Російська армія атакувала авіаційними бомбами та артилерією Центральний район Херсона. Зруйнований льодовий палац, пошкоджені 17 багатоповерхових будинків, супермаркет, цивільні автівки. Станом на 14:30 одна людина загинула, восьмеро –поранені .
Масована атака дронами – в ніч на 17 квітня армія РФ атакувала Дніпро. Вибухи лунали у різних районах міста. Станом на 01:30 дві людини загинули та 28 травмовані, повідомляє очильник обласної військової адміністрації Сергій Лисак. Пошкоджені приватні будинки, багатоповерхівки, заклади освіти та культури, магазини та автомобілі. Подробиці – в матеріалі Суспільного.
Приводом до цієї розмови стало вилучення книжок із деяких бібліотек у США. Як завжди, ми проводимо паралелі з історією української літератури. І це часом дуже успішні (і повчальні) історії протистояння й опору тоталітарному ладу. Цей випуск можна просто розбирати на цитати)
Роман - військовий медик 36-ї бригади морської піхоти та інструктор з такмеду. Має позивний Маніяк. Отримав його від товаришів через те, що викладається на сто відсотків. Його інтерв’ю можна почитати за посиланням.
Корпус Дніпровського державного медичного університету пошкоджено внаслідок атаки військ РФ 16 квітня. У корпусі пошкоджені аудиторії, музеї, бібліотека на 52 тисячі примірників. Є загроза обвалу бетонних плит, каже проректор закладу Віктор Самко. Будівлі понад 100 років. Вона була зруйнована в часи Другої світової війни. У 1965 її відбудували. Зараз – 60 років потому – будівлю доведеться відновлювати знов. В понівечений пам’ятці архітектури побували кореспонденти Суспільного.
For three years, I have watched the Russia-Ukraine war from afar. But, now I was back to investigate how life was progressing in the country after 1000 days of war. In this video, you are going to see the reality of life in Ukraine in 2025. Hear people's stories. Visit cities that were destroyed and hear terrible tales from the eastern edge of Ukraine. This is the most important video I have made in my time on YouTube.
Протягом трьох років я спостерігаю за російсько-українською війною здалеку. Але тепер я повернувся, щоб дослідити, як розвивається життя в країні після 1000 днів війни. У цьому відео ви побачите реалії життя в Україні у 2025 році. Почуйте історії людей. Відвідайте зруйновані міста та почуйте жахливі історії зі східного краю України. Це найважливіше відео, яке я зробив за весь час на YouTube.
Сьогодні близько 5:00 ранку росіяни завдали трьох ударів безпілотниками по хлібзаводу у Сумах. Влучання прийшлися по кондитерському цеху, де виготовляли паски.
Катерина Четиріна – херсонська майстриня та ілюстраторка. Авторські тематичні малюнки почала створювати під час окупації міста. Робила це приховано, через небезпеку. Після деокупації правобережжя ілюстрації почала переносити на листівки та шопери, придбати які можна за благодійний внесок на допомогу ЗСУ. Напередодні Великодня Катерина розмалювала візерунками, притаманними півдню України серію писанок. Одну з них розіграє за внесок на допомогу українським військовослужбовцям.
Колись тут лунав дитячий сміх. Сьогодні — тиша і руїни. Кореспонденти Суспільне Одеса вирушили в Сергіївку — курортне містечко на півдні України, яке змінила повномасштабна війна.
Мілітарний побував у Великій Британії на операції Interflex. Наші журналісти прибули разом з групою українських військових. В перший день перебування прибулі курсанти отримують все необхідне спорядження, а також проходять опитування для збору даних про їхні навички та вміння. Командувач операції Interflex полковник Бордман розповів як змінилися навчання за 2,5 роки та яким чином їх вдосконалюють, щоб все максимально відповідало вимогам ЗСУ.
Це – ваше особисте запрошення на фільм «Вудсток: Шлях воїна».
Ідея створення фільму зародилась у родини Владислава, а саме – його мами та дружини, які залучили своїх друзів – професійну команду «OKO production» у складі режисерки та операторської групи – щоб познайомити суспільство із Владом та його життєвими поглядами й цінностями.
У стрічці звучать думки Влада, спогади його близьких, музика побратима, архівні відео, малюнки, жарти.
Це історія не про ідеального супергероя, а про людину – щиру, сильну, справжню.
І це запрошення до кожного й кожної: прийти, подивитися, вшанувати, запамʼятати.
Покази фільму «Вудсток: Шлях воїна»:
Дніпро – 23 квітня, 19:00, Будинок Архітектора
Київ – 29 квітня, 19:00, культурний кластер «Краків»
Вхід вільний, показ – благодійний.
Запрошуйте друзів – поширюйте афішу з цього допису та зі сторінки дружини Владислава – Вікторії (Viktoriia Voronina).Бо памʼять живе, коли її передають далі.
Вона була совєтською комсомолкою-диверсанткою. Настільки віддано втілювала у життя тактику Сталіна «спалені землі», що із задоволенням «пускала за вітром» хати простих російських селян, щоб ті не дісталися німецьким окупантам. Була страчена, але через смерть отримала безсмертя і стала головною великомученицею комуністичної доби. Про неї знімали фільми, її обличчя малювали на плакатах і друкували у всіх шкільних підручниках. Всі захоплювалися і боготворили героїню, але ніхто й гадки не мав, що міф про неї повністю видуманий, а у реальному житті Космодем’янська ще й мала важкий психічний розлад. Інше обличчя пропаганди – Олександр Матросов. Матросов – як частина міфу, бо у реальному житті уродженець Башкирії мав менш милозвучне ім’я - Шакир'ян Юнусович Мухамедьянов. Солдат, який кинувся грудьми на амбразуру ворожого дзоту і закрив її своїм тілом, бо «життя нічого, а перемога усе». Молодого башкира відливали у бронзі та бетоні, тиражували у поштових марках і оспівували цілі кіностудії. Космічний корабель «Восток-6», космодром. 1963 рік. Під гул ракетних двигунів народжується інший міф, і ще одна комуністична ікона – СССР відправляє у космос першу жінку-космонавта. Колишню колгоспницю і ткалю Валентину Терешкову, яка прилетить назад уже не просто жінкою, а богинею. Cьогодні ми розповідаємо про людей, на яких молилися, і яких боготворили в добу СССР. Символи і легенди. Майже святі.
Осоївка розташована більш ніж за 10 км від російського кордону. Одна з центральних частин селища, де розташована школа, магазини та звичайні житлові будинки, вже практично повністю зруйнована.
Геноцид під кадилом: як росія освячує війну й викрадає дітей Коли здається, що дно вже пробито — знизу стукає РПЦ. І Марія Львова-Бєлова. У цьому випуску говоримо про дві теми, які однаково страшні: — попи з автоматами та молитвами "за імперію", — і викрадених українських дітей, яких під виглядом “оздоровлення” вивозять до Сибіру, Сахаліну та Магадану. Як попи з рпц отримують статус учасників бойових дій? Чому капелан із кадилом — це не про віру, а про військову пропаганду? Як росія змінює дітям прізвища, громадянство й пам’ять? І чому “турбота” у стилі рф — це форма геноциду?
Майор Олег Гуйт на позивний Хасан вперше побачив безпілотний авіаційний комплекс у Попасній на початку повномасштабної війни. Тоді був командиром мінометної батареї. Нині ж командує 427-м окремим полком безпілотних систем "Рарог", бійці якого спеціалізуються на авіарозвідці, патрулюванні, корегуванні вогню за допомогою БПЛА та застосуванні ударних дронів. Його розповідь за посиланням.
Тим дивніше бачити, як вони зустрічаються в культурах поза святами.
Західноєвропейська цивілізація як корону свого розвитку відправляє смерть в забуття. Міста мертвих відділені від міст живих.
Смерть естетична, скромна, непомітна.
Міста мертвих в європейських країнах все більше схожі на красиві парки, де можна прогулятися, випити чашечку кави, насолодитися життям, смерть стає інтимною та схованою від очей суспільства.
продуманою та запланованою як другий термін пенсії. Це камерна подія родини, з закритою кришкою домовини, про неї плачуть та переживають в кабінеті психотерапевта, а не в спільноті.
Естетична, забута смерть, про яку раптом згадали під час ковіду і жахнулися - як, 86-річні в Бергамо помирають!? Можна померти так, що про це напишуть в газетах і ми маємо прийняти цей неприємний факт?
Це питання Барбі з фільму - чи думали ви коли-небудь про смерть, яке розриває нарцисичну узгодженість оточуючого світу.
Панування безкінечного життя біохакінгу, велнесу, і віри, що ти будеш жити вічно, а смерть щось, що станеться не з тобою, не тут і не зараз.
Ми, тут, в Україні, живемо зі смертю поряд, ми спимо з нею в одному ліжку і їмо за одним столом.
Наші мертві вмирають в нас на очах, вони ділили з нами стіл і до війни, і ми ходили до них на кладовище його розділити.
Наші кладовища не ховають смерті цнотливо, вони є містами могил з фото та історіями життя, наші домовини відкриті, якщо це можливо, ми проводжаємо своїх мертвих та горюємо за ними спільно.
Наші мертви вшановані нами поза кладовищами.
Ми бачимо смерть некрасиву, ми бачимо смерть молодих і дітей, з нами вона може трапитися будь де.
Ми не голлівудський фільм -катастрофа, де масові смерті не показані, в нас вони є як частина нашого візуального досвіду.
Я часто думаю про цю дуже велику різницю, про цей досвід який не можна інакше передати.
Своїм співжиттям зі смертю ми маємо лякати тих, хто живе на захід від нас.
Це прорив Реального в уявність налагодженого існування, де смерть, все неприємне - винесене за дужки.
Що ми можемо розповісти людям на заході про життя, що стало самоцінністю до втрати сенсу?
Насправді багато.
Але ще більше про смерть, про яку страшно чути.
І за межами західного світу смерть продовжує вивіряти життя, як пише Октавіо Пас, здається в "Задохлику та інших крайнощах"
To the people of New York, Paris, or London, death is a word that is never pronounced because it burns the lips. The Mexican, however, frequents it, jokes about it, caresses it, sleeps with it, celebrates it; it is one of his favorite toys and most steadfast love.
Російська армія атакувала авіаційними бомбами та артилерією Центральний район Херсона. Зруйнований льодовий палац, пошкоджені 17 багатоповерхових будинків, супермаркет, цивільні автівки. Станом на 14:30 одна людина загинула, восьмеро –поранені .
Масована атака дронами – в ніч на 17 квітня армія РФ атакувала Дніпро. Вибухи лунали у різних районах міста. Станом на 01:30 дві людини загинули та 28 травмовані, повідомляє очильник обласної військової адміністрації Сергій Лисак. Пошкоджені приватні будинки, багатоповерхівки, заклади освіти та культури, магазини та автомобілі. Подробиці – в матеріалі Суспільного.
Станом на ранок троє загиблих.
Приводом до цієї розмови стало вилучення книжок із деяких бібліотек у США. Як завжди, ми проводимо паралелі з історією української літератури. І це часом дуже успішні (і повчальні) історії протистояння й опору тоталітарному ладу. Цей випуск можна просто розбирати на цитати)
Роман - військовий медик 36-ї бригади морської піхоти та інструктор з такмеду. Має позивний Маніяк. Отримав його від товаришів через те, що викладається на сто відсотків. Його інтерв’ю можна почитати за посиланням.
Корпус Дніпровського державного медичного університету пошкоджено внаслідок атаки військ РФ 16 квітня. У корпусі пошкоджені аудиторії, музеї, бібліотека на 52 тисячі примірників. Є загроза обвалу бетонних плит, каже проректор закладу Віктор Самко. Будівлі понад 100 років. Вона була зруйнована в часи Другої світової війни. У 1965 її відбудували. Зараз – 60 років потому – будівлю доведеться відновлювати знов. В понівечений пам’ятці архітектури побували кореспонденти Суспільного.
For three years, I have watched the Russia-Ukraine war from afar. But, now I was back to investigate how life was progressing in the country after 1000 days of war. In this video, you are going to see the reality of life in Ukraine in 2025. Hear people's stories. Visit cities that were destroyed and hear terrible tales from the eastern edge of Ukraine. This is the most important video I have made in my time on YouTube.
Протягом трьох років я спостерігаю за російсько-українською війною здалеку. Але тепер я повернувся, щоб дослідити, як розвивається життя в країні після 1000 днів війни. У цьому відео ви побачите реалії життя в Україні у 2025 році. Почуйте історії людей. Відвідайте зруйновані міста та почуйте жахливі історії зі східного краю України. Це найважливіше відео, яке я зробив за весь час на YouTube.
Сьогодні близько 5:00 ранку росіяни завдали трьох ударів безпілотниками по хлібзаводу у Сумах. Влучання прийшлися по кондитерському цеху, де виготовляли паски.
Катерина Четиріна – херсонська майстриня та ілюстраторка. Авторські тематичні малюнки почала створювати під час окупації міста. Робила це приховано, через небезпеку. Після деокупації правобережжя ілюстрації почала переносити на листівки та шопери, придбати які можна за благодійний внесок на допомогу ЗСУ. Напередодні Великодня Катерина розмалювала візерунками, притаманними півдню України серію писанок. Одну з них розіграє за внесок на допомогу українським військовослужбовцям.
Як наші мобільні вогневі групи працюють на Донеччині.
Мілітарний побував у Великій Британії на операції Interflex. Наші журналісти прибули разом з групою українських військових. В перший день перебування прибулі курсанти отримують все необхідне спорядження, а також проходять опитування для збору даних про їхні навички та вміння. Командувач операції Interflex полковник Бордман розповів як змінилися навчання за 2,5 роки та яким чином їх вдосконалюють, щоб все максимально відповідало вимогам ЗСУ.
Markus Foundation
Це – ваше особисте запрошення на фільм «Вудсток: Шлях воїна».
Ідея створення фільму зародилась у родини Владислава, а саме – його мами та дружини, які залучили своїх друзів – професійну команду «OKO production» у складі режисерки та операторської групи – щоб познайомити суспільство із Владом та його життєвими поглядами й цінностями.
У стрічці звучать думки Влада, спогади його близьких, музика побратима, архівні відео, малюнки, жарти.
Це історія не про ідеального супергероя, а про людину – щиру, сильну, справжню.
І це запрошення до кожного й кожної: прийти, подивитися, вшанувати, запамʼятати.
Покази фільму «Вудсток: Шлях воїна»:
Дніпро – 23 квітня, 19:00, Будинок Архітектора
Київ – 29 квітня, 19:00, культурний кластер «Краків»
Вхід вільний, показ – благодійний.
Запрошуйте друзів – поширюйте афішу з цього допису та зі сторінки дружини Владислава – Вікторії (Viktoriia Voronina).Бо памʼять живе, коли її передають далі.
Деталі подій – в коментарях до цього допису.
Осоївка розташована більш ніж за 10 км від російського кордону. Одна з центральних частин селища, де розташована школа, магазини та звичайні житлові будинки, вже практично повністю зруйнована.
Майор Олег Гуйт на позивний Хасан вперше побачив безпілотний авіаційний комплекс у Попасній на початку повномасштабної війни. Тоді був командиром мінометної батареї. Нині ж командує 427-м окремим полком безпілотних систем "Рарог", бійці якого спеціалізуються на авіарозвідці, патрулюванні, корегуванні вогню за допомогою БПЛА та застосуванні ударних дронів. Його розповідь за посиланням.
Свідчення з окупованого Мелітополя.
Olga Dukhnich
Великдень це про зустріч життя та смерті.
Тим дивніше бачити, як вони зустрічаються в культурах поза святами.
Західноєвропейська цивілізація як корону свого розвитку відправляє смерть в забуття. Міста мертвих відділені від міст живих.
Смерть естетична, скромна, непомітна.
Міста мертвих в європейських країнах все більше схожі на красиві парки, де можна прогулятися, випити чашечку кави, насолодитися життям, смерть стає інтимною та схованою від очей суспільства.
продуманою та запланованою як другий термін пенсії. Це камерна подія родини, з закритою кришкою домовини, про неї плачуть та переживають в кабінеті психотерапевта, а не в спільноті.
Естетична, забута смерть, про яку раптом згадали під час ковіду і жахнулися - як, 86-річні в Бергамо помирають!? Можна померти так, що про це напишуть в газетах і ми маємо прийняти цей неприємний факт?
Це питання Барбі з фільму - чи думали ви коли-небудь про смерть, яке розриває нарцисичну узгодженість оточуючого світу.
Панування безкінечного життя біохакінгу, велнесу, і віри, що ти будеш жити вічно, а смерть щось, що станеться не з тобою, не тут і не зараз.
Ми, тут, в Україні, живемо зі смертю поряд, ми спимо з нею в одному ліжку і їмо за одним столом.
Наші мертві вмирають в нас на очах, вони ділили з нами стіл і до війни, і ми ходили до них на кладовище його розділити.
Наші кладовища не ховають смерті цнотливо, вони є містами могил з фото та історіями життя, наші домовини відкриті, якщо це можливо, ми проводжаємо своїх мертвих та горюємо за ними спільно.
Наші мертви вшановані нами поза кладовищами.
Ми бачимо смерть некрасиву, ми бачимо смерть молодих і дітей, з нами вона може трапитися будь де.
Ми не голлівудський фільм -катастрофа, де масові смерті не показані, в нас вони є як частина нашого візуального досвіду.
Я часто думаю про цю дуже велику різницю, про цей досвід який не можна інакше передати.
Своїм співжиттям зі смертю ми маємо лякати тих, хто живе на захід від нас.
Це прорив Реального в уявність налагодженого існування, де смерть, все неприємне - винесене за дужки.
Що ми можемо розповісти людям на заході про життя, що стало самоцінністю до втрати сенсу?
Насправді багато.
Але ще більше про смерть, про яку страшно чути.
І за межами західного світу смерть продовжує вивіряти життя, як пише Октавіо Пас, здається в "Задохлику та інших крайнощах"
To the people of New York, Paris, or London, death is a word that is never pronounced because it burns the lips. The Mexican, however, frequents it, jokes about it, caresses it, sleeps with it, celebrates it; it is one of his favorite toys and most steadfast love.
- Максим Васильченко, співзасновник і директор компанії «Tencore» виробника НРК «TerMIT»
- Олексій Дудкін, керівник відділу продажів компанії «Tencore» виробника НРК «TerMIT»
Говоримо про: