Олександр Корняков — фотокореспондент, чиї знімки спротиву херсонців облетіли весь світ сторінками. У найстрашніші дні 2022 року він виходив на мітинги зі стареньким фотоапаратом, ризикуючи опинитися "на підвалі". Як Олександр переховувався від росіян, чому повернувся у Херсон після звільнення та як сьогодні працює під щоденними ударами дронів.
У циклі «Війна-ненажера» ми поєднуємо художній і документальний простір, де слово зустрічається з реальністю, а особисті історії стають колективним свідченням нашого часу. Сьомим, заключним епізодом у циклі став фільм на вірш Миколи Леоновича. Микола Леонович — військовий, поет, ілюстратор і книжковий дизайнер із Полтави. З 27 квітня 2023 року вважається зниклим безвісти під час бойового завдання поблизу Авдіївки. Микола — один із тих світлих людей, чия творчість і душа продовжують жити в кожному кадрі, у кожному слові, попри цю важку тишу. Микола Леонович малював світи і писав вірші. Тепер його вірші стали частиною нашого кіно, а його шлях — частиною нашої спільної молитви за всіх зниклих безвісти.
У тимчасово окупованому Мелітополі працівники комунальних служб стають частиною підпільної мережі спротиву. Виконуючи повсякденну роботу, вони допомагають збирати важливі розвіддані про дії ворога на ТОТ. Отримана інформація стає основою для роботи підрозділів ударної безпілотної авіації (middle strike), які завдають точних уражень по військових об’єктах росіян. Ми поруч. Ми все бачимо. Кожен окупант знаходиться під прицілом.
Дві людини загинули, ще 12 травмувалися, серед них — 9-річний хлопчик, п’ятеро жінок віком 29–87 років і п’ятеро чоловіків віком 42–80 років. Усіх госпіталізували. Про це повідомили в Одеській обласній прокуратурі. В ніч проти 28 березня російська армія атакувала Одесу безпілотниками. Пошкоджень зазнали житлові будинки, також - будівля філії Суспільне Одеса. Як
У документальному фільмі “Агентка “Свєта”” воїни спецпідрозділу ГУР МО України “Шаманбат” вперше розкривають деталі багаторічної агентурної операції в тимчасово окупованому Енергодарі. Впродож трьох років під носом у фсб та росгвардії в місті-супутнику Запорізької АЕС діяла “Свєта” – агентка українських спецслужб з російським паспортом. Під керівництвом розвідників Свєта вистежувала колаборантів, військове керівництво, склади та штаби окупаційних військ – розвідані агенткою об’єкти ставали мішенями для ударів українських сил. Дивіться захопливу історію діяльності української агентки у ворожому тилу у документальному фільмі від воєнної розвідки України.
Усе частіше ціллю РФ стають пасажирські потяги. Аби убезпечити пасажирів Укрзалізниця оновлює правила безпеки — під час повітряних загроз масово евакуюють людей з вагонів. Саме так сталося, коли дніпровська журналістка Олена поверталася додому зі Львова. За її словами, вона опинилася поруч з вагоном, над головою літали «шахеди» і не було де сховатися. Голова правління Укрзалізниці Олександр Перцовський зазначив: потяг під час атаки — смертельна пастка для пасажирів. Вагон у разі влучання згорає за дев'ять хвилин. Протягом останніх трьох місяців зафіксували 472 удари по залізниці. Навіщо РФ «полює» на пасажирські поїзди, чи можливо протидіяти «шахедним» атакам і до чого кожен із нас має бути готовим, коли сідає у вагон поїзда – кореспонденти Суспільного з’ясовували в експертів.
Вночі 28 березня російська армія атакувала Одесу 60-ма безпілотниками. Один з дронів влучив у пологовий будинок. На момент атаки в закладі перебували 80 людей, з них 33 — медичні працівники.
Євген Малолєтка — український фотожурналіст, лауреат Пулітцерівської премії та премії World Press Photo, співавтор оскароносного фільму «20 днів у Маріуполі» і автор книги «Облога Маріуполя». Саме він задокументував одні з найважливіших доказів воєнних злочинів Росії під час блокади Маріуполя — світлини, які облетіли весь світ і стали історією.
У цьому інтерв’ю говоримо про те, як фіксувалися ці події в умовах повної ізоляції міста, як народжувалися кадри, що стали символами війни, і що залишалося поза об’єктивом. Це розмова про відповідальність документувати правду, етичність таких зйомок і про те, чому ці свідчення мають значення не лише зараз, а й для майбутніх поколінь.
Шуменський — один із найбільших мікрорайонів Херсона, який щодня живе під звуки війни. Тут ремонтують дахи після обстрілів, їздять маршрутки і працюють магазини, поки десь поруч чути артилерію.
Група штурмовиків батальйону «Алькатрас» готується здійснити бойовий вихід на Костянтинівському напрямку. Задача – перевірити ділянку на наявність ворога і провести зачистку. У дворі хати тривають збори. Повітря просякнуте напругою. Бійці набирають патрони в пластикові пляшки зі зрізаною шийкою – так легше тягти їх у рюкзаку. Розбирають гранати, воду, перекус, готують спорядження, слухають останні настанови перед виїздом. Група виходить під керівництвом замкомбата на позивний «Шибеник». «А хтось із солдат вже воював раніше?» «Ні! Все як завжди: я і натовп першоходів», - відповідає «Шибеник» з широкою посмішкою. Через кілька хвилин він розпачливо прочитає повідомлення в телефоні: «Капітана дали… У нас завжди була прикмета: якщо присвоюють звання напередодні бою, то будеш 200». Намагаючись відігнати темні думки, «Шибеник» продовжує збиратися і вивчати карту. За годину військові сядуть у броньовану «Рошельку», ще за годину десантуються у посадці за Констахою й облаштовуватимуться на ночліг. Зранку почнуть прочісувати ліс, аж поки не наткнуться на ворога, і не почнеться перестрілка. За добу ми дізнаємося, що для капітана Олександра «Шибеника» Орлова, солдата Романа «Лева» Надольського і солдата Анатолія «Круглого» Круглова цей бій стане останнім. У цьому відео – спогади воїнів «Алькатрасу» про той бій, підготовку та свого полеглого командира.
18-річний кримчанин Артем Звенигородський втік з окупованого Севастополя до Києва. Хлопець чекав поки стане повнолітнім, адже лояльні до РФ батьки його не підтримували і забороняли їхати на підконтрольну Україні територію. Артем виріс у проросійському середовищі, проте весь час відчував себе там чужим. Коли почалось повномасштабне вторгнення, він почав розбиратись, що насправді відбувається і зрозумів, що Росія – агресор. Артем не хотів більше жити в російській окупації, проте знайти шляхи як виїхати виявилось не просто. Окрім того, йому загрожувала служба в російській армії, попри те, що він непридатний через хворобу нирок. Як хлопцю вдалося виїхати з окупації? Хто допоміг йому у цьому? Та чим живе молодь в анексованому Росією Криму?
Олександр Корняков — фотокореспондент, чиї знімки спротиву херсонців облетіли весь світ сторінками. У найстрашніші дні 2022 року він виходив на мітинги зі стареньким фотоапаратом, ризикуючи опинитися "на підвалі". Як Олександр переховувався від росіян, чому повернувся у Херсон після звільнення та як сьогодні працює під щоденними ударами дронів.
Гість стріму на Мілітарному – Денис Логвиненко, керівник напряму БпЛА у Brave1
• Як Brave1 працює зараз з розробниками дронів?
• Які рішення шукають?
• Що нового пропонують розробники?
• Як працюють з великими компаніями?
• Як змінює розробки експертиза військових?
• Робота з військовими розробками
Харків під постійними російськими ударами. Цього разу під атакою були житлові квартали на Холодній Горі.
У циклі «Війна-ненажера» ми поєднуємо художній і документальний простір, де слово зустрічається з реальністю, а особисті історії стають колективним свідченням нашого часу. Сьомим, заключним епізодом у циклі став фільм на вірш Миколи Леоновича. Микола Леонович — військовий, поет, ілюстратор і книжковий дизайнер із Полтави. З 27 квітня 2023 року вважається зниклим безвісти під час бойового завдання поблизу Авдіївки. Микола — один із тих світлих людей, чия творчість і душа продовжують жити в кожному кадрі, у кожному слові, попри цю важку тишу. Микола Леонович малював світи і писав вірші. Тепер його вірші стали частиною нашого кіно, а його шлях — частиною нашої спільної молитви за всіх зниклих безвісти.
У тимчасово окупованому Мелітополі працівники комунальних служб стають частиною підпільної мережі спротиву. Виконуючи повсякденну роботу, вони допомагають збирати важливі розвіддані про дії ворога на ТОТ. Отримана інформація стає основою для роботи підрозділів ударної безпілотної авіації (middle strike), які завдають точних уражень по військових об’єктах росіян. Ми поруч. Ми все бачимо. Кожен окупант знаходиться під прицілом.
Микита Тітов
3 год. ·
І прикордонне, і прифронтове. Місто, що пережило спробу захоплення 2022 року. Репортаж про Суми.
Дві людини загинули, ще 12 травмувалися, серед них — 9-річний хлопчик, п’ятеро жінок віком 29–87 років і п’ятеро чоловіків віком 42–80 років. Усіх госпіталізували. Про це повідомили в Одеській обласній прокуратурі. В ніч проти 28 березня російська армія атакувала Одесу безпілотниками. Пошкоджень зазнали житлові будинки, також - будівля філії Суспільне Одеса. Як
У документальному фільмі “Агентка “Свєта”” воїни спецпідрозділу ГУР МО України “Шаманбат” вперше розкривають деталі багаторічної агентурної операції в тимчасово окупованому Енергодарі. Впродож трьох років під носом у фсб та росгвардії в місті-супутнику Запорізької АЕС діяла “Свєта” – агентка українських спецслужб з російським паспортом. Під керівництвом розвідників Свєта вистежувала колаборантів, військове керівництво, склади та штаби окупаційних військ – розвідані агенткою об’єкти ставали мішенями для ударів українських сил. Дивіться захопливу історію діяльності української агентки у ворожому тилу у документальному фільмі від воєнної розвідки України.
Усе частіше ціллю РФ стають пасажирські потяги. Аби убезпечити пасажирів Укрзалізниця оновлює правила безпеки — під час повітряних загроз масово евакуюють людей з вагонів. Саме так сталося, коли дніпровська журналістка Олена поверталася додому зі Львова. За її словами, вона опинилася поруч з вагоном, над головою літали «шахеди» і не було де сховатися. Голова правління Укрзалізниці Олександр Перцовський зазначив: потяг під час атаки — смертельна пастка для пасажирів. Вагон у разі влучання згорає за дев'ять хвилин. Протягом останніх трьох місяців зафіксували 472 удари по залізниці. Навіщо РФ «полює» на пасажирські поїзди, чи можливо протидіяти «шахедним» атакам і до чого кожен із нас має бути готовим, коли сідає у вагон поїзда – кореспонденти Суспільного з’ясовували в експертів.
Вночі 28 березня російська армія атакувала Одесу 60-ма безпілотниками. Один з дронів влучив у пологовий будинок. На момент атаки в закладі перебували 80 людей, з них 33 — медичні працівники.
Євген Малолєтка — український фотожурналіст, лауреат Пулітцерівської премії та премії World Press Photo, співавтор оскароносного фільму «20 днів у Маріуполі» і автор книги «Облога Маріуполя». Саме він задокументував одні з найважливіших доказів воєнних злочинів Росії під час блокади Маріуполя — світлини, які облетіли весь світ і стали історією.
У цьому інтерв’ю говоримо про те, як фіксувалися ці події в умовах повної ізоляції міста, як народжувалися кадри, що стали символами війни, і що залишалося поза об’єктивом. Це розмова про відповідальність документувати правду, етичність таких зйомок і про те, чому ці свідчення мають значення не лише зараз, а й для майбутніх поколінь.
Північ країни. Глухів та Береза під постійними російськими атаками. Як живуть та виживають місцеві мешканці в репортажі.
Шуменський — один із найбільших мікрорайонів Херсона, який щодня живе під звуки війни. Тут ремонтують дахи після обстрілів, їздять маршрутки і працюють магазини, поки десь поруч чути артилерію.
Група штурмовиків батальйону «Алькатрас» готується здійснити бойовий вихід на Костянтинівському напрямку. Задача – перевірити ділянку на наявність ворога і провести зачистку. У дворі хати тривають збори. Повітря просякнуте напругою. Бійці набирають патрони в пластикові пляшки зі зрізаною шийкою – так легше тягти їх у рюкзаку. Розбирають гранати, воду, перекус, готують спорядження, слухають останні настанови перед виїздом. Група виходить під керівництвом замкомбата на позивний «Шибеник». «А хтось із солдат вже воював раніше?» «Ні! Все як завжди: я і натовп першоходів», - відповідає «Шибеник» з широкою посмішкою. Через кілька хвилин він розпачливо прочитає повідомлення в телефоні: «Капітана дали… У нас завжди була прикмета: якщо присвоюють звання напередодні бою, то будеш 200». Намагаючись відігнати темні думки, «Шибеник» продовжує збиратися і вивчати карту. За годину військові сядуть у броньовану «Рошельку», ще за годину десантуються у посадці за Констахою й облаштовуватимуться на ночліг. Зранку почнуть прочісувати ліс, аж поки не наткнуться на ворога, і не почнеться перестрілка. За добу ми дізнаємося, що для капітана Олександра «Шибеника» Орлова, солдата Романа «Лева» Надольського і солдата Анатолія «Круглого» Круглова цей бій стане останнім. У цьому відео – спогади воїнів «Алькатрасу» про той бій, підготовку та свого полеглого командира.
18-річний кримчанин Артем Звенигородський втік з окупованого Севастополя до Києва. Хлопець чекав поки стане повнолітнім, адже лояльні до РФ батьки його не підтримували і забороняли їхати на підконтрольну Україні територію. Артем виріс у проросійському середовищі, проте весь час відчував себе там чужим. Коли почалось повномасштабне вторгнення, він почав розбиратись, що насправді відбувається і зрозумів, що Росія – агресор. Артем не хотів більше жити в російській окупації, проте знайти шляхи як виїхати виявилось не просто. Окрім того, йому загрожувала служба в російській армії, попри те, що він непридатний через хворобу нирок. Як хлопцю вдалося виїхати з окупації? Хто допоміг йому у цьому? Та чим живе молодь в анексованому Росією Криму?
Живу силу та укриття росіян знищують у районі Костянтинівки екіпажі БПЛА зведеної бригади «Хижак». Доба з екіпажем на бойовій позиції.
У Полтаві ліквідовують наслідки нічної атаки російських безпілотників на один із житлових масивів міста.
У Слов’янську росіяни вдарили авіабомбою по середмістю, під ударом був єдиний пологовий будинок на Донеччині.
Музиківка — прифронтове село на Херсонщині, яке поступово повертається до життя.
31 березня 2022 року Буча була звільнена від російських окупантів. З того дня минуло чотири роки.
Воєнні злочини не мають строків давності. Так само, як і наша пам’ять не дасть забути ці трагічні події.
Буча. Памʼятаємо. Не пробачимо.