінку за близько півтора кілометри від лінії фронту. Евакуаційник Альберт Колесніков вивіз жительку Великомихайлівки, яка з листопада жила в одному будинку із тілом загиблого сина. Виїхати власними силами жінка не могла, дороги обстрілюються фпв-дронами. А по селищу ледь не щодня гатять КАБами. Як врешті вдалося евакуювати Лідію та що жінка згадує про життя у рідному селищі – у матеріалі Суспільного.
Розмова з військовим 13-ї бригади НГУ «Хартія» Петром Кошуковим про кримчацьке походження та мрію повернутися до Криму після деокупації.
Херсон - це зона «людського сафарі», де російські дрони щодня полюють на цивільних. Життя в місті — це моторошний контраст. Херсонці купують полуницю на ринку та пораються по господарству, поки просто над їхніми головами літають ворожі FPV, а зелене світло світлофора означає лише необхідність тиснути на газ до 120 км/год, аби не потрапити під обстріл.
Власниця кондитерської у Краматорську Катерина Селедцова вже десять років розвиває свою справу. Напередодні Великодня її пекарня працює на повну — найбільший попит мають паски із зображенням стели Донецької області. Водночас жінка готується виїжджати: після обстрілів і ускладнення роботи через війну вирішила евакуюватися разом із сином. Як живе кондитерка та її справа — в матеріалі Суспільне Донбас.
Організатори міжнародного конкурсу World Press Photo 2026 відзначили роботу українського фотографа Євгена Малолєтки під назвою «російська атака на Київ». На фото — 65-річна Валерія Синюк. Вона сидить біля свого пошкодженого будинку після масованого обстрілу Києва 24 квітня 2025 року.
*** того дня російські безпілотники атакували щонайменше п’ять житлових районів столиці. 13 людей загинули, ще 90 отримали поранення.
Били найбільше свої… Це і найогидніше», — каже військовий Дмитро Сіренко, який пробув у полоні майже чотири роки. Його утримували в колонії на окупованій Луганщині, де з військових знущалися наглядачі-українці, які перейшли на бік росіян.
Дмитро потрапив у полон із «комбінату Ілліча» у Маріуполі. Він обороняв місто та отримав там поранення ніг. У неволі військовий не отримував належного лікування, зазнавав побиттів, голоду, катувань струмом. Він також став свідком загибелі інших полонених у колонії на Луганщині.
«Я був свідком суїциду. У хлопця було тату на руці — “Слава Україні!”. Ймовірно, через це його й пресували. Також я бачив, як чоловік помер від раку, і йому навіть не дали подзвонити додому… Загалом чотири людини померли там, де я перебував», — каже Дмитро.
Тепер він проходить реабілітацію в одній з українських лікарень. Журналісти «Слідства.Інфо» ексклюзивно потрапили до цього закладу. Тут звільнені відновлюють м’язи, вчаться заново рухатися, спати і жити без постійної напруги. Лікарі працюють із наслідками побиттів і катувань струмом.