Найщиріші вітання всім небайдужим до цього чудового клаптика землі серед Індійського океану – Шрі Ланки! Відразу зауважу, що ми з дружиною не розбещені «олінклюзівами» Єгипту та Туреччини, а усі відпустки гріли боки на піску та гальці Чорноморського узбережжя під надокучливі викрики торгашів: «креветки-мидии-рапаны, сладкая медовая пахлава…», тому на роль експертів не претендуємо, але якщо комусь буде цікава думка пересічного туриста, тоді прошу… Аналіз витрат на минулорічний відпочинок з сім’єю «під Одесою» призвів до висновку: досить піднімати економіку країни (радше окремих її жадібних та ненаситних «бізнесюків») за рахунок власного гаманця! І ми вирішили влаштувати собі зимовий пляжний відпочинок на більш тепліших та південніших узбережжях. Із варіантів розглядались: Єгипет (куди ж без нього), Індія, Таїланд та Шрі Ланка. Нестабільна політична ситуація на Близькому сході поставила хрест на наших сподіваннях побачити найближчим часом чахлого «кемела» з бедуїном на фоні пірамід та на можливості відвідати Єрусалим. Індія і Тай відпали якось самі по собі. Зупинили свій вибір на Цейлоні, про що, до речі ані трішечки не пошкодували. Отож: квитки, ваучери, страховки, Бориспіль, злі працівники рідної «таможні», затримані на півтори години рейси Флай Дубай, майже 10-годинний переліт з пересадкою без «шарової» їжі, води та забороною цигарок… І от нарешті Коломбо! Відірвана ручка на валізі, чимала дорожня сумка ретельно утрамбована працівниками аеропортів до розмірів ручної поклажі, 70 «американських гривень» за візи, штампи у паспортах… «Аюбован» (традиційне сингальське привітання), Шрі Ланка! Як і усі «просунуті» туристи міняємо гроші в аеропорту уже біля самого виходу (курс – 124,36 рупій (далі – просто р.) за 1 дол.), купуємо картку місцевого мобільного оператора «Mobitel» за 1000р. (850р. падає на рахунок). До речі хвилина розмови з рідним Київстаром близько 2 грн. на наші гроші, а не 1,25 грн. як писали у форумах. Можливо у іншого оператора «Dialog» і дешевше – не знаю. Білозубий сингал з табличкою з назвою нашого туроператора люб’язно запрошує приєднатись до чималої групи таких же як і ми «бледнолицых» та знесилених туристів. Виходимо усією юрбою з приміщення аеропорту ліворуч і попадаємо у зовсім інший світ: тепле, в міру вологе повітря, нові звуки, нові запахи, нові птахи та рослини…Караван із нав’ючених, стомлених, але не зломлених туристів, що прямує до автобусів для подальшого трансферу. Допоки триває розподіл між автобусами та погрузочно-посадочна метушня, встигаю перекурити. Доки курив, місцеві двічі стріляли цигарки. Одного пригостив, іншого послав. Обидва пішли начебто вдоволені. Беззубому ланкійцю у білій сорочці та піджаку, який намагався допомогти погрузитись у автобус, вимагаючи за це 1000 р., також нічого не обломилось. Нарешті рушили. Під звуки дискотечних хітів 70-80-х милуємось краєвидами околиць Коломбо. Утрамбовані до стану кільки пасажирами рейсові автобуси із відкритими дверцятами злегка приторможують біля імпровізованих зупинок, щоб забезпечити пасажирообмін, при цьому майже всі періодично тиснуть на клаксони. Лівосторонній рух, метушливі тук-туки, на вулицях жінки у сарі та чоловіки у спідницях (саронгах), пальми з кокосами, банани, нетрі та якийсь суцільний базар – ось вона - азійська екзотика! Більше двох годин їхали цими міськими джунглями до в’їзду на автобан Коломбо – Галле (для цікавих проїзд – 400 р., дозволена швидкість 100 км./год., а відстань, здається, 116,5км.). На вимогу туристів робимо зупинку біля якогось досить цивілізованого торгового центру. Там нашвидкуруч випиваємо по філіжанці кави, поповнюємо запаси води і далі в дорогу. Живописна флора вкотре переконує про правильний вибір місця відпочинку - Цейлон! Із представників місцевої фауни була замічена пара павичів обабіч дороги та «праздношатающиеся» корови. І от на світлофорі біля повороту на Когаллу ми вперше побачили те, заради чого пролетіли майже 7000 км. – його величність Індійський океан!!! Ще хвилин 20 маневрування між наглими, але не дуже розторопними тук-туками і ми на місці – готель Club Koggala Village (далі – ККВ). На рецепшині привітна молода сингалка у сарі просить нас заповнити якісь папірці, тим часом бармен пригощає фрешем, а в якихось 20-30 метрах від нас шумить океан… Презентуємо люб’язній дамі ручку з логотипом якогось вітчизняного ТОВ…Лтд., що завалялась із якихось минулорічних перемовин із тим же таки ТОВ та тонко натякаємо, що «ві вонт оушен в’ю». Дама із посмішкою запевняє, що буде вам «і оушен і в’ю». Хвилин за 15, уладнавши усі формальності, ми з ключем у руках гордо прямуємо за молодим хлопчиною (знову ж таки у спідниці), який тягне наші валізи до запропонованого номера на 2 поверсі основного корпусу. Відразу ж зауважу, що із номерів на 2-му поверсі океану практично не видно, тому замкнувши речі у номері, ми із хлопчиною, який нас супроводжував, повертаємось на рецепшин та знову пристаємо до дамочки: давай нам «оушен в’ю», бо басейн «в’ю» нам не подобається, і взагалі ми б не заперечували переселитись у бунгало. Вона нам чемно повідомила, що проживання у бунгало коштує дорожче (на 15 дол. за добу). Наші намагання збити ціну не мали успіху, і тому ми погодились подивитись номер на 3-му поверсі, який нас повністю влаштував, причому без додаткових витрат, якщо не враховувати презентованої ручки і шоколадки, яку ми потім їй віднесли, та якихось рупій хлопчині, що допомагав тягати наші речі туди-сюди. Щодо номера: було вже багато разів написано і про бетонні, величезного розміру ліжка, і досить велику лоджію, і слабенький напір води у душі…, тому не буду на цьому зупинятись. Був у номері невеличкий холодильник, телевізор, який нами вмикався лише 1 раз просто для перевірки його дієздатності, кондиціонер та вентилятор на стелі, зручні дерев’яні меблі, а головне - вид на океан, басейн і пальми «ліпота-а» - ось воно наше помешкання на найближчі 10 днів! Тепер власне щодо самого готелю: Персонал: Завжди привітний, але інколи трішечки лінивий. У кожної категорії персоналу своя уніформа: жінки на рецепшині у однакових сарі, чоловіки – у темних штанях та білій сорочці, прибиральники – у однакових спідницях, охоронці – у формі на кшталт військової, а технічний персонал у темних робах. Прибиральник, якого ми між собою охрестили «Зубастик» завжди крутив якісь фігурки на ліжку та приємно посміхався при зустрічі, намагаючись порадувати нас якоюсь російською фразою на кшталт «как д’єла, здравствуйте, прів’єт…». Зазвичай залишали 40 р. та пару цукерок, але і без залишених подарунків посмішка при зустрічі була не менш білозуба, а ліжко прикрашали живі квіти та усілякі фігурки. У нашому номері якось зламався був кондиціонер. Наші сигнали про даний казус були почуті тільки на третій день, і це при тому, що говорили спочатку «Зубастику», а потім двічі на рецепшин. Пішли якось подивитись на бунгало (у які нам пропонували на рецепшині переїхати за 15 дол. на добу). Підійшли до якогось мабуть менеджера (у штанях (не у спідниці) та білій сорочці) і попросили показати номер. Він люб’язно показав бунгало і каже: «20 долл. за добу і можете переїхати.» Ми йому: «На рецепшині ж казали 15», а він сміється і каже: «Іц май литл бізнес» - отакі вони ланкійці. Трішечки почав був діставати один охоронець, якого я якось пригостив цигаркою, то він почав мене переслідувати: іду…нікого не чіпаю, раптом із-за рогу він з вишкіреними зубами: «Хай, містер, або сер» і давай усілякими жестами та мімікою показувати, що вуха уже розпухли до розміру дебелого вареника з сиром і якщо я не дам йому цигарки, то він «відкинеться» тут же на місці у жахливих конвульсіях, а гірка доля його осиротілих діточок буде на моєму сумлінні! Щоправда, опісля таких пригощань ми могли залишати свої речі біля лежаків (і робили це!), вештатись у своїх справах, і цей сер’юріті безвідлучно стояв на їх варті (щоправда, за додаткову цигарку потім). Неприємне враження залишилось і від спілкування з гідом Іриною. Нам навіть забули повідомити про зустріч у день приїзду, а усі організаційні питання доводилось вирішувати самотужки. Але були і приємні несподіванки. Ми з дружиною полюбляли ранесенько поплавати у басейні. І от одного разу, доки ми хлюпались, двоє хлопців із персоналу у якихось темних робах зривали кокоси із пальм біля басейну. Коли ми, наплававшись, прямували у номер один із них підійшов і пригостив нас кокосом. На наше логічне запитання «хав мач?» він відповів що нічого не треба, бо це презент. А в цілому персонал (як і ланкійці загалом) дуже привітний, в міру нав’язливий та люб’язний. Харчування: Ми брали тур із сніданками та вечерями. Асортимент страв достатній, щоб наїстися. Особливо порадували фрукти, соки, супчики, омлети, десерти. За всі 10 днів мій «гастрит зі стажем» жодного разу не дав про себе знати, хоча я інколи і дозволяв собі скуштувати досить пікантні та гострі страви. Щоправда діставали наглі ворони на відкритій терасі, які (мабуть із міркувань турботи про наші фігури) наполегливо та завзято крали залишену без нагляду їжу. Обідали зазвичай фруктами, креветками, які заказували у бічбоїв або у невеличкому кафе-ресторані з непоганим асортиментом морепродуктів, приємними цінами та смачною кухнею відразу за «Коггала біч» (із прапорами різних країн, у т.ч. Українським!!!). До речі, самі смачні креветки були у бічбоя з дивним для нас ім’ям Баба з наголосом на другій літері «а». У однієї пари вийшов невеличкий анекдотичний випадок із цим бічбоєм: дружина виявила у чоловіка в телефонній книзі абонента Баба із ланкійським номером телефону. Розлючена жінка із криками: «Ти вже і тут собі бабу знайшов!!!» вчинила ретельний допит підозрюваного. Ситуація звичайно прояснилася, але такий факт мав місце. Ми постарались перепробувати всі екзотичні фрукти, які там вирощують. Скуштували навіть соусеп, дуріан (можна їсти) та плід хлібного дерева (можна покуштувати щойно розрізаний, а вже через якихось пів години він починає смердіти гірше ніж дуріан – нам не сподобалось). Дуже сподобались ананаси, манго, папайя, рамбутан…. Багато фруктів привезли із собою додому (у багажі!). В аеропорту ніхто нічого не перевіряв. Головне, щоб у ручній поклажі не було фруктів, а в багаж - можна. Пляж, океан: Океан неможливо описати словами. Його треба побачити і відчути, щоб зрозуміти всю цю велич і красоту!!! Пляж біля готелю також чудовий: великий, досить чистий, мало народу. Навпроти головного корпусу ККВ немає нормального виходу на пляж, і тінисту місцину там знайти проблематично, а зі сторони готелю Фортесс починається кораловий риф, тому ми зазвичай загорали під пальмами біля перших бунгало Коггала біч (далі – КБ) там же і купались. Якщо хотілось поплавати у спокійній воді, то ходили в лагуну біля Фортесса, але інколи там бувало багато місцевих, які нас відверто розглядали, а бути предметом прискіпливої уваги не дуже приємно. Зате біля лагуни є можливість познайомитись із морською фауною Індійського океану: безліч яскравих і строкатих рибок та крабів, бачили навіть чималу мурену. Один раз з’їздили в Унаватуну. Чудова лагуна зі спокійним океаном, де можна досхочу поплавати (до речі там дуже стрімко починається глибина – якихось пару метрів і вже дна не відчуваєш). Після майже безлюдного пляжу Коггали Унаватуна нам видалася схожою на Ялтинську набережну у серпні - безліч якихось дайвінг-центрів, хостелів, кафешок, пляжних торговців та відпочивальників. Бічбої: Біля готелю на пляжі постійно тусується 5-10 місцевих, які називають себе бічбоями. На територію готелю вони не заходять – їм заборонено. Самі відомі із них: Джамінго, Чінтака, Баба… Джамінго добре розмовляє по-російськи, але наглий та не надійний. Ми з ним не спілкувалися, але судячи із відгуків відпочивальників, які заказували у нього екскурсії, не варто з ним мати справу – гроші бере чималі, але із обіцяних відвідин пам’яток та визначних місць чітко дотримується тільки маршруту по «прикормлених» крамничках та ресторанчиках. Баба самотужки вивчає російську мову, можна у нього заказати смачні креветки, але знайомі, які заказували у нього поїздку у джунглі та на водоспади, залишились невдоволені. Ми ж, начитавшись відгуків в Інтернеті, спілкувались з Чінтакою – приємним молодим хлопцем з непоганою російською (навіть читає по-російськи!) та власним тук-туком. Хоча «жучара» він той ще і я інколи називав його «Чортяка», проте досить відповідальний та порядний, дотримувався усіх своїх обіцянок (щоправда інколи із запізненнями, оскільки дуже поважає українську горілку), але справу з ним мати можна. Ми їздили з ним в Галле, Унаватуну, він організовував нам поїздку в Сігірію та Дамбуллу, міняли у нього нашу горілку на їхній червоний ром «Calipso»… Варто зазначити, що нас (іноземних туристів) бічбої розподіляють між собою без нашої на те згоди. Так, коли ми захотіли поїсти креветок та підійшли до Баби, то він нам відмовив: «Ти друг Чінтаки, а у мене маленькі діти і мені не потрібно проблем з ним». Так що, панове, Ланкійська пляжна мафія таки існує!!! Поїздки та екскурсії: Як я уже і говорив, Ланкійське сонце хоч і приємне та на перший погляд лагідне, проте дуже підступне (потрібен крем від засмаги, причому зі стартом від 30). І щоб до кінця відпочинку не перетворитись на дві шкварки, ми намагались чергувати пляжний відпочинок з поїздками та екскурсіями, тим паче, що подивитись на Цейлоні є на що! Ми люди легкі на підйом та цікаві до усього нового та екзотичного, тому – уперед до нових вражень! Поїздка в Галле: Їздили на тук-туці з Чінтакою. По дорозі заїхали в сад спецій (фактично приватний будинок з невеличкою присадибною ділянкою, густо засадженою усілякими екзотичними рослинами на березі озера Коггала). Екскурсія зводилась до того, що екскурсовод тикав пальцем на рослину і на ломаній англійській коментував: манго, бананас… А коли зайшли у хащі якихось папай, то він почав плакатись, що грошей за ці екскурсії йому майже не платять, а сім’ю кормити треба. Від вдячних Українських екскурсантів, тобто від нас, отримав за свої зусилля 100 р., чому був неймовірно радий. Потім нас завели у якусь кімнатку із дерев’яними лавками та купою якихось баночок на столах, де нам запропонували чай, від якого ми відмовились, і почали презентацію своєї продукції: ефірні масла, креми тощо. Ми обломали цього доморощеного марчендайзера заявою, що нас абсолютно не цікавлять усілякі креми, які позбавлять нас геть від усіх болячок. Вибрали із запропонованого каталогу якісь ефірні масла, корицю і ще якогось краму, подарували чергову ручку, за що отримали бонус у вигляді безкоштовних «вонючих паличок», привітно попрощались і поїхали далі. По дорозі побачили дикого мангуста, який ліниво та не дуже лякливо переходив дорогу, ледь не втрапивши під колеса нашого тук-тука. Наступна зупинка була на сувенірній фабриці дерев’яних виробів. Фабрикою виявився теж приватний будинок із столярною майстернею та демонстраційно-торгівельною залою у вигляді кімнати, заваленої усілякими дерев’яними фігурками. Прикупивши пару дерев’яних дрібничок на сувеніри (до речі, як потім з’ясувалося не за самою низькою ціною) ми рушили уже безпосередньо в Галле. У місті подивились їх знаменитий Голландський форт. Сама фортеця не вразила. Як на мене, то в Україні є не менш вражаючі витвори фортифікаційного мистецтва: Генуезька фортеця, Акерман у Білгороді-Дністровському, Кам’янець-Подільська фортеця… Хоча краєвиди із цієї фортеці відкриваються вражаючі. На території фортеці побачили заклинателя змій – бомжуватого вигляду чоловік, що розмахував якоюсь сопілкою перед двома граційними кобрами. Я звичайно не втримався, щоб не зробити пару знімків цього видовища. У якості винагороди за таке шоу заклинателю було запропоновано 100р., від яких він навідріз відмовився, запевняючи нас що це його робота і коштує це видовище 500р. Біла шкіра та «Nikon» на шиї мабуть вознесли мене в його очах в ранг як мінімум якогось олігарха. На мої «чемні» зауваження: «А не пішов би ти …?» адекватної реакції не послідувало. І він з цими кобрами попхався за нами, бубнячи при цьому «Іц май ворк! Гів мі 500р.». Щоб якось позбутися цього надокучливого «шоумена» було вирішено збільшити його гонорар до 200р. Він з явною неохотою взяв ці гроші та повернувся невдоволений на своє «робоче місце» у пошуках нових необачливих жертв. Потім ми відвідали ювелірний магазин «Douglas & Sons». Заворожуючої краси блакитні та зіркові сапфіри мабуть нікого не залишать байдужими. Окремий респект дуже чемному і уважному російськомовному продавцю Аміну. Поїздка в Матару та Дондру: Надивившись на майстерність кермувальників місцевих автобусів, ми вирішили також долучитись до цього екстриму та отримати свою порцію адреналіну, з’їздивши на самий південь острова на громадському транспорті. Отож, помах руки - і ми вскакуємо у перший же автобус до Матари. Тверді, дерев’яні сидіння, під стелею через весь салон протягнутий якийсь дріт, приєднаний до дзвіночка біля водія, і за той дріт хтось періодично смикає, повідомляючи про своє бажання вийти. Не автобус - шедевр Азійського автопрому часів Хрущовської відлиги. По салону, спритно маневруючи між пасажирами та сидіннями, ходить кондуктор. Вартість квитка до Матари, здається 48р. Даємо 100р. за двох, кондуктор довго пояснює англійською, що 4р. решти у нього немає, ми заспокоюємо його що «ноу проблем, іц ол райт» - всі вдоволені, їдемо та милуємося краєвидами. Оскільки решта пасажирів місцеві, то ми відразу ж стаємо об’єктами прискіпливої уваги (особливо дітей), які нас безсоромно розглядають та тицяють на нас пальцями. Трішечки адаптувавшись до ролі «живих експонатів антропологічного музею», посміхаємося у відповідь та намагаємось зосередитись на калейдоскопі пейзажів за вікном: нетрі ще й досі не відбудовані після останнього цунамі, кокосові та бананові сади, Буддистські храми та ступи, школярі у однакових білосніжних формах, слоненя, що ліниво плететься узбіччям, не слухаючись такого ж молодого погонича… Дорога до Матари (40-45км.) займає трохи більше години. На вокзалі розторопні тук-тукери пропонують за 700р. відвезти нас у Дондру, де розташована сама південна частина Цейлону та самий південний маяк острова. Відмовляємось від їх послуг та сідаємо в черговий рейсовий автобус до Дондри (близько 5км). Кілька хвилин у переповненому автобусі - і ось ми виходимо на зупинці біля величезного Буддистського храму помаранчевого кольору з такою ж величною статуєю Будди. Робимо кілька знімків на пам’ять, та швиденько покидаємо територію храму, оскільки на подвір’я висипала чимала юрба дітвори (мабуть після якихось релігійних занять у храмі) і почала з дитячою безпосередністю тицяти на нас пальцями, а бути постійним об’єктом прискіпливої уваги місцевих аборигенів уже трішечки набридло. Розпитуємо у місцевого «сек’юріті» як потрапити на «лайтхаус» та вирушаємо на відомий Дондрівський маяк. Доречі, дорога до маяка досить екзотична: періодично дорогу перебігають дикі мавпи, нелякані метрові варани ліниво сповзають з дороги ближче до парканів, щоб не втрапити під колеса чергового тук-тука, звуки падаючих з пальм кокосів, навколо бананово – кокосово – мангово – папаєві… хащі, обідране, босоноге хлопченя, що клянчить у білих туристів «ван долар». Хвилин 20 маневрування такою екзотикою вузенькими вуличками приватного сектору і ми біля кінцевої мети нашої подорожі - маяка. Територія охайна та засаджена кокосовими пальмами, на березі океану усамітнені місцеві молодята милуються красою набігаючих хвиль. Вражаюче красива місцина! Сам маяк височить на мисі та омивається з трьох сторін океаном. З однієї сторони берегова лінія утворює дуже мальовничу бухточку, але найбільш приголомшливі краєвиди відкриваються із оглядового майданчика на верхівці самого маяка, куди ми і полізли, заплативши за це по 500р. Затрачені зусилля та кошти були того варті!!! На зворотньому шляху ми піймали якогось тук-тукера, який за 300р. підвіз нас назад в Матару до автовокзалу. Біля автовокзалу розташований їхній місцевий харчовий базар, де ми і накупили собі багато фруктів за смішними цінами (ананаси – від 30 до 150р., манго – 30-50р., червоні банани, папая, соусеп, рамбутан, мангустін та ще безліч різної екзотики, назви якої я не пам’ятаю). Пробіглись місцевими крамничками, але нічого собі так і не купили. Находу заскочили у проїзжаючий автобус з підніжки якого кондуктор-зазивала несамовито волав «Галле, Галле». Трохи більше години тряски у «мобільній Ланкійській сауні» - і ми на місці. Стомлені, спітнілі, але щасливі. У нас склалось таке враження, що клімат у Матарі та Дондрі ще жаркіший, ніж у Коггалі, а це всього-на-всього якихось 50км. на південь. А люди, чим далі від туристичних центрів, тим дикіші. Так, у Матарі якісь школярки навіть нишком фотографували одна одну на телефон на моєму фоні, доки я перекурював біля чергової крамнички в очікувані своєї дружини. А загалом ця поїздка нам дуже сподобалась. Рекомендую усім охочим до нових вражень, не лінивим та невибагливим до комфорту туристам. Поїздка на Сігірію та Дамбуллу: Організовував поїздку Чінтака, бо спілкування із нашим готельним гідом Іриною з приводу організації такої екскурсії не вселяло надії на позитивний результат. У цю поїздку ми вирушили у компанії наших земляків (батько та донька), з якими познайомились на пляжі. Оскільки дорога за Ланкійськими мірками не близька, то виїхати домовились о 2-ій годині ночі, замовивши напередодні поїздки на рецепшині «ранні сніданки» в дорогу. Фактично без запізнення на територію готелю на новенькому мікроавтобусі приїхав Чінтака із своїм товаришем - водієм якого звали Геміні (приємний молодий чоловік, який не розмовляє російською, проте чудово спілкується англійською). Зручно влаштувавшись у кондиціонованому салоні «бусіка» та по дорозі висадивши Чінтаку (досипати), ми вирушили назустріч новим пригодам та враженням. П’ять годин їзди нічними дорогами Цейлону і ось ми (близько 7-ї ранку) на місці – мабуть самому вражаючому та видовищному пам’ятнику історії Шрі Ланки - Сігірії. Незважаючи на такий ранній час там уже вешталось кілька десятків таких же як і ми сонних туристів. Розім’явши кісточки та м’язи після нічного драйву та випивши по філіжанці кави біля якоїсь халабуди, що гордо називається Кафе, ми слідуючи вказівникам попрямували до кас із продажу квитків. Недалеко від кас розташована безкоштовна громадська вбиральня (туалет), відвідини якої відкрили для нас нові грані спритного азійського розуму щодо викачки грошей з наївних туристів. Але все по-порядку. Обслуговуючий персонал у вигляді одного чолов’яги бомжуватої зовнішності бродив між чоловічою та жіночою частинами усіляко намагаючись догодити, показуючи куди справляти нужду, а де мити руки, вірогідно сподіваючись отримати за це винагороду. Але самий цікавий цирк у тому, що у трьох із чотирьох кабінок жіночого туалету на дверях поламаний засув, а двері зачиняються досить щільно. І щоб звільнитись із туалетного полону потрібна неабияка спритність, або допомога іншої людини. Цим «рятувальником Малібу», зазвичай, і виступає вищезгаданий чолов’яга, вимагаючи за це гроші. Рупій від нас йому не обломилось, зате його слух потішила добірна українська «подяка» моєї дружини. Придбавши в касі вхідні квитки (для іноземців вартість одного квитка 30долл., або 3750р.) ми попрямували до входу на територію заповідника. Біля входу тусовалось з десяток чоловік, пропонуючи свої послуги гіда-екскурсовода. Ми скористались послугами молодого чоловіка на ім’я Майя. Стартова ціна (40долл.) за його послуги по проведенню екскурсії російською мовою була знижена рівно вдвічі після наших запевнень, що ми і самі чудово прочитаємо та зрозуміємо усі таблички написані англійською (хоча, відверто кажучи, англомовний арсенал нашого товариша обмежувався кількома словами). Отже, за 20долл. ми отримали чудового російськомовного екскурсовода ще й з прекрасним почуттям гумору. Слід зазначити, що підйом на Сігірію це дуже виснажлива пригода, оскільки щоб піднятись на саму верхівку гори слід здолати близько 1200 східців, значна частина яких мармурові та вичовгані туристами до блиску і досить слизькі, а з урахуванням тропічної спеки та фактично безсонної ночі цей підйом стає справжнім випробуванням на витривалість. Але враження та емоції від побаченої на власні очі такої краси та величі знімають втому наче рукою. Фрески танцівниць, «лапи тигра», залишки королівського палацу, в’язниці, сенат, скеля Кобра, скеля Слон, басейни та купальні… На майданчику біля «лап лева» було багато диких та злих мавп, бачили хамелеона, який гордо та непорушно сидів на валуні геть не лякаючись туристів та клацань їхніх фотоапаратів. Під час підйому періодично доводилось «відбиватись» від місцевих чоловіків які начебто підтримують тебе за руки намагаючись допомогти піднятися східцями, сподіваючись за це отримати якусь копійку. Після спуску потрапляєш на невеличкий базарчик, де торгують усілякими сувенірами. Поруч розташоване невеличке кафе, де тиснуть чудові фреші, причому за помірними цінами. Трохи відхекавшись та втамувавши спрагу ми придбали ще кілька дріб’язкових сувенірів і попрямували до музею Сігірії (відвідання якого входить у вартість квитка). Музей як музей – нічого особливого. Там же розташовані ще парочка сувенірних крамниць та невеличкий книжковий магазинчик із різноманітною поліграфічною продукцією. Погрузившись у мікроавтобус, ми вирушили у Дамбуллу відвідати ще один об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО - Печерний храм лежачого Будди (здається так). Доки наш водій Геміні демонстрував майстерність вищого пілотажу, вправно маневруючи між перехожими, тук-туками та коровами вузькими ланкійськими дорогами, ми хутко впоралися із завбачливо прихваченими з готелю сніданками та продовжували милуватися краєвидами центральної частини острова. Між населеними пунктами обабіч доріг періодично траплялась загорожа із колючого дроту із застережливими табличками англійською: «Обережно дикі мавпи!» (як у нас кліщі). І от нарешті ми приїхали в Дамбуллу. Храм розташований у самому місті. Біля підніжжя гори стоїть величезна Ступа та монументальний фасад музею із здоровенним сидячим Буддою на даху. Вартість вхідних квитків 1500р. на одного. Спочатку ми пішли у музей. Ходити по музею слід босоніж (можна у шкарпетках) та з прикритими плечами і колінами, оскільки це вже є територією храму. Там зібрані статуї Будди, подаровані храму Буддистськими громадами різних країн. Усі вони мають багате оздоблення та виблискують золотом і дорогоцінним камінням. Багато з них є дійсно вражаючими витворами мистецтва. Після музею знову східці, знову підйом (і що ж ці ланкійці так полюбляють «никати» свої святині десь в горах?). По східцях вештається багато диких та злих мавп у пошуках неуважних туристів та паломників у яких можна розжитися якоюсь їжею чи телефоном, фотоапаратом… Так що будьте уважні! І ось нарешті ми піднялись безпосередньо до входу у Печерний храм. За 25р. вам пропонують залишити на зберігання ваше взуття доки ви будете відвідувати храм. Сам храм являє собою кілька великих печер, де розташовано багато статуй Будди від невеличких до кількаметрових. Стелі цих печер прикрашають вицвівші від часу фрески. У печерах можна користуватись фото-відео технікою, але заборонено фотографуватись на фоні статуй Будди, оскільки не можна до Будди повертатись спиною, про що свідчать безліч красномовних попереджувальних табличок. Отож, долучившись до Будистських святинь Дамбулли, ми завершили заплановану екскурсійну програму та вирушили назад. Знову виснажливий переїзд до Коггали, оскільки денний трафік цейлонських доріг значно щільніший аніж нічний, то зворотній шлях зайняв більше 6 годин, але дякуючи драйверській майстерності Геміні ми ще й встигли на вечерю, не зважаючи на декілька зупинок для поповнення своїх фруктових запасів у придорожніх овочево-фруктових палатках. Резюмуючи враження від цієї поїздки варто зазначити, що відвідати за 1 день 2 а то і 3 туристичних об’єкти центральної частини острова цілком реально (що б там не розказували готельні гіди, «розкручуючи» вас на дводенну поїздку), але обов’язково одним із таких об’єктів має бути Сігірія!!! Покупки: Біля рецепшину КБ є парочка непоганих крамничок, де можна за помірними цінами придбати досить якісну одежу (футболки, сарафани, блузки, сорочки, сарі…), усілякі сувенірчики, дерев’яні фігурки, чай тощо. Доречі ланкійська кава нам геть не сподобалася. Через дорогу від воріт КБ є непоганий магазинчик шкіряних виробів (сумки, рюкзаки, ремені, портмоне, сандалі…). Варто зазначити, що продавчиня досить приємна жінка і непогано торгується, але іти у цей магазин треба без супроводу місцевих тук-тукерів, бічбоїв - тоді є шанс отримати суттєву знижку. Ювелірні вироби, прикраси з дорогоцінним камінням варто купувати у Галле у вищезгаданому ювелірному салоні. Там також можна добре торгуватись. Найбільший вибір та найприємніші ціни на фрукти ми бачили у Матарі на базарі. Досить дешеві та непогані тканини ми купували у магазинчику у Хабарадуві (по дорозі із Галле), куди нас возив Чінтака. Багато маленьких крамничок в Ахангамі (кілька хвилин на тук-туці за 200р. туди і назад у сторону Матари). Не купуйте яскравих речей у пляжних торговок! Там використовується дуже не стійка фарба. Ми у них купували білу чоловічу сорочку та якесь яскраве парео, так от у тій сорочці я виходив усі 10 днів (жалкую що не купили кілька штук) легка і не жарка, а от парео настільки линюче, що від найменшої вологи розфарбувало усі світлі речі, які потім ледве вдалося відіпрати. Рекомендації: Цілком підтримую дописувачів, які стверджували, що позитивне налаштування на поїздку - запорука вдалого відпочинку. Доброзичливе та неупереджене відношення до людей (у т.ч. і до персоналу готелю) повернеться до вас сторицею. Але досить лірики перейдемо до практичних рекомендацій тим, хто планує відвідати Цейлон: 1. Купуйте тур у надійного тур оператора, який спеціалізується на цьому напрямку. 2. Якщо є можливість вибору, то летіти краще авіалініями «Ейр Арабія» - вони, здається, менше затримують рейси ніж «Флай Дубай». 3. Вивчіть кілька фраз сингальською і як мінімум ви отримаєте у відповідь посмішку а як максимум доброзичливе відношення і нормальну скидку при покупках: Аюбован – привітання (доброго дня); Харі гана – дуже дорого; Годак стутій – дуже дякую: Неха – ні… 4. Обов’язково візьміть з собою сонцезахисний крем для загару, причому із максимальним захистом (від 30 і більше), якогось Раптора від комарів (хоча вони і не дуже докучали). Наберіть з собою якихось цукерок (але такі, щоб не розтавали) для дітвори на вулицях, шоколадок та дріб’язкових сувенірів (ручки, брелоки, прапорці…) для персоналу. Українську горілку можна у бічбоїв виміняти на місцевий ром або арак. Курці запасіться цигарками з дому. Візьміть якихось бутербродів у літак (їжа там дуже дорога і не смачна). 5. Якщо плануєте привезти додому фруктів, то упаковуйте їх у багаж, а не у ручну поклажу, бо в аеропорту Коломбо можуть заставити викласти із поклажі. Зате води із собою в літак можна брати скільки забажаєте (на відміну від Борисполя). 6. Візьміть із собою пару тоненьких ручок для того, щоб використовувати їх у якості адаптера при користуванні нашими електроприладами. У них розетки із трьома вхідними отворами, а вставивши ручку в нижній отвір, верхні два можна без проблем використовувати як звичайну розетку. P.S.: Повторюсь, що ми не є експертами у сфері туризму, а описані вище враження та емоції - це суто суб’єктивний погляд на нашу першу (сподіваюсь не останню) поїздку на Шрі Ланку у січні 2013 року. Але сама головна і радісна подія, яку нам подарував цей вражаючий острів – це те, що через дев’ять місяців після описаних подій у нас народилась чудова довгоочікувана донечка!!! Так-так, як виявилось, ми привезли із Цейлону самий «коштовний сапфір» у нашому житті – нашу донечку. І ось зараз вона сидить і грається фігуркою слоника, привезеною з цієї поїздки. І на наше запитання: «Ти хочеш полетіти на Шрі Ланку?» впевнено відповідає: «О, Да!!!».
Gratulacje dla wszystkich, któ rym zależ y na tym cudownym kawał ku ziemi na Oceanie Indyjskim - Sri Lanka! Od razu zauważ ę , ż e moja ż ona i ja nie jesteś my rozpieszczani przez „inkluzywne inkluzje” Egiptu i Turcji, a wszystkie wakacje rozgrzewał piasek i kamyki wybrzeż a Morza Czarnego do irytują cych okrzykó w kupcó w: „Twierdzimy, ale jeś li ktoś jest zainteresowany I postanowiliś my zorganizować zimowe wakacje na plaż y na cieplejszych i poł udniowych wybrzeż ach. Spoś ró d rozważ anych opcji: Egipt (gdzie indziej bez niego), Indie, Tajlandia i Sri Lanka.
Niestabilna sytuacja polityczna na Bliskim Wschodzie poł oż ył a kres naszym nadziejom na zobaczenie karł owatego „wielbł ą da” z Beduinem na tle piramid i moż liwoś ć odwiedzenia Jerozolimy. Indie i Tai w jakiś sposó b zniknę ł y same. Swó j wybó r przerwali na Cejlonie, czego zresztą ani trochę nie ż ał owali.
A wię c: bilety, vouchery, ubezpieczenia, Boryspil, ź li pracownicy rodzimych „ceł ”, opó ź nione o pó ł torej godziny loty Fly Dubai, prawie 10-letni lot z przesiadką bez „pił ki” jedzenie, woda i zakaz papierosó w… I wreszcie Kolombo! Rozdarty uchwyt walizki, duż a torba podró ż na starannie zapakowana przez personel lotniska do rozmiaró w bagaż u podrę cznego, 70 hrywien amerykań skich za wizy, pieczą tki w paszportach… Ayubovan (tradycyjne pozdrowienie syngaleskie), Sri Lanka! Jak wszyscy „zaawansowani” turyś ci wymieniają pienią dze na lotnisku przy wyjś ciu (stawka – 124.36 rupii (dalej – tylko p. )) za 1 dolara.
), kup kartę lokalnego operatora komó rkowego „Mobitel” za 1000r. (na konto przypada 850 rubli). Nawiasem mó wią c, minuta rozmowy z rodowitą Gwiazdą Kijowską to okoł o 2 UAH. za nasze pienią dze, a nie 1.25 UAH. jak napisano na forach. Moż e inny operator „Dialog” i tań szy – nie wiem.
Biał ozę bny Singal z tabliczką z nazwą naszego touroperatora serdecznie zaprasza do licznego grona „bladych” i wyczerpanych turystó w takich jak my. Cał y tł um z lotniska zostawiamy po lewej stronie i wchodzimy w zupeł nie inny ś wiat: ciepł e, umiarkowanie wilgotne powietrze, nowe dź wię ki, nowe zapachy, nowe ptaki i roś liny… dalszy transfer. Podczas gdy podział na autobusy i zamieszanie zwią zane z zał adunkiem i lą dowaniem bę dzie trwał , bę dę palić . Podczas palenia miejscowi dwukrotnie wypalali papierosy. Po leczeniu jednego wysł ał em drugie. Oboje wyjechali jakby zadowoleni.
Bezzę bny mę ż czyzna ze Sri Lanki w biał ej koszuli i kurtce, któ ry pró bował wskoczyć do autobusu, ż ą dają c za to 1000 rubli, ró wnież niczego nie zł amał . W koń cu wyruszyli. Przy dź wię kach dyskotekowych hitó w lat 70. i 80. podziwiamy krajobrazy okolic Kolombo.
Staranowane autobusy z otwartymi drzwiami zwalniają nieco na prowizorycznych przystankach, aby zapewnić ruch pasaż erski, a prawie wszyscy od czasu do czasu trą bią klaksonami. Ruch lewostronny, gwarne tuk-tuki, kobiety w sari i mę ż czyź ni w spó dniczkach (sarongach) na ulicach, palmy z kokosami, banany, slumsy i jakiś nieustają cy bazar – oto jest – azjatycka egzotyka! Przejechanie przez tę miejską dż unglę do wjazdu na autostradę Colombo-Halle zaję ł o ponad dwie godziny (dla ciekawych przejazdó w – 400, prę dkoś ć.100 km/h, a odległ oś ć wydaje się wynosić.116, 5 km). Na proś bę turystó w zatrzymujemy się w pobliż u doś ć cywilizowanego centrum handlowego.
Tam szybko wypijamy filiż ankę kawy, uzupeł niamy wodę i ruszamy w drogę . Malownicza roś linnoś ć po raz kolejny przekonuje do wł aś ciwego wyboru miejsca na wakacje - Cejlon!
Przedstawiciele miejscowej fauny zobaczyli po obu stronach drogi parę pawi oraz „czł owieka” krowę . A ze ś wiateł na skrę cie w Kogallę po raz pierwszy zobaczyliś my te, dla któ rych przelecieliś my prawie 7 000 km. - Jego Wysokoś ć Ocean Indyjski! ! ! ! ! Kolejne 20 minut manewrowania pomię dzy bezczelnymi, ale niezbyt pospiesznymi tuk-tukami i jesteś my na miejscu – Club Koggala Village Hotel (dalej – KKV). Na recepcji sympatyczny mł ody syngaleski w sari prosi nas o wypeł nienie kilku papieró w, tymczasem barman czę stuje nas ś wież ymi owocami, a jakieś.20-30 metró w od nas szumi ocean… Przekazujemy mił ej pani dł ugopis z logo krajowej sp. z oo… Sp. , któ ry upadł po niektó rych zeszł orocznych negocjacjach z tą samą LLC i subtelnie sugeruje, ż e „jesteś osunię ty”.
Pani z uś miechem zapewnia, ż e bę dziecie mieli "zaró wno ocean jak i widok".
Po 15 minutach, zał atwiwszy wszystkie formalnoś ci, z dumą podą ż amy za mł odym chł opakiem (znowu w spó dnicy) z kluczem w rę ku, któ ry cią gnie nasze walizki do proponowanego pokoju na 2 pię trze gł ó wnego budynku. Od razu zauważ ę , ż e z numeró w na 2 pię trze oceanu jest to praktycznie niewidoczne, dlatego po zamknię ciu rzeczy w numerze my z chł opakiem, któ ry nam towarzyszył , wracamy do recepcji i ponownie trzymamy się pani: daj nam „Ocean widok”, ponieważ nie podoba nam się basen z widokiem i nie mielibyś my nic przeciwko poruszaniu się w pobliż u bungalowu. Powiedział a nam delikatnie, ż e mieszkanie w bungalowie jest droż sze (15 USD dziennie).
Nasze starania o obniż enie ceny nie powiodł y się , wię c zgodziliś my się obejrzeć pokó j na 3 pię trze, któ ry cał kowicie nam odpowiadał i bez dodatkowych kosztó w, z wyją tkiem prezentowanego dł ugopisu i czekolady, któ re nastę pnie jej zanieś liś my, i trochę rupii dla chł opca pomogł o nam przecią gać nasze rzeczy tu i tam.
Co do pokoju: wielokrotnie pisano o betonie, ogromnych ł ó ż kach, doś ć duż ej loggii i niskim ciś nieniu wody pod prysznicem… wię c nie bę dę się nad tym rozwodził . W pokoju był a mał a lodó wka, telewizor, któ ry wł ą czyliś my tylko raz tylko po to, ż eby sprawdzić jego sprawnoś ć , klimatyzacja i wentylator na suficie, wygodne drewniane meble i co najważ niejsze - widok na ocean, basen i palmy. nasz lokal na najbliż sze 10 dni! Teraz o samym hotelu: Personel: zawsze przyjazny, ale czasami trochę leniwy.
Każ da kategoria personelu ma swó j wł asny mundur: kobiety na przyję ciach w tym samym sari, mę ż czyź ni w ciemnych spodniach i biał ych koszulach, sprzą taczki w tych samych spó dnicach, ochroniarze w mundurach wojskowych i personel techniczny w ciemnych szatach.
Woź ny, któ rego ochrzciliś my „Zubastyk”, zawsze przekrę cał jakieś postacie na ł ó ż ku i uś miechał się mił o na spotkaniu, pró bują c nas zadowolić rosyjskim zwrotem „jak się masz, witaj, witaj…”. Zwykle zostawiali 40 i kilka cukierkó w, ale nawet bez pozostawionych prezentó w uś miech na spotkaniu był nie mniej biał y, a ł ó ż ko udekorowano ś wież ymi kwiatami i wszelkiego rodzaju figurkami. Klimatyzator w naszym pokoju jakoś się zepsuł . Nasze sygnał y o tym zdarzeniu sł yszano dopiero trzeciego dnia, i to pomimo tego, ż e najpierw mó wili „Zubastika”, a potem dwukrotnie w recepcji. Poszliś my obejrzeć bungalowy (z któ rych zaproponowano nam przeniesienie na recepcję za 15 USD).
na jeden dzień ). Podeszli do kierownika (w spodniach i spó dnicach) i poprosili o pokazanie numeru. Uprzejmie pokazał domek i powiedział : „20 dolaró w. dziennie i moż esz się ruszać.
Moja ż ona i ja uwielbialiś my pł ywać przy basenie wcześ nie rano. I pewnego dnia, gdy pluskaliś my się , dwó ch facetó w z personelu w ciemnych szatach zerwał o kokosy z palm przy basenie. Gdy pł ywaliś my, szliś my obok jednego z nich, podszedł do nas i poczę stował nas kokosem. Na nasze logiczne pytanie „jak idzie mecz? Odpowiedział , ż e nic nie jest potrzebne, bo to prezent. I ogó lnie personel (podobnie jak ogó lnie Sri Lanki) jest bardzo przyjazny, umiarkowanie obsesyjny i przyjazny. Posił ki: wybraliś my się na wycieczkę ze ś niadaniem i kolacją . Wybó r dań jest wystarczają cy do zjedzenia.
Szczegó lnie zadowoleni z owocó w, sokó w, zup, omletó w, deseró w. Przez wszystkie 10 dni moje „zapalenie ż oł ą dka z doś wiadczeniem” nigdy nie dał o się odczuć , chociaż czasami pozwalał em sobie na skosztowanie doś ć pikantnych i pikantnych potraw. Na otwarty taras wyszł y jednak wrony, któ re (zapewne w trosce o nasze figury) uporczywie i uparcie kradł y pozostawione bez opieki jedzenie.
Zwykle jedliś my lunch z owocami, krewetkami, zamawianymi u beachboyó w lub w mał ej kawiarni-restauracji z dobrym wyborem owocó w morza, dobrymi cenami i pyszną kuchnią tuż za „Koggala Beach” (z flagami ró ż nych krajó w, w tym ukraiń skich!!! ) . Swoją drogą najsmaczniejsze krewetki znalazł y się u chł opca z plaż y o dziwnym dla nas imieniu Baba z naciskiem na drugą literę „a”. Pewna para miał a mał ą anegdotyczną sprawę z tym chł opakiem z plaż y: ż ona znalazł a w ksią ż ce telefonicznej mę ż a numer telefonu Baby wraz ze Sri Lanki.
Rozwś cieczona kobieta krzyknę ł a: „Już znalazł eś tu babcię ! ! ! ! ! „Przeprowadził dokł adne przesł uchanie podejrzanego. Sytuacja na pewno się wyjaś nił a, ale ten fakt miał miejsce. Pró bowaliś my spró bować wszystkich egzotycznych owocó w, któ re tam rosną.
Spró bowaliś my nawet sosu, duriana (moż na jeś ć ) i owocó w drzewa chlebowego (moż na posmakować ś wież o pokrojonego, a po okoł o pó ł godzinie zaczyna pachnieć gorzej niż duriana - nam się to nie podobał o). Bardzo podobał y mi się ananasy, mango, papaja, rambutan. Wiele owocó w przywieziono do domu (w bagaż u! ). Na lotnisku nikt niczego nie sprawdzał . Najważ niejsze, ż e w bagaż u podrę cznym nie ma owocó w, a w bagaż u - moż na. Oceanu nie da się opisać sł owami. Trzeba to zobaczyć i poczuć , ż eby zrozumieć cał ą tę wielkoś ć i pię kno! ! ! ! ! Plaż a w pobliż u hotelu też jest super: duż a, doś ć czysta, mał o ludzi.
Nie ma normalnego dostę pu do plaż y przed gł ó wnym budynkiem KKV i trudno tam znaleź ć zacienione miejsce, a rafa koralowa zaczyna się od hotelu Fortes, wię c zazwyczaj opalaliś my się pod palmami w pobliż u pierwszych bungalowó w .
Jeś li chcieliś my popł ywać w spokojnej wodzie, wybraliś my się do laguny w pobliż u Fortecy, ale czasami był o wielu miejscowych, któ rzy otwarcie nas rozważ ali, a bycie przedmiotem skrupulatnej uwagi nie jest zbyt przyjemne. Ale w pobliż u laguny jest okazja do zapoznania się z morską fauną Oceanu Indyjskiego: wiele jasnych i barwnych ryb i krabó w, a nawet widział em wiele mureny. Raz pojechaliś my do Unawatuny. Cudowna laguna ze spokojnym oceanem, w któ rej moż na popł ywać do syta (swoją drogą gł ę bokoś ć zaczyna się tam bardzo szybko - kilka metró w i dna nie czuje się już ).
Po prawie opustoszał ej plaż y Koggali Unawatuna pomyś leliś my, ż e jest jak nasyp w Jał cie w okolicach sierpnia – mnó stwo centró w nurkowych, hosteli, kawiarni, sprzedawcó w na plaż y i urlopowiczó w. Beachboys: W pobliż u hotelu na plaż y stale spę dza czas 5-10 miejscowych, któ rzy nazywają siebie Beachboys. Nie wchodzą do hotelu - są zabronione.
Najsł ynniejsze z nich to: Jamingo, Chintaka, Baba… Jamingo mó wi dobrze po rosyjsku, ale jest bezczelny i nierzetelny. Nie komunikowaliś my się z nim, ale są dzą c po opiniach wczasowiczó w, któ rzy zamó wili u niego wycieczki, nie powinieneś się nim zajmować - bierze duż o pienię dzy, ale z obiecanych wizyt do atrakcji i atrakcji wyraź nie wynika tylko trasa " fit" sklepy i restauracje. Baba sama uczy się rosyjskiego, moż na u niego zamó wić pyszne krewetki, ale znajomi, któ rzy zarezerwowali mu wycieczkę do dż ungli i wodospadu, byli niezadowoleni.
My, po przeczytaniu recenzji w Internecie, porozmawialiś my z Chintaką - mił ym mł odym facetem z dobrym rosyjskim (nawet czyta po rosyjsku! ) I wł asnym tuk-tukiem.
Choć czasami nazywał go „diabł em”, ja czasami nazywał em go „diabł em”, ale cał kiem odpowiedzialny i porzą dny, dotrzymał wszystkich obietnic (choć czasami spó ź niony, bo szanuje ukraiń ską wó dkę ), ale da się z nim poradzić . Pojechaliś my z nim do Halle, Unawatuna, zorganizował wycieczkę do Sigiriya i Dambulla, wymieniliś my naszą wó dkę na ich czerwony rum „Calipso”… Warto zauważ yć , ż e my (turyś ci zagraniczni) jesteś my podzieleni mię dzy sobą bez naszej zgody. . Tak, kiedy chcieliś my zjeś ć krewetki i podszedł do Baby, odmó wił : „Jesteś przyjacielem Chintaki, a ja mam mał e dzieci i nie potrzebuję z nim problemó w”. Tak wię c, panowie, mafia plaż owa Sri Lanki wcią ż istnieje! ! ! !!
Wycieczki i wycieczki: Jak już wspomniał em, sł oń ce Sri Lanki, choć przyjemne i na pierwszy rzut oka ł agodne, ale bardzo podstę pne (trzeba mieć krem z filtrem, a od 30).
Aby nie zamienić się w dwa okruchy pod koniec wakacji, staraliś my się przeplatać wakacje na plaż y z wycieczkami i wycieczkami, zwł aszcza ż e na Cejlonie jest coś do zobaczenia! Jesteś my ł atwymi ludź mi do wspinaczki i interesują cymi dla wszystkiego, co nowe i egzotyczne, wię c - czekamy na nowe wró ż by! Wycieczka do Galii: Jechaliś my tuk-tukiem z Chintaką . Po drodze zatrzymaliś my się w ogrodzie z przyprawami (wł aś ciwie prywatny domek z mał ą dział ką ogrodową , gę sto obsadzoną wszelkiego rodzaju egzotycznymi roś linami nad brzegiem jeziora Koggala). Wycieczka sprowadzał a się do tego, ż e przewodnik klikną ł palcem na roś linę i skomentował ł amaną angielszczyzną : mango, banan… .
Od wdzię cznych ukraiń skich turystó w, czyli od nas, otrzymał za swó j wysił ek 100 lat, dlatego był niesamowicie szczę ś liwy.
Nastę pnie zabrano nas do sali z drewnianymi ł awkami i stosem sł oikó w na stoł ach, gdzie zaoferowano nam herbatę , któ rej odmó wiliś my, i rozpoczę liś my prezentację swoich produktó w: olejkó w eterycznych, kremó w i innych. Zerwaliś my z tym domowym marchandizerem, mó wią c, ż e nie interesują nas wszelkiego rodzaju kremy, któ re pozwolą nam unikną ć wszelkich wrzodó w. Wybraliś my z proponowanego katalogu jakieś olejki eteryczne, cynamon i jakiś inny sklep, dali kolejny dł ugopis, za któ ry otrzymali bonus w postaci darmowych „ś mierdzą cych pał eczek”, poż egnali się i poszli dalej. Po drodze zobaczyliś my dziką mangusę , któ ra leniwie i niezbyt nieś miał o przeszł a przez jezdnię , niemal wpadają c pod koł a naszego tuk-tuka. Nastę pnym przystankiem był a fabryka pamią tek wyrobó w z drewna.
Fabryka był a ró wnież prywatnym domem z warsztatem stolarskim oraz halą pokazowo-handlową w formie pomieszczenia zaś mieconego ró ż nego rodzaju drewnianymi figurkami. Kupiwszy kilka drewnianych drobiazgó w na pamią tki (swoją drogą , jak się okazał o nie w najniż szej cenie) udaliś my się bezpoś rednio do Halle. Miasto zaskoczył o ich sł ynny holenderski fort. Sama twierdza nie zachwycał a. Moim zdaniem na Ukrainie nie mniej imponują ce są dzieł a sztuki fortyfikacyjnej: Twierdza Genueń ska, Ackermann w Bieł gorodzie-Dniestrze, Twierdza Kamieniec Podolski… Chociaż widoki z tej twierdzy są imponują ce. Na terenie twierdzy zobaczyli zaklinacza wę ż y - bezdomnego mę ż czyznę machają cego fajką przed dwiema peł nymi wdzię ku kobrami. Oczywiś cie nie mogł em się powstrzymać przed zrobieniem kilku zdję ć tego spektaklu. W nagrodę za taki pokaz czarownik otrzymał.100 rubli.
, czego kategorycznie odmó wił , zapewniają c nas, ż e jego praca jest warta tego spektaklu 500r. Biał a skó ra i Nikon na szyi musiał y wynieś ć mnie w jego oczach do rangi co najmniej oligarchy. Na moje „uprzejme” uwagi: „Nie poszedł byś …? „Nie był o odpowiedniej reakcji. A on i te kobry gonili za nami, bę bnią c „To moja robota! Daj mi 500r. ». Aby jakoś pozbyć się tego irytują cego showmana, postanowiono zwię kszyć jego honorarium do 200r. Niechę tnie wzią ł pienią dze i wró cił do swojego „miejsca pracy” w poszukiwaniu nowych lekkomyś lnych ofiar. Nastę pnie odwiedziliś my sklep jubilerski „Douglas & Sons”. Hipnotyzują ce pię kno niebieskich i gwiaź dzistych szafiró w najwyraź niej nie pozostawia nikogo oboję tnym. Szczegó lny szacunek dla bardzo delikatnego i szanowanego rosyjskoję zycznego sprzedawcy Amina.
Wycieczka do Matary i Dondry: Po obejrzeniu umieję tnoś ci kierowcó w lokalnych autobusó w, postanowiliś my ró wnież doł ą czyć do tej ekstremum i nabrać adrenaliny, jadą c komunikacją miejską na poł udnie wyspy. Wię c machnię cie rę ką - i wskakujemy do pierwszego autobusu do Matari. Solidne, drewniane siedzenia, pod sufitem w poprzek kabiny cią gną ł się drut przymocowany do dzwonka obok kierowcy, za któ rym co jakiś czas ktoś cią gnie, obwieszczają c chę ć wyjazdu. Nie autobus - arcydzieł o azjatyckiego przemysł u samochodowego godzin odwilż y Chruszczowa. Konduktor krą ż y po kabinie, szybko manewrują c mię dzy pasaż erami a siedzeniami. Koszt biletu do Matari wydaje się wynosić.48 lat. Dajemy 100r. dla dwojga konduktor szczegó ł owo wyjaś nia po angielsku, ż e 4p. nie ma odpoczynku, zapewniamy, ż e „nie ma problemu, wszystko w porzą dku” – wszyscy są szczę ś liwi, idziemy i podziwiamy krajobrazy.
Ponieważ pozostali pasaż erowie są lokalni, od razu stajemy się obiektami skrupulatnej uwagi (zwł aszcza dzieci), któ re bezwstydnie na nas patrzą i wskazują na nas palcami. Po przystosowaniu się nieco do roli „ż ywych eksponató w Muzeum Antropologicznego”, uś miechamy się i staramy się skupić na kalejdoskopie krajobrazó w za oknem: leniwie tkanie chodnikiem, nie sł uchanie tego samego mł odego kierowcy… Droga do Matari (40-45 km). Na stacji oferowane są szybkie tuk-tukery za 700 hrywien. zabierz nas do Dondry, gdzie znajduje się najbardziej wysunię ta na poł udnie czę ś ć Cejlonu i poł udniowa latarnia morska wyspy. Odmawiamy ich usł ug i wsiadamy do nastę pnego autobusu do Dondri (okoł o 5 km).
Kilka minut w zatł oczonym autobusie – i tu zatrzymujemy się w pobliż u ogromnej pomarań czowej ś wią tyni buddyjskiej z tym samym majestatycznym posą giem Buddy.
Okolica jest zadbana i poroś nię ta palmami kokosowymi, nad brzegiem oceanu ustronni miejscowi nowoż eń cy podziwiają pię kno nadcią gają cych fal. Imponują co pię kne miejsce! Sama latarnia wznosi się na przylą dku iz trzech stron jest obmywana przez ocean.
Z jednej strony linia brzegowa tworzy bardzo malowniczą zatoczkę , ale najpię kniejsze widoki otwierają się z tarasu widokowego na szczycie latarni morskiej, na któ rą się wspinaliś my, pł acą c za to 500r. Wysił ek i wydane pienią dze był y tego warte! ! ! ! ! W drodze powrotnej zł apaliś my tuk-tukera, któ ry za 300r. zawió zł nas z powrotem do Matara na dworzec autobusowy. Niedaleko dworca autobusowego znajduje się ich lokalny targ spoż ywczy, gdzie kupiliś my duż o owocó w w ś miesznych cenach (ananas – od 30 do 150, mango – 30-50, któ rego nazwy nie pamię tam). Biegaliś my po lokalnych sklepach, ale nic nie kupowaliś my.
Nakhod wskoczył do przejeż dż ają cego autobusu, u stó p któ rego konduktor gorą czkowo wykrzykiwał „Halle, Halle”. Trochę ponad godzina potrzą sania w mobilnej saunie Sri Lanki - i jesteś my na miejscu. Zmę czony, spocony, ale szczę ś liwy.
Mamy wraż enie, ż e klimat w Matar i Dondra jest jeszcze cieplejszy niż w Koggal, któ re ma tylko okoł o 50 km. na poł udnie. A ludzie dalej od oś rodkó w turystycznych są dzicy. Tak, w Matara niektó re uczennice nawet potajemnie robił y sobie zdję cia telefonem w moim tle, kiedy palił em w pobliż u nastę pnego sklepu w oczekiwaniu na jego ż onę . Ogó lnie bardzo nam się podobał a ta podró ż . Polecam wszystkim, któ rzy pragną nowych wró ż b, nie leniwych i bezpretensjonalnych dla komfortu turystó w. Wyjazd do Sigiriyi i Dambulli: Zorganizował em wyjazd do Chintak, bo rozmowa z naszą hotelową przewodniczką Iriną o organizacji takiej wycieczki nie budził a nadziei na pozytywny wynik.
Na tę wycieczkę wybraliś my się w towarzystwie naszych rodakó w (ojca i có rki), któ rych poznaliś my na plaż y.
Ponieważ droga nie jest blisko jak na Sri Lankę , zgodziliś my się wyjechać o 2 w nocy, zamawiają c wycieczkę do recepcji w przeddzień przyję cia „wczesne ś niadanie”. W rzeczywistoś ci bez zwł oki Chintaka przybył na teren hotelu nowym minibusem ze swoim przyjacielem - kierowcą o imieniu Gemini (mił y mł ody czł owiek, któ ry nie mó wi po rosyjsku, ale doskonale mó wi po angielsku). Dogodnie rozsiadają c się w klimatyzowanej kabinie „busika” i lą dują c po drodze Chintaku (do spania) wyruszyliś my na spotkanie nowych przygó d i wraż eń . Pię ć godzin nocnych dró g Cejlonu i osiem (okoł o 7 rano) na miejscu – chyba najbardziej imponują cy i spektakularny zabytek w historii Sri Lanki – Sigiriya. Mimo tak wczesnej godziny był o już dziesią tki takich zaspanych turystó w jak my.
Tym „zbawicielem Malibu” jest z reguł y wspomniany czł owiek, domagają cy się za to pienię dzy. Nie oderwał nam rupii, ale ubawił go wybrany Ukraiń ca „dzię ki” mojej ż onie. Po zakupie biletó w wstę pu w kasie (dla obcokrajowcó w koszt jednego biletu to 30 dolaró w lub 3750 rubli) udaliś my się do wejś cia do rezerwatu. Przy wejś ciu krę cił o się kilkanaś cie osó b, oferują c swoje usł ugi jako przewodnik. Korzystaliś my z usł ug mł odego mę ż czyzny o imieniu Maya. Cena wywoł awcza (40 USD) za jego wycieczkę po rosyjsku został a zmniejszona o poł owę po naszych zapewnieniach, ż e przeczytamy i zrozumiemy wszystkie angloję zyczne znaki (choć szczerze mó wią c, angloję zyczny arsenał naszego przyjaciela był ograniczony do kilku sł ó w). Tak wię c za 20 USD. dostaliś my ś wietnego rosyjskoję zycznego przewodnika z duż ym poczuciem humoru.
Należ y zaznaczyć , ż e wspinaczka na Sigiriję to bardzo wyczerpują ca przygoda, bo aby wspią ć się na szczyt gó ry trzeba pokonać okoł o 1200 stopni, z któ rych wię kszoś ć jest marmurowa i wyciś nię ta przez turystó w, by bł yszczał a i doś ć ś liska, a biorą c pod uwagę tropikalny upał i praktycznie bezsenną noc. prawdziwy test wytrzymał oś ci. Ale wraż enia i emocje takiego pię kna i wielkoś ci widziane na wł asne oczy ł agodzą zmę czenie, jakby odrę cznie. Freski tancerzy, „tygrysie ł apy”, pozostał oś ci pał acu kró lewskiego, wię zienia, senatu, skał a Kobra, skał a sł onia, baseny i baseny… na gł azie bez strachu przed turystami i trzaskami ich aparató w.
Podczas gdy nasz kierowca Gemini demonstrował akrobacje, umieję tnie manewrują c mię dzy przechodniami, tuk-tukami i krowami na wą skich lankijskich drogach, my szybko poradziliś my sobie z rozważ nymi ś niadaniami zabranymi z hotelu i dalej podziwialiś my widoki na centralną czę ś ć.
Pomię dzy osadami po obu stronach drogi co jakiś czas znajdował o się ogrodzenie z drutu kolczastego z tablicami ostrzegawczymi w ję zyku angielskim: „Strzeż się dzikich mał p! (jak mamy kleszcze). I wreszcie dotarliś my do Dambulli. Ś wią tynia znajduje się w mieś cie. U podnó ż a gó ry stoi ogromna stupa oraz monumentalna fasada muzeum z ogromnym siedzą cym Buddą na dachu. Koszt biletó w wstę pu to 1500 rubli. dla jednego. Najpierw udaliś my się w pobliż e muzeum. Do muzeum należ y chodzić boso (moż na nosić skarpetki) iz zakrytymi ramionami i kolanami, ponieważ jest to już teren ś wią tyni. Są tam gromadzone posą gi Buddy, ofiarowane ś wią tyni przez społ ecznoś ci buddyjskie w ró ż nych krajach.
Wszystkie są bogato zdobione i lś nią zł otem i drogocennymi kamieniami. Wiele z nich to naprawdę imponują ce dzieł a sztuki. Po muzeum znowu kroki, znowu powstanie.
Wiele dzikich i zł ych mał p wę druje po schodach w poszukiwaniu nieuważ nych turystó w i pielgrzymó w, gdzie moż na zarobić na ż ycie z jedzeniem, telefonem, aparatem… Wię c bą dź ostroż ny! I w koń cu udaliś my się bezpoś rednio do wejś cia w pobliż u Ś wią tyni Jaskiniowej. Od 25 lat jesteś proszony o przechowywanie butó w podczas wizyty w ś wią tyni. Sama ś wią tynia posiada kilka duż ych jaskiń , w któ rych mieś ci się wiele posą gó w Buddy od mał ych do kilkumetrowych. Sufity tych jaskiń ozdobione są wyblakł ymi freskami.
W jaskiniach moż na uż ywać sprzę tu foto-video, ale zabronione jest robienie zdję ć na tle posą gó w Buddy, ponieważ nie moż na odwró cić się od Buddy, o czym ś wiadczą liczne znaki ostrzegawcze w ję zyku czerwonym. Tak wię c, doł ą czają c do buddyjskich ś wią tyń w Dambulli, zrealizowaliś my zaplanowany program wycieczki i wró ciliś my.
Znowu wyczerpują cy przejazd do Koggaly, ponieważ ruch na Cejlonie w cią gu dnia jest znacznie bardziej ruchliwy niż w nocy, droga powrotna zaję ł a ponad 6 godzin, ale dzię ki umieję tnoś ciom prowadzenia samochodu Gemini, mimo kilku przystankó w na uzupeł nienie owocó w wcią ż mieliś my czas na obiad dyby. namioty owocowe.
Podsumowują c wraż enia z tej wyprawy, należ y zauważ yć , ż e odwiedzenie 2 lub 3 atrakcji turystycznych w centralnej czę ś ci wyspy w cią gu 1 dnia jest cał kiem realne (cokolwiek mó wią przewodniki hotelowe, „promowanie” na dwudniową wycieczkę ), ale zawsze jednym z tych obiektó w musi być Sigiriya! ! ! ! ! Zakupy: W pobliż u recepcji KB znajduje się kilka dobrych sklepó w, w któ rych moż na kupić wysokiej jakoś ci ubrania w rozsą dnych cenach (koszulki, sukienki, bluzki, koszule, sari…), wszelkiego rodzaju pamią tki, drewniane figurki, herbatę , itp. Nawiasem mó wią c, kawa ze Sri Lanki nam się nie podobał a.
Po drugiej stronie ulicy od bram KB znajduje się ł adny sklep z galanterią skó rzaną (torby, plecaki, paski, torebki, sandał y (). Warto zaznaczyć , ż e ekspedientka jest doś ć mił ą kobietą i sprzedaje od razu, ale do tego sklepu należ y udać się bez towarzystwa lokalnych tuk-tukeró w, beachboyó w – wtedy jest szansa na spory rabat.
Biż uterię , biż uterię z kamieniami szlachetnymi należ y zakupić w Sali we wspomnianym powyż ej sklepie jubilerskim. Moż na tam ró wnież dobrze się targować . Najwię kszy wybó r i najprzyjemniejsze ceny owocó w zobaczyliś my w Matara na bazarze. Kupiliś my doś ć tanie i dobre tkaniny w sklepie w Chabaradowie (przy drodze z Halle), do któ rego zabrał nas Chintaka. Wiele mał ych sklepó w w Ahangami (kilka minut tuk-tukiem przez 200 lat tam iz powrotem w kierunku Matari). Nie kupuj jasnych przemó wień ze sklepó w na plaż y! Uż ywa bardzo niestabilnej farby.
Kupiliś my biał ą koszulę mę ską i jakieś jasne pareo w nich, wię c wychodził am w tej koszuli cał e 10 dni (przepraszam, ż e nie kupił am kilku sztuk) lekka i nie gorą ca, a z pareo tyle kreski, ż e z najmniejszej wilgoci pomalował wszystkie lekkie rzeczy, któ re ledwo udał o się wyprasować.
Rekomendacje: W peł ni popieram wspó ł pracownikó w, któ rzy przekonywali, ż e pozytywne nastawienie do wyjazdu - klucz do udanych wakacji. Przyjazne i bezstronne traktowanie ludzi (w tym personelu hotelowego) zwró ci Ci się stokrotnie. Ale doś ć tekstó w, przejdź my do praktycznych zaleceń dla tych, któ rzy planują odwiedzić Cejlon: 1. Kup wycieczkę od niezawodnego touroperatora, któ ry specjalizuje się w tej dziedzinie. 2. Jeś li jest wybó r, lepiej lecieć liniami Air Arabia - wydają się opó ź niać loty mniej niż Fly Dubai. 3.
Naucz się kilku zwrotó w po syngalesku, a przynajmniej dostaniesz w zamian uś miech i co najwyż ej przyjazne nastawienie i normalną zniż kę przy zakupach: Ayubovan - pozdrowienia (dzień dobry); Hari gana jest bardzo droga; Rok studió w - bardzo dzię kuję : Neha - nie… 4.
Pamię taj, aby zabrać ze sobą krem z filtrem przeciwsł onecznym i maksymalną ochronę (od 30 lub wię cej), Raptor przed komarami (chociaż nie są one zbytnio zaniepokojone). Przynieś cukierki (ale ż eby się nie stopił y) dla dzieci na ulicach, czekoladki i drobne upominki (dł ugopisy, breloczki, flagi…) dla personelu. Ukraiń ską wó dkę moż na wymienić na lokalny rum lub arak w beachboys. Palacze zaopatrują się w papierosy z domu. Zabierz kanapki do samolotu (jedzenie jest bardzo drogie i niesmaczne). 5. Jeś li planujesz przywieź ć do domu owoce, zapakuj je do bagaż u, a nie do bagaż u podrę cznego, ponieważ na lotnisku w Kolombo moż na zostać zmuszonym do wył oż enia bagaż u.
Ale moż esz zabrać ze sobą do samolotu tyle wody, ile chcesz (w przeciwień stwie do Boryspola). 6. Przynieś parę cienkich uchwytó w, aby uż ywać ich jako adaptera podczas korzystania z naszych urzą dzeń.
Posiadają gniazda z trzema otworami wejś ciowymi, a wkł adają c uchwyt w dolny otwó r, dwa gó rne moż na ł atwo wykorzystać jako normalne gniazdko. PS: Powtarzam, ż e nie jesteś my ekspertami w dziedzinie turystyki, a opisane powyż ej wraż enia i emocje są czysto subiektywnym spojrzeniem na nasz pierwszy (oby nie ostatni) wyjazd na Sri Lankę w styczniu 2013 roku. Ale najważ niejszym i najbardziej radosnym wydarzeniem, jakie dał a nam ta niesamowita wyspa, jest fakt, ż e dziewię ć miesię cy po opisywanych wydarzeniach mieliś my cudowną , dł ugo wyczekiwaną có rkę ! ! ! ! ! Tak, jak się okazał o, przywieź liś my z Cejlonu najcenniejszy szafir w naszym ż yciu - naszą có rkę . A teraz siedzi i bawi się przywiezioną z tej wyprawy figurką sł onia.
I na nasze pytanie: Czy chcesz lecieć na Sri Lankę ? z ufnoś cią odpowiada: O tak! ! ! ! ! ».
