Невинне і людяне! На підприємствах російського військово-промислового комплексу працюють приблизно чотири з половиною мільйона росіян. Це дев'ять мільйонів абсолютно аполітичних передніх кінцівок, які щодня виробляють шахеди, іскандери, танки, набої для автоматів та іншу російську культуру.
Звісно, якщо послухати російську опозицію, то можна подумати, що всі ці люди на військових заводах — невинні душі, які занапастив поганий Путін. Але це відомий парадокс російської сумятіци: війна — Путіна, режим — Путіна, але шахедину все одно збирає працьовитий студент другого курсу «Алабуга політех».
«Кричу про Кринки» — це документальний фільм Суспільного про пошук зниклих у Кринках. Команда Суспільне Чернігів зібрала історії жінок, які шукають безвісти зниклих рідних, котрі вели бої за єдиний плацдарм на лівому березі у селі Кринки.
«Я тебе всюди знайду», — так сказала своєму чоловіку в прощальній розмові перед виходом на лівий берег Дніпра Лідія Руденко. І вже півтора роки вона його шукає — Сергій Руденко зник безвісти в червні 2024 року біля села Кринки в Херсонській області. Військова операція Сил оборони України з форсування і закріплення на лівому березі Дніпра розпочалася в жовтні 2023 року і тривала до літа 2024 року. В результаті українські сили відступили. За офіційними даними, операція в Кринках забрала життя 262 захисників, 788 вважаються зниклими безвісти. З моменту, коли жінки отримують сповіщення, що їх рідні зникли безвісти, у них починається інше життя. Це життя наповнене болем та відчаєм. А ще бюрократією, з якою стикаються у державних установах, які відповідають за пошук зниклих безвісти.
Як героїні фільму Лідія Руденко, Ольга Святна та Олена Губарь шукають своїх зниклих безвісти рідних, з якими викликами стикаються під час пошуку та що дає надію та сили рухатись далі — дивіться у документальному фільмі Суспільне Чернігів «Кричу про Кринки».
Центр з підготовки собак для служби в ДСНС. Тут готують чотирилапих до складних і важливих завдань - тварин регулярно долучаються до пошуку живих і померлих людей під завалами, а ще вони допомагають рятувальникам виявляти вибухонебезпечні предмети.
Північ країни перебуває під постійними атаками росіян. Внаслідок атаки по Глухову травмовано троє людей. У місті пошкоджені десятки приватних будинків, господарчі споруди та автомобілі.
«Єдиний ворог, який може нас зруйнувати – це ми самі. росія не зможе» — Юрій «Ахіллес» Федоренко. Командир 429 бригади безпілотних систем «Ахіллес» СБС, Герой України Юрій Федоренко розповідає про реальну ситуацію на фронті у 2026 році, проблеми з особовим складом та тактику російської армії. В інтерв’ю Армія Медіа старшому лейтенанту Соломії Резнік він пояснює, чому росіянам вдається просуватися малими штурмовими групами, що відбувається з рекрутингом до українського війська та як заяви президента США Дональда Трампа впливають на мотивацію людей і підтримку України.
16-річні школярі з Бородянки, яким під час російської окупації було 12 років, створили цифрову мапу свого селища з відмітками про катування та воєнні події.
Радіо Свобода пройшло маршрутом мапи: від підвалу, де катували людей, до площі перед будинком культури з пам’ятником Тарасу Шевченку, який залишили як символ «обличчя окупації». Над проєктом підлітки працювали протягом 4 місяців під менторством учителів історії. Про досвід окупації та «болючі» мітки на карті – в матеріалі Радіо Свобода.
"Місто повинно жити", говорить водій комунального підприємства "Херсонміськсвітло" Херсонської міської ради Олександр Павленко. Щодня разом з бригадою чоловік виїздить ремонтувати лінії освітлення, пошкоджені російськими обстрілами.
Один чоловік загинув, ще 11 людей дістали поранень внаслідок російського обстрілу Запоріжжя. Окупанти вдарили по місту чотирма КАБами. Пошкоджені багатоповерхівки та приватні будинки, два з них — зруйновані.
Через рік безперервного перебування в зоні бойових дій військовослужбовець та кінооператор Ярослав Пілунський вперше приїжджає додому і рефлексує про це у новому тексті. Ця війна дивовижно згортається в маленьку броньовану капсулу, яка не заважає жити далі життям родини. Саме цей текст став основою четвертої новели у серії «Війна-ненажера.Сім».
16.03.2022 росіяни скинула надпотужну бомбу на Маріупольский драмтеатр, де переховувалися цивільні. За повідомленням міської ради Маріуполя та даними Associated Press загинуло від 300 до 600 людей. Згодом росіяни знесли залишки театру та побудували нову будівлю на кістках.
Роковини удару по драмтеатру в Маріуполі. 16 березня 2022 року, незважаючи на напис на асфальті «ДІТИ», який містяни написали російською, літак армії РФ скинув бомбу на будівлю маріупольського драматичного театру. Там переховувалися сотні цивільних, повідомляла Донецька обласна прокуратура. Тоді, як вдалося встановити слідс тву, у театрі перебували понад тисячу людей. За попередніми даними на 2023 рік, 600 загинули, 400 були поранені. Точну кількість встановити неможливо: місто окуповане Росією. Залишки будівлі окупанти спочатку демонтували, а потім відбудували. Маріуполька Олена Калайтан, голова Донецької обласної спілки журналістів, директорка та головна редакторка газети «Приазовський робочий», у той день бачила на власні очі, як російські військові вдарили по театру. Як вона згадує цей день і як росіяни знищили свідчення цього воєнного злочину — дивіться.
Унаслідок атаки загинули лікар Дмитро Колесник та медичний технік Олег Журавльов. Ще один працівник бригади, парамедик Олександр Дудулад, отримав поранення – його госпіталізовано.
За повідомленням обласної «екстренки», це вже друга атака на цю бригаду за короткий час. Під час першої, наприкінці лютого, медикам вдалося врятуватися.
Таврійський мікрорайон у Херсоні сьогодні — це місце, де переплітаються різні долі. Тут живуть і корінні херсонці, і переселенці з прифронтових та окупованих територій, які знайшли тимчасовий або новий дім у місті.
Пів року на позиціях під Вовчанськом провів боєць 129-ї окремої важкої механізованої бригади. «Фрукт» розповідає, після ротації найбільше хотів з’їсти свіжий банан. Його побратим «Малий» пробув на позиціях чотири місяці, і за цей час, каже, вивчив розклад російських штурмів.
Понад мільйон сімсот тисяч предметів української культурної спадщини - викрала російська армія за 12 років війни. Це найбільша крадіжка витворів мистецтва з часів Другої світової війни. Частоною з вкраденого росіяни нині торгують на "чорному ринку".
Вінтажна біла "Волга", яка колись возила молодят на весіллях, під час війни стала транспортом для евакуації з-під обстрілів. 70-річний Олександр Андросов із прикордонного Шалигиного, близько півстоліття доглядає свою “Волгу” 1967 року випуску. На ній же, під російські обстріли, і виїжджали. Історію можна почитати за посиланням.
Білопілля. Тут люди зайве не затримуються на вулиці й добре орієнтуються, де найближчі укриття. Місцеві говорять, що дрони літають дуже часто. І попереджають: після КАБів може бути повторний пуск. Траса до обласного центру стала небезпечною через постійні удари. Міський голова пов'язує це з появою в регіоні підрозділу рф "Рубікон". Нині, аби доїхати до Сум, користуються іншою дорогою.
Знайомий кожному херсонцю район ХБК опинився під постійним вогнем. Улюблені локації та знакові місця стали частиною небезпечної «червоної зони». Але навіть у таких жорстких умовах життя району не зупинилося.
Невинне і людяне! На підприємствах російського військово-промислового комплексу працюють приблизно чотири з половиною мільйона росіян. Це дев'ять мільйонів абсолютно аполітичних передніх кінцівок, які щодня виробляють шахеди, іскандери, танки, набої для автоматів та іншу російську культуру.
Звісно, якщо послухати російську опозицію, то можна подумати, що всі ці люди на військових заводах — невинні душі, які занапастив поганий Путін. Але це відомий парадокс російської сумятіци: війна — Путіна, режим — Путіна, але шахедину все одно збирає працьовитий студент другого курсу «Алабуга політех».
«Кричу про Кринки» — це документальний фільм Суспільного про пошук зниклих у Кринках. Команда Суспільне Чернігів зібрала історії жінок, які шукають безвісти зниклих рідних, котрі вели бої за єдиний плацдарм на лівому березі у селі Кринки.
«Я тебе всюди знайду», — так сказала своєму чоловіку в прощальній розмові перед виходом на лівий берег Дніпра Лідія Руденко. І вже півтора роки вона його шукає — Сергій Руденко зник безвісти в червні 2024 року біля села Кринки в Херсонській області. Військова операція Сил оборони України з форсування і закріплення на лівому березі Дніпра розпочалася в жовтні 2023 року і тривала до літа 2024 року. В результаті українські сили відступили. За офіційними даними, операція в Кринках забрала життя 262 захисників, 788 вважаються зниклими безвісти. З моменту, коли жінки отримують сповіщення, що їх рідні зникли безвісти, у них починається інше життя. Це життя наповнене болем та відчаєм. А ще бюрократією, з якою стикаються у державних установах, які відповідають за пошук зниклих безвісти.
Як героїні фільму Лідія Руденко, Ольга Святна та Олена Губарь шукають своїх зниклих безвісти рідних, з якими викликами стикаються під час пошуку та що дає надію та сили рухатись далі — дивіться у документальному фільмі Суспільне Чернігів «Кричу про Кринки».
Центр з підготовки собак для служби в ДСНС. Тут готують чотирилапих до складних і важливих завдань - тварин регулярно долучаються до пошуку живих і померлих людей під завалами, а ще вони допомагають рятувальникам виявляти вибухонебезпечні предмети.
Північ країни перебуває під постійними атаками росіян. Внаслідок атаки по Глухову травмовано троє людей. У місті пошкоджені десятки приватних будинків, господарчі споруди та автомобілі.
«Єдиний ворог, який може нас зруйнувати – це ми самі. росія не зможе» — Юрій «Ахіллес» Федоренко. Командир 429 бригади безпілотних систем «Ахіллес» СБС, Герой України Юрій Федоренко розповідає про реальну ситуацію на фронті у 2026 році, проблеми з особовим складом та тактику російської армії. В інтерв’ю Армія Медіа старшому лейтенанту Соломії Резнік він пояснює, чому росіянам вдається просуватися малими штурмовими групами, що відбувається з рекрутингом до українського війська та як заяви президента США Дональда Трампа впливають на мотивацію людей і підтримку України.
16-річні школярі з Бородянки, яким під час російської окупації було 12 років, створили цифрову мапу свого селища з відмітками про катування та воєнні події.
Радіо Свобода пройшло маршрутом мапи: від підвалу, де катували людей, до площі перед будинком культури з пам’ятником Тарасу Шевченку, який залишили як символ «обличчя окупації». Над проєктом підлітки працювали протягом 4 місяців під менторством учителів історії. Про досвід окупації та «болючі» мітки на карті – в матеріалі Радіо Свобода.
Куп’янська операція від першої особи.
"Місто повинно жити", говорить водій комунального підприємства "Херсонміськсвітло" Херсонської міської ради Олександр Павленко. Щодня разом з бригадою чоловік виїздить ремонтувати лінії освітлення, пошкоджені російськими обстрілами.
Один чоловік загинув, ще 11 людей дістали поранень внаслідок російського обстрілу Запоріжжя. Окупанти вдарили по місту чотирма КАБами. Пошкоджені багатоповерхівки та приватні будинки, два з них — зруйновані.
Через рік безперервного перебування в зоні бойових дій військовослужбовець та кінооператор Ярослав Пілунський вперше приїжджає додому і рефлексує про це у новому тексті. Ця війна дивовижно згортається в маленьку броньовану капсулу, яка не заважає жити далі життям родини. Саме цей текст став основою четвертої новели у серії «Війна-ненажера.Сім».
16.03.2022 росіяни скинула надпотужну бомбу на Маріупольский драмтеатр, де переховувалися цивільні. За повідомленням міської ради Маріуполя та даними Associated Press загинуло від 300 до 600 людей. Згодом росіяни знесли залишки театру та побудували нову будівлю на кістках.
Роковини удару по драмтеатру в Маріуполі. 16 березня 2022 року, незважаючи на напис на асфальті «ДІТИ», який містяни написали російською, літак армії РФ скинув бомбу на будівлю маріупольського драматичного театру. Там переховувалися сотні цивільних, повідомляла Донецька обласна прокуратура. Тоді, як вдалося встановити слідс тву, у театрі перебували понад тисячу людей. За попередніми даними на 2023 рік, 600 загинули, 400 були поранені. Точну кількість встановити неможливо: місто окуповане Росією. Залишки будівлі окупанти спочатку демонтували, а потім відбудували. Маріуполька Олена Калайтан, голова Донецької обласної спілки журналістів, директорка та головна редакторка газети «Приазовський робочий», у той день бачила на власні очі, як російські військові вдарили по театру. Як вона згадує цей день і як росіяни знищили свідчення цього воєнного злочину — дивіться.
Міністерство охорони здоров'я України
1 дн. ·
Сьогодні зранку росіяни атакували дроном бригаду «екстренки» на Харківщині – загинули двоє медиків.
За повідомленням КНП ХОР "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", це сталося о 5:10 між селами Нова Олександрівка та Червона Хвиля Куп’янського району.
Унаслідок атаки загинули лікар Дмитро Колесник та медичний технік Олег Журавльов. Ще один працівник бригади, парамедик Олександр Дудулад, отримав поранення – його госпіталізовано.
За повідомленням обласної «екстренки», це вже друга атака на цю бригаду за короткий час. Під час першої, наприкінці лютого, медикам вдалося врятуватися.
Співчуваємо рідним, близьким і колегам загиблих.
Таврійський мікрорайон у Херсоні сьогодні — це місце, де переплітаються різні долі. Тут живуть і корінні херсонці, і переселенці з прифронтових та окупованих територій, які знайшли тимчасовий або новий дім у місті.
Пів року на позиціях під Вовчанськом провів боєць 129-ї окремої важкої механізованої бригади. «Фрукт» розповідає, після ротації найбільше хотів з’їсти свіжий банан. Його побратим «Малий» пробув на позиціях чотири місяці, і за цей час, каже, вивчив розклад російських штурмів.
Понад мільйон сімсот тисяч предметів української культурної спадщини - викрала російська армія за 12 років війни. Це найбільша крадіжка витворів мистецтва з часів Другої світової війни. Частоною з вкраденого росіяни нині торгують на "чорному ринку".
Вінтажна біла "Волга", яка колись возила молодят на весіллях, під час війни стала транспортом для евакуації з-під обстрілів. 70-річний Олександр Андросов із прикордонного Шалигиного, близько півстоліття доглядає свою “Волгу” 1967 року випуску. На ній же, під російські обстріли, і виїжджали. Історію можна почитати за посиланням.
Гість стріму на Мілітарному – Тарас Чмут
В цей раз поговоримо про:
• Виклики на фронті 2026;
• Дронопад для Шахедів;
• Чи допоможе український досвід на Близькому Сході;
• Наглядову раду АОЗ
Білопілля. Тут люди зайве не затримуються на вулиці й добре орієнтуються, де найближчі укриття. Місцеві говорять, що дрони літають дуже часто. І попереджають: після КАБів може бути повторний пуск. Траса до обласного центру стала небезпечною через постійні удари. Міський голова пов'язує це з появою в регіоні підрозділу рф "Рубікон". Нині, аби доїхати до Сум, користуються іншою дорогою.
Знайомий кожному херсонцю район ХБК опинився під постійним вогнем. Улюблені локації та знакові місця стали частиною небезпечної «червоної зони». Але навіть у таких жорстких умовах життя району не зупинилося.