Мені важко уявити, що є хтось у світі, хто взагалі нічого не чув про Наполеона Бонапарта та про його найуспішнішу битву під Аустреліцем, що відбулася 2 грудня 1805 року. Тому питання чи варто відвідати палац, де була проголошена та підписана перемога над об’єднаною коаліцією Російської та Австрійської імперій, навіть не стояло.
Тому маршрут подорожі (автомобілем) був спланований з Ужгорода по Словаччині з відвідуванням термальних вод в м. Врбов (Vrbov) та в м. Раєцьке Теплиці (Rajecké Teplice). Потім через м. Тре? нчин ( Tren? ín ) на Славков-у-Брна і далі на Брно.
Перші письмові згадки про це місце відносяться до початку 13-го століття, тоді ці землі належали Тевтонському ордену. Поселення і перша фортеця мали назву Аустерліц (Austerlitz). А назва Славков згадується вже у другій половині 14 століття.
Від першої фортеці-замку збереглися стрілчасті вікна (помітні на валах на північному боці палацу), потім в тій частині була «чорна» кухня.
На початку 16-го століття фортеця перейшла до нових власників - дворянського роду Кауніц. Які і перебудували фортецю в палац у стилі бароко. Точної дати перебудови не збереглося, залишились тільки нариси плану будівництва. На той час палац складався з чотирьох корпусів, аркади і квадратної вежі. Наприкінці сімнадцятого сторіччя власники почали перебудову палацу за проектом священника та архітектора Доменіко Мартінеллі в стилі пізнього бароко, який ми і бачимо зараз. Коли рід князів Кауніц увірвався, палац перейшов у власність родини Пальфі. А після Другої світової війни у власність держави.
Екскурсія починається із зали засновників палацу Славков. Як на мене, самий цікавий експонат цієї зали - родовід родини Кауніц, датований другою половиною 18 століття. Це малюнок пером на тонкопродубленому астрагалі (рослина сімейства бобових)
Слід відзначити мармуровий бюст засновника славкового замку, Домініка Ондржея Кауніца (Автор Ян Бломмендаель, 1698). Та портрет Вацлава Антоніна Кауніца, канцлера Марії Терезії.
У ванній кімнаті відразу звертають увагу акварелі на стіні (датовані серединою 19 століття), що розділяють прохід і саму ванну. До цього ж періоду відносяться настінне дзеркало в мармуровій рамі і розфарбовані літографії, які зображають німф, що купаються. За дерев'яною перегородкою встановлено приблизне обладнання ванної кімнати - меблі датовані кінцем 19-го початком 20-го століття. Фарфор з синім квітковим візерунком був виготовлений віденським та майсенським фарфоровими заводами вже в другій половині 19 століття. Порцеляну було передано до колекції після смерті передостаннього власника замку, доктора права Вацлава Кауніца.
Стельова фреска зображує людину, яка жестами наголошує на необхідності мовчати про те, що було побачено у ванній.
Далі ми проходимо у малу галерею моравської та чеської гілки роду Кауніц.
Домінік Ондржей Кауніц (картина біля пічки), чий бюст був у першому залі, був не тільки меценатом і покровителем мистецтва, але й дбав про економічне процвітання свого маєтку. За багато років перебування на посаді імператорського віце-канцлера, він отримав значний досвід на прикладах економіки та господарювання західноєвропейських країн. Фінансове становище він планував виправити за допомогою мануфактури з виробництва текстилю, розпочавши виробництво тонких тканин, які досі ввозили з закордону. Він запланував відкрити у Славкові виробництво тонкого сукна. Тому подав прохання про монополію на виробництво сукна на Моравії до віденського двору, але в процесі переговорів Домінік Ондржей помирає у Відні (1705), і справу продовжує його син Максиміліан Олдржих (картина навпроти вікна). Максиміліана Олдржиха ми бачимо тут у парчовому, вишитому золотом вбранні, у чині моравського губернатора (земського гетьмана).
Старшим сином Домініка Ондржея та братом Максиміліана Олдржиха був Францішек Карел Кауніц (картина біля дверей ванної кімнати). Францішек Карел обрав духовний шлях. Автор портрета, флорентійський художник Бенедетто Луті, зобразив його у чині Єпископа Люблянського.
Ернест Крістоф (Арношт Кріштоф) (картина поряд з Францішеком Карлом), син Вацлава Антоніна та онук Максиміліана Олдржиха, був наступним видатним представником роду Кауніц. Він перебував в імператорській придворній раді і як дипломат працював у Неаполі та Римі. Як і більшість відомих предків, Ернест Крістоф був кавалером ордена Золотого Руна. А також радником та близьким другом молодого Йосипа ІІ. У його час під славковою госпітальною церквою будується нова сімейна усипальниця /1795/. Тут поховані його батько, дружина і він сам. Засновником моравської гілки роду Кауніців є Лев Вілем (портрет ліворуч від Ернеста Крістофа).
На решті портретів зображені представники чеського роду Кауніц - Рудольф та Ян Вілем Кауніцькі (з Коуніц).
Дуже цікаве облаштування пічки. Вона топилася з іншого боку кімнати, щоб не потрібно було турбувати панів. У спеціальний посуд наливали воду ароматичними оліями, щоб повітря в кімнаті добре пахло.
На стельовій фресці зображені античні богині ранкової зорі Еос і місяця Селена - ранок, що починається, проганяє пітьму і сон. Еос була сестрою бога Сонця Геліоса. Щоранку вона підіймається з океану і мчить на колісниці, запряженій парою крилатих коней, провіщаючи появу свого брата Геліоса. Її вітає ранкова зірка, а інші зорі гаснуть.
Цікаве зображення янголятка, що сидить на карнизі, за рахунок ілюзії створено об’ємне зображення, яке видається скульптурою.
Наступний зал Габсбурзько-Лотарингської династії. Вацлав Антонін Кауніц був канцлером у чотирьох імператорів: Марії Терезії, Йосипа II, і до кінця свого життя у Леопольда II та Франца II. B нагороду за довічне служіння Йосип ІІ подарував Вацлаву Антоніну Кауніцу портрети імператорської сім'ї, що знаходяться у цьому залі.
Це копії пастелів, зроблені з робіт швейцарського художника Жана Етьєна Ліотара орієнтовно у 60-ті роки 18 століття. Біля печі портрети імператриці Марії Терезії та його чоловіка Франца Стефана Лотарингського.
Портрети Домініка Ондржея Кауніца (1692) і сина Максиміліана Олдржиха (1698) розміщені з іншого боку вікна. Ці портрети створив знаменитий французький портретист Гіацинт Ріго (Hyacinth Rigaud), який був придворним художником Людовіка XIV.
Винятковим прикладом майстерності столяра-червонодеревника є секретер у стилі рококо, інкрустований чотирма породами дерева: горіхом, ясенем, кореневим шпоном та червоним деревом. Він складається з трьох частин, середня використовувалася як письмовий стіл. Для зберігання важливих таємних паперів служило кілька секретних ящиків. Цей секретер належить до найцінніших предметів меблів славкового замку, він був зроблений у середині 18 століття.
Решта меблів датується тим самим періодом. Позолочений годинник, який іде досі, зроблений у стилі Людовіка XVI.
Стельова фреска має схожий сюжет як в попередній залі. Крім Еос та Селени тут є також богиня кохання Венера.
А далі ми потрапляємо у центральний зал західного крила замку, який зараз називають залом пращурів. Раніше тут була столова зала.
Ця зала виникла з ініціативи Вацлава Антоніна Кауніца у 60-х роках 18 століття. У той же період він замовив портрет свого батька - Максиміліана Олдржиха та діда - Домініка Ондржея Кауніца, засновника замку. Ці портрети були написані на основі старіших портретів, що збереглися на той час. І згідно з традиціями того часу, були написані також портрети дружин усіх фундаторів замку.
Домінік Ондржей Кауніц (1654-1705) на портреті біля дверей у зал був дипломатом та політиком. Він народився у замку Славків. Вже в десятилітньому віці він вирушає вчитися до Брно, в орден єзуїтів, а потім до Оломоуца. Щоб отримати місце при дворі, він подорожував західною та південною Європою, щоб пізнати світ і себе. Згодом він одружився з Марією Елеонорою, графинею Штернберською (пом. 1706), зображеною на портреті навпроти. Під час укладання шлюбу вагому роль зіграла не тільки краса нареченої, але й те, що вона походила із знатного чеського роду, та її батько був віце-канцлером чеської придворної канцелярії.
Максиміліан Олдржих Кауніц (1679-1746) зображений на портреті навпроти вікна з правого боку дверей до Історичного залу(наступний в екскурсії), став спадкоємцем батьківського маєтку після того, як його старший брат, Францішек Карел, вирішив стати священником. Його також посилали в подорожі «пізнавати світ» південною та західною Європою, де він і познайомився з молоденькою, на той час тринадцятирічної, Марією Ернестіною фон Рітберг зі Східної Фрісландії (Нідерланди) (портрет ліворуч дверей). Її сукня була розшита срібними нитками та важила майже 20 кг.
Вацлав Антонін Кауніц-Рітберг (1711-1794) на портреті навпроти батьківського (Максиміліана Олдржиха) вважається найзнаменитішим представником родини Кауніц. Після тривалої подорожі та набуття деякого життєвого досвіду він стає імператорським придворним радником. Необхідні знання він здобув в університеті в Лейпцигу, який тоді мав славу найкращого університету в Німеччині. До програми навчання входила також риторика, музика, танці, верхова їзда та ін. У 1736 році Вацлав Антонін одружується на Марії Ернестіні Францисці, графині Штаремберг. Спочатку він служив послом у Турині. Марія Терезія дуже цінувала його службу, тому вона призначила Кауніца гоффмейстером (головним управляючим монаршим двором) своєї сестри Марії Анни, а після її смерті своїм канцлером. Кауніц швидко розпізнав, що необхідно переоцінити ставлення Габсбурзької монархії до Франції, на той момент найсильнішої держави. У союзі з Францією він бачив єдину можливість захиститися від агресій з боку прусського короля. Вацлав Антонін був тією самою людиною, яка стимулювала орієнтацію Габсбурзької монархії на Францію. Для зміцнення цього союзу він домовився про укладення шлюбу між дочкою Марії Терезії Марією Антуанеттою та Людовіком XVI. Вацлав Антонін був першим у роді, хто отримав княжий титул (1764).
І ось нарешті ми бачимо той знаменитий балкон, з якого французький імператор Наполеон (3 грудня 1805 року) виголосив промову про перемогу після битви, яка увійшла до європейської історії, як битва під Аустерліцем.
На позолочених столах у стилі бароко стоять два ескізи скульптурних груп Юпітера та Амура і Амура з Психеєю. Це роботи Джованні Гульяні, а самі ж статуї знаходяться у замковому парку. Прекрасна композиція на плафоні зображує богів на Олімпі. У кутових медальйонах намальовано перетворення Зевса, верховного повелителя богів та смертних. Зевс перетворювався, наприклад, на лебедя, бика, воду, дощ, щоб домогтися жінки, яка йому сподобалася.
В наступному парадному залі, який зараз називають історичним, і був підписаний 6 грудня 1805 «мирний» договір, за Австрію його підписав князь Йоганн Ліхтенштейнський (бо обидва імператори Франц і Олександр ще до кінця битви накивали п’ятами), а від імені Франції - маршал Бертьє.
Власне сам зал був розписаний австрійським художником Йозефом Піхлером у 1767 році.
У двох нішах можна побачити Геракла, який у грецькій міфології уособлює силу та відвагу, що бореться з левом в одній та шаленим биком в іншій.
Особливістю цього залу є акустика, що входило до вимог вже при будівництві. Цей зал служив для таємних дипломатичних переговорів канцлера Вацлава Антоніна. Учасники переговорів говорили між собою так тихо, щоб нічого не чути від дверей. При гучній розмові тут виникає луна, голоси двояться і розмову неможливо розібрати не лише за дверима, а й у самому залі.
Враження від усього залу посилюється великими люстрами в стилі бароко з чеського кришталю, які все ще зберігають свою автентичність і не були перероблені на електричні.
Над дверима розташоване бронзове погруддя канцлера Вацлава Антоніна Кауніца.
Цей прекрасний зал не застигнув у часі, зараз він використовується для концертів, виставок, а також тут можна провести весільну церемонію.
Наступний зал носить назву Boulle (Буль) так як меблі в цій кімнаті виготовлені в стилі Андре Шарля Буля (знаменитий французький майстер-мебляр).
Основою цих меблів служить ебенове дерево, інкрустоване черепаховим панциром і позолоченою бронзою.
Весь цей гарнітур з кабінету доктора Вацлава Кауніца, передостаннього власника славкового замку. Звертає на себе увагу картина «Римська наречена» венеційського художника Андрео Челесті. Картина зображує приготування молодої дівчини до весільного ритуалу.
Картина належить до шедеврів Челесті, вона була створена на початку 18 ст. Інші масштабні полотна є творами австрійського художника Ганса Адама Вайсенкірхера кінця 17 століття. Його твори становлять значну частину славкової картинної галереї. Тут йдеться про зображення Корнелії - дружини консула Тіберія Граха (177 р. до н. е. ), матері народних трибунів Тіберія та Гая Грахів (вважалась взірцем матері), та про біблійну тематику, Йосипа та дружину Потіфара. На іншому масштабному полотні зображені діти засновника замку Домініка Ондржея Кауніца - Максимиліан Олдржих у віці 12 років та його сестра Марія Елеонора у віці 9 років.
У якості прикрас в кімнаті стоїть дві алебастрові вази у вигляді амфор і таця на ніжці у вигляді трьох дельфінів.
Розпис плафона зображує трьох античних богинь Геру, Афіну Палладу та Афродиту.
Далі ми потрапляємо до спальні княжни.
Про ліжко, яке тут знаходиться, розповідається, що в ньому після битви біля Аустерліца спав сам імператор Наполеон Бонапарт. Але якщо виходити з історичних фактів, Наполеон справді ночував в славковому замку. Та він спав на своєму польовому, похідному ліжку. Під час реставрації ліжка з'ясувалося, що воно складається з кількох різних частин, датованих 18 та 19 століттями.
Доповнюють оформлення цієї спальні позолочена ширма з 4 частин та настінний годинник у стилі Людовіка XVI кінця 18 століття.
Дзеркало у пишній рамі, прикрашено різьбленням, що датується 19 століттям. Також до початку 19 століття відносяться обидві сині вази з орнаментальними медальйонами.
Вони були виготовлені на фарфоровому заводі у Бржезові. На картині біля вікна зображена Марія Елеонора Штернберська. На картині над ширмою середини 18 століття – родина канцлера Вацлава Антоніна Кауніца.
На стелі зображено древньогрецьких богів: Афродиту, Геру, Афіну Паладу і разом із ними бога часу Хроноса.
Наступним йде біблійний салон. Дві картини навпроти одна одної датовані кінцем 17 століття. Це твори Ірганна Вайса. Біля вікна «Повалення ідолів», друге називається «Набуття Мойсея». Над молитовною лавочкою в стилі пізнього бароко зображений святий євангеліст Іоанн зі своїми атрибутами - пером та сувоєм. Остання картина у цій кімнаті свята Марія Магдалина роботи Йоганна Лісса. На плафоні зображено Колесо Фортуни, тобто персоніфікацію долі. Колесо уособлює вертлявість непостійність щастя.
Жіночий салон обставлений у стилі 19 століття, переважно стилі в Бідермайєра. Це був напрям мистецтва (приблизно 1815-1848 рр. ) німецького міщанства, особливо у побутовому мистецтві, ще називають міщанським ампіром. У кімнаті можна побачити м'який меблевий гарнітур зі столом, а також круглий стіл для шиття, в якому зберігалося все необхідне для шиття та вишивання. Обидва ці заняття були улюбленою розвагою жінок в першій половині 19 століття.
Овальна картина в стилі бідермайєр над диваном зображує графиню Лаудонову з недалеко розташованих Жданиць. На менших картинах - подружжя Сейдлови та їх родичі, які також жили в Жданицькому маєтку. Характерними для цього стилю стали годинникові картини. Зображення на годиннику - пани верхи на фоні ідеального пейзажу.
Типовим елементом салону середини 19 століття були «гірки» засклені шафи, в яких зберігали безліч дорогоцінних дрібниць. Серед предметів у гірці цікава так звана лялька на чайник у стилі рококо у синій сукні. Ще один предмет меблів скринька для коштовностей тієї ж епохи, обклеєна кореневим шпоном. Велика картина біля печі зображує античного бога Зевса разом із Каллісто. Привертає увагу багато прикрашене венеціанське дзеркало середини 19 століття.
Зал останніх Кауніців. Зал присвячений передостанньому власнику замку Славков доктору права Вацлаву Кауніцу. Вацлав Роберт Кауніц був вихований своєю матір'ю, Елеонорою Ворачицькою з Пабеніц, у дусі патріотизму та любові до батьківщини. Елеонора Ворачицька була великою патріоткою Чехії. Завдячуючи першому шлюбу з відомою чеською актрисою Йозефіною Чермаковою, Вацлав Кауніц був добре знайомий з Антоніном Дворжаком (чеський композитор і диригент). У друге Вацлав Кауніц одружився з великого кохання на Йозефіні Горової, яка була молодша за нього на 33 роки. У день весілля 12 травня 1908 року наречені передали студентам Брна свій палац у Брно на Жеротиновій площі. На доходи від будинку пізніше виник фонд на будівництво студентських гуртожитків у Брно. Портрети подружжя написав друг Кауніца, Ян Скрамлик близько 1910 року. Меблі в цій кімнаті надійшли із празької квартири Кауніців. Вацлав успадкував її після смерті матері, Елеонори Ворачицької з Пабениць. А у замок меблі потрапили після смерті Йозефіни Кауніц Горової у 1961 році.
Зала Рубенса. Спершу тут знаходилася велика картинна галерея замку, де зберігалися твори різних авторів. Після смерті Альбрехта Кауніца (старшого брата доктора Вацлава Кауніца), коли його тіло було ненадовго виставлене у цьому залі для прощання, через неуважність до правил безпеки від полум'я свічок зайнялися гардини та спалахнула пожежа. У вогні загинуло декілька виставлених картин.
Сьогодні в цьому приміщенні можна оглянути картини, які до певної міри пов'язані з його назвою. Йдеться про гарні копії полотен одного із найвідоміших художників, Пітера Пауля Рубенса (1577-1640). Усі полотна зображують драматичні сцени полювання. На одному з них мисливці борються з диким кабаном, на іншому з бегемотами, а на третьому вступають у бій із дикими звірами. Автором наявної кам'яної статуї (торсу) є скульптор Джованні Джульяні (Giovanni Giuliani).
Далі ми проходимо коридором до каплички. Між вікнами можемо оглянути картину на якій зображено Св. Урбана, яка потрапила сюди з каплиці Св. Урбана над Славоком. Самим цікавим в ній є найстаріше зображення Славкова у нижній частині. Місто тут знаходиться ще у межах фортифікаційних мурів. У замку збудовано лише західне крило, за ним ще височить вежа від більш старішої забудови у стилі ренесансу. Ліворуч від замку можна побачити готичну споруду - костел Св. Якова Старшого (Зеведеєва), який був зруйнований у 1757 році. Башта міської дзвіниці пізніше поступилася місцем замковому парку, що будувався в 1770 році. Остання Південна брама була зруйнована вже в 1903 році.
Навпроти висить твір знаменитого німецького художника Йоганна Хайнріха Шенфельда (1681), що зображує Святу Трійцю. Художник у своїй техніці світлотіні продовжував традиції Караваджо.
Каплиця. Замкова каплиця Святого Хреста була заснована підчас заключного етапу будівництва замку Славков за часів Вацлава Антоніна Кауніца. Вона завершує південне крило замку та охоплює всі наземні поверхи. Ілюзорне декоративне оформлення зробив у 1769 році австрійський художник Йозеф Піхлер, той самий, хто розписував Історичний зал. Дерев'яний вівтар із монументальними статуями ангелів створив Франц Ксав'єр Мессершмідт у 1774 році. На маленьких плитках на вівтарі лежать шматочки пергаменту із текстом Євангелія. Образ у лівій частині чоловічого ораторію показує Втечу Святого сімейства до Єгипту. Він був створений невідомим художником на рубежі 17 та 18 століть. Статуї зображують Чорну Мадонну (або Чорна Діва - містичний образ Діві Марії з темним або чорним кольором обличчя, що символізує таємничість, скорботу або очищення) та Св. Яна Непомуцького. У правій частині ораторію бачимо у вітринах статуї святих 19 століття, книги на релігійні теми та маленькі домашні кропильниці (посудина для свяченої води, у яку вмочають кропило). Слід звернути увагу на готичні статуї Христа та святої Варвари. Образ Мадонни приписується пензлю італійського художника Гвідо Рені, котрий був одним із найкращих представників болонської художньої школи першої половини 17 століття.
Екскурсія триває приблизно годину. На офіційному сайті можна знайти графік екскурсій по замку (орієнтовно кожну годину). Парк відкритий для відвідувачів безкоштовно. Нажаль екскурсії чеською мовою, можна на касі взяти роздруківку англійською.
Після екскурсії, якщо буде можливість, рекомендую відвідати Славков пивовар (Slavkovský pivovar), навіть якщо ви не поціновувач пива (або за рулем:)), пообідати та спробувати їх фірмовий лимонад.
Trudno mi sobie wyobrazić , ż eby ktokolwiek na ś wiecie nie sł yszał o Napoleonie Bonaparte i jego najsł ynniejszej bitwie pod Austrelitz, któ ra miał a miejsce 2 grudnia 1805 roku. Dlatego też pytanie, czy warto odwiedzić pał ac, w któ rym ogł oszono i podpisano zwycię stwo nad poł ą czoną koalicją imperió w rosyjskiego i austriackiego, nawet nie pojawił o się .
Dlatego trasę podró ż y (samochodem) zaplanowano z Uż horodu przez Sł owację z wizytą w wodach termalnych w Vrbovie i Rajecký ch Teplicach. Nastę pnie przez Trenczyn do Slavkova u-Brny i dalej do Brna.
Pierwsze pisemne wzmianki o tym miejscu pochodzą z począ tku XIII wieku, kiedy ziemie te należ ał y do Zakonu Krzyż ackiego. Osada i pierwsza twierdza nazywał y się Austerlitz. Nazwa Sł awkó w pojawia się już w drugiej poł owie XIV wieku.
Z pierwotnego zamku-twierdzy zachował y się okna ostroł ukowe (widoczne na wał ach obronnych po stronie pó ł nocnej pał acu), pó ź niej w tej czę ś ci mieś cił a się „czarna” kuchnia.
Na począ tku XVI wieku twierdza przeszł a w rę ce nowych wł aś cicieli - szlacheckiej rodziny Kaunitz. Przebudowali oni twierdzę na pał ac w stylu barokowym. Dokł adna data przebudowy nie zachował a się , pozostał y jedynie szkice planu budowy. W tamtym czasie pał ac skł adał się z czterech budynkó w, arkady i kwadratowej wież y. Pod koniec XVII wieku wł aś ciciele rozpoczę li przebudowę pał acu wedł ug projektu księ dza i architekta Domenica Martinellego w stylu pó ź nego baroku, któ ry moż emy oglą dać do dziś . Kiedy rodzina ksią ż ą t Kaunitz wł amał a się , pał ac stał się wł asnoś cią rodziny Palfi. A po II wojnie ś wiatowej stał się wł asnoś cią pań stwa.
Zwiedzanie rozpoczyna się od Sali Zał oż ycieli Pał acu Sł awkowskiego. Moim zdaniem najciekawszą ekspozycją w tej sali jest genealogia rodu Kaunitó w, się gają ca drugiej poł owy XVIII wieku. To rysunek pió rem na delikatnie opalonym astragalusie (roś linie z rodziny bobowatych)
Warto zwró cić uwagę na marmurowe popiersie fundatora zamku w Sł awkowie, Dominika Ondř eja Kaunitza (autor Jan Blommendael, 1698) oraz portret Vá clava Antoní na Kaunitza, kanclerza Marii Teresy.
W ł azience od razu rzucają się w oczy akwarele na ś cianie (datowane na poł owę XIX wieku), oddzielają ce korytarz od samej ł azienki. Z tego samego okresu pochodzi ró wnież lustro ś cienne w marmurowej ramie i litografie przedstawiają ce ką pią ce się nimfy. Za drewnianą ś cianką dział ową znajduje się model wyposaż enia ł azienki – meble pochodzą z koń ca XIX i począ tku XX wieku. Porcelana z niebieskim wzorem kwiatowym był a produkowana przez wiedeń skie i miś nień skie manufaktury porcelany już w drugiej poł owie XIX wieku. Porcelana trafił a do kolekcji po ś mierci przedostatniego wł aś ciciela zamku, doktora prawa Vá clava Kaunitza.
Fresk na suficie przedstawia mę ż czyznę , któ ry gestami podkreś la potrzebę milczenia na temat tego, co zobaczył w ł azience.
Nastę pnie przechodzimy do mał ej galerii morawsko-czeskiej gał ę zi rodu Kaunits.
Dominik Ondř ej Kaunits (obraz przy piecu), któ rego popiersie znajdował o się w pierwszej sali, był nie tylko mecenasem i mecenasem sztuki, ale takż e dbał o dobrobyt ekonomiczny swojego mają tku. Podczas wieloletniego urzę dowania jako wicekanclerz cesarski zdobył duż e doś wiadczenie w gospodarce i zarzą dzaniu krajami Europy Zachodniej. Planował poprawić swoją sytuację finansową za pomocą fabryki tekstylnej, rozpoczynają c produkcję szlachetnych tkanin, któ re wcześ niej importowano z zagranicy. Planował otworzyć fabrykę szlachetnych sukna w Sł awkowie. W zwią zku z tym zwró cił się do dworu wiedeń skiego z wnioskiem o monopol na produkcję sukna na Morawach, ale w trakcie negocjacji Dominik Ondř ej umiera w Wiedniu (1705), a jego syn Maksymilian Oldř ich (obraz naprzeciwko okna) kontynuuje dział alnoś ć . Widzimy tu Maksymiliana Oldř icha w szacie brokatowej, haftowanej zł otem, w randze morawskiego wojewody (hetmana ziemskiego).
Najstarszym synem Dominika Ondř eja i bratem Maksymiliana Oldř icha był Franciszek Karel Kaunic (na zdję ciu przy drzwiach ł azienki). Franciszek Karel wybrał drogę duchową . Autor portretu, florencki artysta Benedetto Luti, przedstawił go w randze biskupa Lublany.
Ernest Christoph (Arnoš t Krš tof) (na zdję ciu obok Franciszka Karla), syn Wacł awa Antonina i wnuk Maksymiliana Oldř icha, był kolejnym prominentnym przedstawicielem rodu Kaunicó w. Zasiadał w radzie dworu cesarskiego i pracował jako dyplomata w Neapolu i Rzymie. Jak wię kszoś ć jego sł ynnych przodkó w, Ernest Christoph był rycerzem Orderu Zł otego Runa. Był takż e doradcą i bliskim przyjacielem mł odego Jó zefa II. Za jego czasó w pod koś cioł em szpitalnym w Sł awkowie /1795/ budowano nowy grobowiec rodzinny. Spoczywa tu jego ojciec, ż ona i on sam. Zał oż ycielem morawskiej gał ę zi rodu Kaunice jest Leo Willem (portret po lewej autorstwa Ernesta Christopha).
Pozostał e portrety przedstawiają przedstawicieli czeskiego rodu Kaunice – Rudolfa i Jana Willema Kaunickich (z Kounic).
Bardzo ciekawy ukł ad pieca. Ogrzewano go z drugiej strony pomieszczenia, aby nie przeszkadzać gospodarzom. Do specjalnego naczynia wlewano wodę z olejkami aromatycznymi, aby w pomieszczeniu ł adnie pachniał o.
Fresk na suficie przedstawia staroż ytne boginie porannego ś witu – Eos i księ ż ycową Selene – wschodzą cy poranek przepę dza ciemnoś ć i sen. Eos był a siostrą boga sł oń ca Heliosa. Każ dego ranka wył ania się z oceanu i jedzie w rydwanie cią gnię tym przez parę uskrzydlonych koni, zwiastują c przybycie jej brata Heliosa. Wita ją gwiazda poranna, podczas gdy inne gwiazdy bledną .
Ciekawy obraz mał ego anioł ka siedzą cego na gzymsie. Dzię ki iluzji powstaje tró jwymiarowy obraz, któ ry wydaje się być rzeź bą .
Nastę pna sala to sala poś wię cona dynastii Habsburgó w i Lotaryngii. Vá clav Antonin Kaunitz był kanclerzem za panowania czterech cesarzy: Marii Teresy, Jó zefa II, a do koń ca ż ycia Leopolda II i Franciszka II. W nagrodę za wieloletnią sł uż bę Jó zef II podarował Vá clavowi Antoninowi Kaunitzowi portrety rodziny cesarskiej, któ re znajdują się w tej sali.
Są to kopie pasteli wykonanych na podstawie prac szwajcarskiego artysty Jeana-É tienne'a Lyotarda z lat 60. XIX wieku. W pobliż u pieca znajdują się portrety cesarzowej Marii Teresy i jej mę ż a Franciszka Stefana Lotaryń skiego.
Portrety Dominika Ondř eja Kaunitza (1692) i jego syna Maksymiliana Oldř icha (1698) umieszczono po drugiej stronie okna. Portrety te został y namalowane przez sł ynnego francuskiego portrecistę Hyacintha Rigauda, nadwornego malarza Ludwika XIV.
Wyją tkowym przykł adem kunsztu stolarza jest sekretarzyk w stylu rokokowym, intarsjowany czterema rodzajami drewna: orzechem, jesionem, fornirem korzeniowym i mahoniem. Skł ada się z trzech czę ś ci, ś rodkowa sł uż ył a jako biurko. Kilka sekretnych szuflad sł uż ył o do przechowywania waż nych, tajnych dokumentó w. Sekretarzyk ten jest jednym z najcenniejszych mebli na zamku w Sł awkowie, powstał w poł owie XVIII wieku.
Pozostał e meble pochodzą z tego samego okresu. Pozł acany zegar, któ ry nadal dział a, został wykonany w stylu Ludwika XVI.
/>
Fresk na suficie ma podobną fabuł ę jak w poprzednim pomieszczeniu. Opró cz Eos i Selene, znajduje się tu ró wnież bogini mił oś ci Wenus.
Nastę pnie docieramy do centralnej sali zachodniego skrzydł a zamku, zwanej obecnie salą przodkó w. Wcześ niej mieś cił a się tu jadalnia.
Ta sala powstał a z inicjatywy Vá clava Antoní na Kauní ca w latach 60. XIX wieku. W tym samym czasie zamó wił on portret swojego ojca – Maksymiliana Oldř icha i dziadka – Dominika Ondř eja Kauní ca, fundatora zamku. Portrety te został y namalowane na podstawie starszych portretó w, któ re zachował y się do dziś . Zgodnie z ó wczesną tradycją namalowano ró wnież portrety ż on wszystkich fundatoró w zamku.
Dominik Ondř ej Kaunitz (1654-1705) na portrecie przy drzwiach do sali był dyplomatą i politykiem. Urodził się na zamku w Sł awkowie. W wieku dziesię ciu lat wyjechał na studia do Brna, do zakonu jezuitó w, a nastę pnie do Oł omuń ca. Aby zdobyć miejsce na dworze, podró ż ował po Europie Zachodniej i Poł udniowej, aby poznać ś wiat i siebie. Pó ź niej poś lubił Marię Eleonorę , hrabinę Sternberg (zm. 1706), przedstawioną na portrecie obok. Nie tylko uroda panny mł odej odegrał a znaczą cą rolę w tym mał ż eń stwie, ale takż e fakt, ż e pochodził a ze szlacheckiej czeskiej rodziny, a jej ojciec był wicekanclerzem czeskiej kancelarii dworskiej.
Maksymilian Oldř ich Kaunitz (1679–1746), przedstawiony na portrecie naprzeciwko okna po prawej stronie drzwi do Sali Historycznej (nastę pnej na trasie zwiedzania), został spadkobiercą mają tku ojca po tym, jak jego starszy brat, Franciszek Karel, postanowił zostać księ dzem. Został ró wnież wysł any w podró ż „odkrywania ś wiata” po poł udniowej i zachodniej Europie, gdzie poznał mł odą , wó wczas trzynastoletnią Marię Ernestinę von Rietberg z Fryzji Wschodniej (Holandia) (portret po lewej stronie drzwi). Jej suknia był a haftowana srebrnymi nić mi i waż ył a prawie 20 kg.
Wacł aw Antonin Kaunitz-Ritberg (1711-1794) na portrecie naprzeciwko ojca (Maximilian Oldř ich) uważ any jest za najsł ynniejszego przedstawiciela rodu Kaunitz. Po dł ugiej podró ż y i zdobyciu doś wiadczenia ż yciowego zostaje radcą dworu cesarskiego. Niezbę dną wiedzę zdobył na Uniwersytecie Lipskim, któ ry w tamtym czasie cieszył się opinią najlepszego uniwersytetu w Niemczech. Program studió w obejmował ró wnież retorykę , muzykę , taniec, jazdę konną itp. W 1736 roku Wacł aw Antonin poś lubił Marię Ernestinę Franciszkę , hrabinę Staremberg. Począ tkowo peł nił funkcję ambasadora w Turynie. Maria Teresa wysoko cenił a jego sł uż bę , dlatego mianował a Kaunitza hofmeisterem (gł ó wnym administratorem dworu kró lewskiego) swojej siostry Marii Anny, a po jej ś mierci – jej kanclerzem. Kaunitz szybko zdał sobie sprawę z koniecznoś ci ponownej oceny stosunku monarchii habsburskiej do Francji, wó wczas najsilniejszego mocarstwa. W sojuszu z Francją widział jedyną moż liwoś ć obrony przed agresją kró la pruskiego. Wacł aw Antonin był tą samą osobą , któ ra stymulował a orientację monarchii Habsburgó w na Francję . Aby wzmocnić ten sojusz, zaaranż ował mał ż eń stwo có rki Marii Teresy, Marii Antoniny, z Ludwikiem XVI. Wacł aw Antonin był pierwszym z rodu, któ ry otrzymał tytuł ksią ż ę cy (1764).
I na koniec widzimy sł ynny balkon, z któ rego cesarz Francuzó w Napoleon (3 grudnia 1805 r. ) wygł osił mowę zwycię stwa po bitwie, któ ra przeszł a do historii Europy jako bitwa pod Austerlitz.
Na zł oconych stoł ach w stylu barokowym stoją dwa szkice grup rzeź biarskich Jowisza i Kupidyna oraz Kupidyna z Psyche. Są to dzieł a Giovanniego Giulianiego, a same posą gi znajdują się w parku zamkowym. Pię kna kompozycja na suficie przedstawia bogó w na Olimpie. Naroż ne medaliony przedstawiają przemianę Zeusa, najwyż szego wł adcy bogó w i ś miertelnikó w. Zeus przemieniał się na przykł ad w ł abę dzia, byka, wodę , deszcz, aby zdobyć kobietę , któ ra mu się podobał a.
W kolejnej sali ceremonialnej, zwanej obecnie historyczną , 6 grudnia 1805 roku podpisano traktat „pokojowy”, podpisany w imieniu Austrii przez księ cia Jana z Liechtensteinu (gdyż obaj cesarze Franciszek i Aleksander jeszcze nie skoń czyli bitwy), a w imieniu Francji - przez marszał ka Berthiera.
Sama sala został a namalowana przez austriackiego artystę Josefa Pichlera w 1767 roku.
W dwó ch niszach widzimy Herkulesa, któ ry w mitologii greckiej uosabia sił ę i odwagę , walczą cego w jednej z lwó w, a w drugiej z wś ciekł ym bykiem.
Szczegó lną cechą tej sali jest jej akustyka, któ ra był a wymagana już na etapie budowy. Sala ta sł uż ył a do tajnych negocjacji dyplomatycznych kanclerza Wacł awa Antonina. Uczestnicy negocjacji rozmawiali ze sobą tak cicho, ż e zza drzwi nic nie był o sł ychać . Przy gł oś nej rozmowie powstaje tu echo, gł osy się dublują , a rozmowa nie jest zrozumiał a nie tylko za drzwiami, ale takż e w samej sali.
Wraż enie cał ej sali potę gują duż e barokowe ż yrandole z czeskiego kryształ u, któ re zachował y autentycznoś ć i nie został y zamienione na elektryczne.
Nad drzwiami znajduje się brą zowe popiersie kanclerza Vá clava Antoní na Kaunitza.
Ta pię kna sala nie zatrzymał a się w czasie. Obecnie odbywają się w niej koncerty, wystawy, moż na tu ró wnież zorganizować ceremonię ś lubną .
Kolejny pokó j nazywa się Boulle (Boul), ponieważ meble w nim umieszczone został y wykonane w stylu André Charlesa Boulle'a (sł ynnego francuskiego mistrza meblarstwa).
Podstawę tego mebla stanowi drewno hebanowe, inkrustowane skorupą ż ó ł wia i zł oconym brą zem.
Cał y ten zestaw pochodzi z gabinetu dr. Vaclava Kaunitza, przedostatniego wł aś ciciela zamku w Sł awkowie. Na uwagę zasł uguje obraz „Rzymska panna mł oda” autorstwa weneckiego artysty Andrei Celestiego. Obraz przedstawia przygotowania mł odej dziewczyny do ceremonii zaś lubin.
O ł ó ż ku, któ re się tu znajduje, mó wi się , ż e po bitwie pod Austerlitz spał w nim sam cesarz Napoleon Bonaparte. Jeś li jednak odwoł amy się do faktó w historycznych, Napoleon rzeczywiś cie spę dził noc w zamku sł owika. Spał jednak na swoim polowym ł ó ż ku polowym. Podczas renowacji ł ó ż ka okazał o się , ż e skł ada się ono z kilku ró ż nych czę ś ci, pochodzą cych z XVIII i XIX wieku.
Pozł acany, 4-czę ś ciowy parawan i zegar ś cienny w stylu Ludwika XVI z koń ca XVIII wieku dopeł niają wystró j tej sypialni.
Lustro w wspaniał ej ramie, zdobione rzeź bieniami, pochodzą ce z XIX wieku. Oba niebieskie wazony z ozdobnymi medalionami ró wnież pochodzą z począ tku XIX wieku.
Powstał y w fabryce porcelany w Brzezowie. Obraz przy oknie przedstawia Marię Eleonorę Sternberską . Obraz nad parawanem z poł owy XVIII wieku przedstawia rodzinę kanclerza Vá clava Antonina Kaunita.
Sufit przedstawia staroż ytnych greckich bogó w: Afrodytę , Herę , Pallas Atenę i wraz z nimi boga czasu Chronosa.
Nastę pny jest salon biblijny. Dwa obrazy ustawione naprzeciwko siebie pochodzą z koń ca XVII wieku. Są to dzieł a Irhanna Weissa. Obok okna znajduje się „Obalenie boż kó w”, drugi nosi tytuł „Znalezienie Mojż esza”. Nad ł awką modlitewną w stylu pó ź nego baroku przedstawiono ś wię tego ewangelistę Jana z jego atrybutami – pió rem i zwojem. Ostatnim obrazem w tej sali jest Ś wię ta Maria Magdalena autorstwa Johanna Lissa. Sufit przedstawia Koł o Fortuny, czyli uosobienie losu. Koł o symbolizuje zmiennoś ć i niestał oś ć szczę ś cia.
Salon damski urzą dzony jest w stylu XIX wieku, gł ó wnie w stylu biedermeier. Był to nurt artystyczny (ok. 1815–1848) niemieckiej burż uazji, szczegó lnie w sztuce gospodarstwa domowego, zwany ró wnież stylem mieszczań skim empire. W pomieszczeniu znajduje się komplet mebli tapicerowanych ze stoł em oraz okrą gł y stó ł do szycia, na któ rym przechowywano wszystkie niezbę dne do szycia i haftowania przedmioty. Obie te czynnoś ci był y ulubioną rozrywką kobiet w pierwszej poł owie XIX wieku.
Owalny obraz w stylu biedermeier nad sofą przedstawia hrabinę Laudonową z pobliskich Ż danic. Mniejsze obrazy przedstawiają mał ż eń stwo Seidló w i ich krewnych, któ rzy ró wnież mieszkali w mają tku Ż danice. Charakterystyczne dla tego stylu był y obrazy zegarowe. Wizerunki na zegarze przedstawiają panó w na koniach na tle idealnego pejzaż u.
Typowym elementem salonu z poł owy XIX wieku był y „przesł ony” przeszklonych szafek, w któ rych przechowywano wiele cennych drobiazgó w. Wś ró d przedmiotó w na przesł onie znajduje się tzw. rokokowa lalka-czajniczek w niebieskiej sukni. Kolejnym meblem jest szkatuł ka na biż uterię z tej samej epoki, pokryta fornirem korzeniowym. Duż y obraz przy piecu przedstawia staroż ytnego boga Zeusa z Kallisto. Uwagę przycią ga bogato zdobione lustro weneckie z poł owy XIX wieku.
Sala Ostatnich Kaunicó w. Sala poś wię cona jest przedostatniemu wł aś cicielowi zamku Slavkov, doktorowi prawa Vá clavowi Kaunicowi. Vá clav Robert Kaunic został wychowany przez matkę , Eleonorę Vorachycką z Pabenic, w duchu patriotyzmu i mił oś ci do ojczyzny. Eleonora Vorachycka był a wielką patriotką Republiki Czeskiej. Dzię ki pierwszemu mał ż eń stwu ze sł ynną czeską aktorką Josefiną Č ermakovą , Vá clav Kaunic dobrze znał Antoniego Dvoř á ka (czeskiego kompozytora i dyrygenta). W swoim drugim mał ż eń stwie Vá clav Kaunic poś lubił z wielkiej mił oś ci Josefinę Horovą , mł odszą od niego o 33 lata. W dniu ś lubu, 12 maja 1908 roku, nowoż eń cy oddali swó j pał ac w Brnie na placu Ž erotynova studentom z Brna. Dochody z domu posł uż ył y pó ź niej za fundusz na budowę akademikó w w Brnie. Portrety pary namalował przyjaciel Kaunicy, Jan Skramlik, okoł o 1910 roku. Meble w tym pokoju pochodził y z praskiego mieszkania Kaunicó w. Vá clav odziedziczył je po ś mierci matki, Eleonory Vorachyckiej z Pabenic. Meble trafił y do zamku po ś mierci Josefiny Kaunicy Horowej w 1961 roku.
Sala Rubensa. Począ tkowo był a to duż a galeria sztuki zamku, gdzie przechowywano dzieł a ró ż nych autoró w. Po ś mierci Albrechta Kaunitza (starszego brata dr. Vá clava Kaunitza), gdy jego ciał o został o na kró tko wystawione w tej sali na poż egnanie, z powodu zaniedbania zasad bezpieczeń stwa zasł ony zaję ł y się pł omieniem ś wiec i wybuchł poż ar. W poż arze zniszczeniu uległ o kilka wystawionych obrazó w.
Dziś w tej sali moż na zobaczyć obrazy, któ re w pewnym stopniu wią ż ą się z jej nazwą . Są to pię kne kopie obrazó w jednego z najsł ynniejszych artystó w, Petera Paula Rubensa (1577-1640). Wszystkie obrazy przedstawiają dramatyczne sceny myś liwskie. Na jednym z nich myś liwi walczą z dzikiem, na drugim z hipopotamami, a na trzecim z dzikimi zwierzę tami. Autorem istnieją cej kamiennej statuy (torsu) jest rzeź biarz Giovanni Giuliani.
Nastę pnie korytarzem przechodzimy do kaplicy. Pomię dzy oknami widzimy obraz przedstawiają cy ś w. Urbana, któ ry pochodzi z kaplicy ś w. Urbana nad Sł awkowem. Najciekawszy jest najstarszy wizerunek Sł awkowa w dolnej czę ś ci. Miasto znajduje się tu nadal w obrę bie muró w obronnych. Do zamku dobudowano jedynie skrzydł o zachodnie, za nim wznosi się wież a ze starszej budowli w stylu renesansowym. Na lewo od zamku widać gotycką budowlę - koś ció ł ś w. Jakuba Starszego (Zebedejewa), któ ry został zniszczony w 1757 roku. Wież a dzwonnicy miejskiej ustą pił a pó ź niej miejsca parkowi zamkowemu, któ ry powstał w 1770 roku. Ostatnia Brama Poł udniowa został a zniszczona w 1903 roku.
Naprzeciwko wisi dzieł o sł ynnego niemieckiego artysty Johanna Heinricha Schö nfelda (1681) przedstawiają ce Ś wię tą Tró jcę . Artysta kontynuował tradycję Caravaggia w technice ś wiatł ocienia.
Kaplica. Kaplica zamkowa Ś wię tego Krzyż a został a ufundowana w koń cowej fazie budowy zamku Slavkov za czasó w Vá clava Antonina Kaunita. Uzupeł nia ona poł udniowe skrzydł o zamku i zajmuje wszystkie partery. Iluzoryczny projekt dekoracyjny został wykonany w 1769 roku przez austriackiego artystę Josefa Pichlera, tego samego, któ ry namalował Salę Historyczną . Drewniany oł tarz z monumentalnymi posą gami anioł ó w został stworzony przez Franza Xaviera Messerschmidta w 1774 roku. Na mał ych pł ytkach na oł tarzu leż ą kawał ki pergaminu z tekstem Ewangelii. Obraz w lewej czę ś ci mę skiej kaplicy przedstawia Ucieczkę Ś wię tej Rodziny do Egiptu. Został stworzony przez nieznanego artystę na przeł omie XVII i XVIII wieku. Posą gi przedstawiają Czarną Madonnę (lub Czarną Dziewicę - mistyczny wizerunek Matki Boskiej o ciemnej lub czarnej karnacji, symbolizują cy tajemnicę , smutek lub oczyszczenie) i ś w. Jana Nepomucena. W prawej czę ś ci oratorium, w gablotach, zobaczymy figury ś wię tych z XIX wieku, księ gi o tematyce religijnej oraz mał e kadzielnice domowe (pnaczynie na wodę ś wię coną , w któ rym zanurza się kadzielnicę ). Warto zwró cić uwagę na gotyckie figury Chrystusa i ś w. Barbary. Wizerunek Madonny przypisuje się pę dzlowi wł oskiego artysty Guido Reniego, jednego z najwybitniejszych przedstawicieli boloń skiej szkoł y artystycznej pierwszej poł owy XVII wieku.
Zwiedzanie trwa okoł o godziny. Na oficjalnej stronie internetowej moż na znaleź ć harmonogram zwiedzania zamku (mniej wię cej co godzinę ). Park jest otwarty dla zwiedzają cych bezpł atnie. Niestety, przewodniki są dostę pne w ję zyku czeskim. W kasie biletowej moż na otrzymać wydruk w ję zyku angielskim.
Po zwiedzaniu, jeś li to moż liwe, polecam wizytę w Slavkovský m Pivovar, nawet jeś li nie jesteś koneserem piwa (ani nie prowadzisz samochodu: )), zjedzenie lunchu i spró bowanie ich firmowej lemoniady.
