«І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі». Військовослужбовець 100-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Максим Мацюк з витатуював на руці ці рядки із вірша Тараса Шевченка. Нині, коли має 6-місячного сина, вважає вони мають ще більший сенс.
Сергій Філімонов – командир 108 окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» – розповідає про легендарний підрозділ та згадує історію його створення. Ділиться історіями про побратимів та оцінює тих, хто перебуває на флангах. Одних військових хвалить, а інших наражає на критику.
У червні 2023-го на Каховській гідроелектростанції стався вибух. Низка доказів свідчила: російські військові, які контролювали греблю, підірвали її зсередини. Десятки населених пунктів і дачних поселень, де мешкали тисячі українців, опинилися під водою. Окупаційна влада лівого берега Херсонщини масштабу катастрофи не визнавала. Команда відділу розслідувань воєнних злочинів Kyiv Independent зібрала пів сотні унікальних свідчень волонтерів, очевидців і родичів очевидців, які пережили затоплення. Журналісти зʼясували, що попри те, що Путін особисто знав про підрив ГЕС, Росія знехтувала порятунком людей і залучила для цього недостатньо ресурсів. А місцеві, на плечі яких лягла евакуація людей, стикнулися з перешкодами з боку російських військових. Унаслідок таких дій на окупованій території постраждало й загинуло набагато більше людей, ніж офіційно заявляє Росія. Англійська версія розслідування
Збирає вибите після обстрілів скло, а потім повертає його на місце у вигляді мозаїки, яку створює власноруч. У такий спосіб харківська художниця Валентина Гук ніби намагається «вилікувати» поламане війною місто. Її творче псевдо – «Сонце» і свою першу мозаїку вона зробила, коли ракета поцілила неподалік її будинку. Тоді скло з балкону залетіло в квартиру. Саме з нього дівчина зробила свою першу роботу, яка стала початком цілої серії таких унікальних робіт. Усі скельця, які стають мозаїками, художниця повертає туди, де вони були до руйнування. Про свою мету і місію вона розповіла Радіо Свобода.
За останні кілька тижнів росіяни більше 5-ти разів дистанційно мінували Велику Писарівку. Міни «Лєпєстки» розкидали з повітря прямо на вулицях, де їздять авто та ходять люди. Піротехніки сюди чи не щодня приїздять за новою порцією ворожої вибухівки.
Памʼять про нашу історію – меч в руках кожного, хто її знає. Скільки жахів переживали покоління українців від того самого ворога, що і зараз? Скільки ці кати намагались стерти згадки про свої вчинки? Правда про ті події – попередження про майбутнє, яке несе нам супротивник. Але вона ж – джерело сили для того, хто готовий дати відсіч. Вже котрий рік показуємо, що ми готові. Бо памʼятаємо, що відбувалось раніше.
СІЗО №1 в Курську правозахисники вважають одним із найжорстокіших місць утримання для українських військовополонених. Морський піхотинець Владислав Задорін, котрий потрапив в полон до росіян на острові Зміїний та пробув у застінках Курського СІЗО рік, звернувся до редакції «Слідства.Інфо» з тим, щоб ми допомогли ідентифікувати наглядачів цієї катівні. Ще один колишній бранець цього СІЗО — строковик Мар’ян Ватрал. Він потрапив у полон до росіян в Маріуполі. Хлопець розповів журналістам про трьох замордованих до смерті українців в цій катівні. Його самого під тортурами змушували обмовити себе, нібито це він, а не росіяни, вбивав цивільних в Маріуполі. «Я не переживу більше катувань», — в якийсь момент сказав собі Мар’ян.
«Азовци угостілі мандарінками». Новорічні полонені росіяни і відбиття ворожого штурму. Цей день окупанти запам'ятають надовго. Адже зранку їх погнали на штурм, а вже ввечері їх у полоні годували бійці 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». 31 грудня 2024 року група військових зс рф заблукала на околицях Торецького напрямку після невдалої механізованої атаки на позиції Сил оборони. В одному з підвалів їх знайшли азовці і ввічливо запропонували здатися в полон .
Сергій Бец — командир батальйону 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців, який завжди живе неподалік від своєї піхоти. Завдяки цьому його підрозділу вдавалося місяцями втримувати ділянки, де сусідні підрозділи продавлювали за декілька тижнів. Його офіцери перебувають в окопах з піхотою, майже всі отримували поранення в боях. У розмові з "Новинарнею" Сергій розповів про своє бачення того, як мотивувати піхоту, чи допоможе БЗВП в бригаді, як зупиняти штурми на десяток одиниць техніки та про перемовини щодо "перемир'я".
Це історія справжньої спецоперації, яку провели воїни 24 ОМБр імені короля Данила в Часовому Яру. Під час бойового вильоту пілоти механізованого батальону Королівської бригади виявили блукаючого окупанта, який намагався вийти до іншої штурмової групи росіян — по ньому почали працювати FPV-дронами, але загарбник сховався в підвалі, де перебували двоє місцевих мешканців. Наші воїни збирались вдарити по підвалу фугасом, коли в останній момент з руїн показались жінка та чоловік. Бійці не могли продовжувати роботу і відправили на місце дрон з гучномовцем, щоб давати вказівки цивільним. Під час операції жінку та чоловіка вели дроном фактично з нуля — повз мінні поля, здичавілих тварин, а також під загрозою ударів ворожих дронів, артилерії та мінометів. Їм довелося пройти понад вісім кілометрів. Голосом з дрона їх вивели на позиції піхоти 24 бригади та згодом евакуювали до найближчого шелтера.
«Ми ніколи не повернемося з цієї війни». Волонтерка Тата Кеплер виступила із потужною промовою у Європарламенті .
Публікуємо фрагмент потужної промови Тати Кеплер перед європарламентарями.
«Я зрозуміла, що я більше не зможу її захистити. І ви знаєте, я зрозуміла, що я все ще стою там посередині магазину з маленьким сірим комбінезоном в руках. Я назавжди залишаюся в Бучі, стояти над людьми, розстріляними впритул. І я назавжди триматиму за руку дівчини з Бучі, її звали Юля, і вона хапалася за мене і кричала: «Допоможи мені будь-ласка. Мій чоловік і мій брат вбиті в підвалі. Їхні тіла заміновані, а люди не пускають. Тата, допоможи мені. Але я не могла. І я знову і знову стою в маленькому містечку Курахове в Донецькій області, і переконую бабусю Зою поїхати з нами. Бо ми сказали, що ми можемо спробувати допомогти врятувати її життя, але вона відмовилася, бо це був її єдиний дім. Я також там, чекаю, коли мої друзі повернуться з полону, слухаю історії тих, хто там вижив. І я все ще там. Я обіймаю свою фармацевтку Аню, яка понад рік чекає на повернення тіла її загиблого чоловіка, щоб поховати його. І я тут, у стабілізаційному пункті, дивлюся, як лікарі повертають до життя молодих поранених, і я ще там, несу квіти із чорними стрічками на могили своїх друзів, яким назавжди 20, 25, 30, 40 років. Вони завмирають у часі, як у моїй пам’яті назавжди. І я розповідаю це вам, бо хочу, щоб ви зрозуміли, що моя країна, і я, як і кожен її громадянин, ми ніколи не повернемося з цієї війни. На жаль, ми можемо прийти додому, але ми ніколи не повернемося. Вона залишиться разом із нами назавжди, зі мною, з моїми друзями, з усіма громадянами України, та з цією чотирирічною дівчинкою. І ми маємо говорити про жінок, які борються за демократію. Це дійсно дуже важлива тема, але сьогодні всі жінки і чоловіки в моїй країні змушені боротися за виживання».
Суспільне Новини продовжує серію влогів про окуповані території та українців, які були вимушені залишатися там. У третьому епізоді ми поговоримо про те, як Росія примусово мілітаризує дітей і підлітків на окупованих територіях України та вивозить їх у начебто оздоровчі табори, а насправді влаштовує військовий вишкіл. У цьому відео – історії тих, хто побував у таких перевиховних таборах і зміг повернутися в Україну. Також розповідаємо, хто віддає накази про викрадення українських дітей в окупації і чи може Україна й світова спільнота припинити цю незаконну мілітаризацію?
14 березня в Україні відбувається вшанування добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й узяли до рук зброю, щоб захистити країну.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/14/den-ukrayinskogo-dobrovolcya
«І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі». Військовослужбовець 100-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Максим Мацюк з витатуював на руці ці рядки із вірша Тараса Шевченка. Нині, коли має 6-місячного сина, вважає вони мають ще більший сенс.
Сергій Філімонов – командир 108 окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» – розповідає про легендарний підрозділ та згадує історію його створення. Ділиться історіями про побратимів та оцінює тих, хто перебуває на флангах. Одних військових хвалить, а інших наражає на критику.
У червні 2023-го на Каховській гідроелектростанції стався вибух. Низка доказів свідчила: російські військові, які контролювали греблю, підірвали її зсередини. Десятки населених пунктів і дачних поселень, де мешкали тисячі українців, опинилися під водою. Окупаційна влада лівого берега Херсонщини масштабу катастрофи не визнавала. Команда відділу розслідувань воєнних злочинів Kyiv Independent зібрала пів сотні унікальних свідчень волонтерів, очевидців і родичів очевидців, які пережили затоплення. Журналісти зʼясували, що попри те, що Путін особисто знав про підрив ГЕС, Росія знехтувала порятунком людей і залучила для цього недостатньо ресурсів. А місцеві, на плечі яких лягла евакуація людей, стикнулися з перешкодами з боку російських військових. Унаслідок таких дій на окупованій території постраждало й загинуло набагато більше людей, ніж офіційно заявляє Росія. Англійська версія розслідування
За останні кілька тижнів росіяни більше 5-ти разів дистанційно мінували Велику Писарівку. Міни «Лєпєстки» розкидали з повітря прямо на вулицях, де їздять авто та ходять люди. Піротехніки сюди чи не щодня приїздять за новою порцією ворожої вибухівки.
Памʼять про нашу історію – меч в руках кожного, хто її знає. Скільки жахів переживали покоління українців від того самого ворога, що і зараз? Скільки ці кати намагались стерти згадки про свої вчинки? Правда про ті події – попередження про майбутнє, яке несе нам супротивник. Але вона ж – джерело сили для того, хто готовий дати відсіч. Вже котрий рік показуємо, що ми готові. Бо памʼятаємо, що відбувалось раніше.
У перші дні повномасштабного наступу у 2022 році російські війська планували зайти з Харківщини в Ізюм і дійти до Слов’янська. З іншого напрямку – з півдня – мали б підтягнутися інші війська. Так можна було б оточити угрупування української армії, яке розташовувалося в Луганській та Донецькій областях. Але задум окупантів не вдався. Ворога зупинило зовсім невелике за чисельністю з’єднання українських бійців 81-ї аеромобільної бригади та група 3-го полку спецназу.
Сергій Бец — командир батальйону 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців, який завжди живе неподалік від своєї піхоти. Завдяки цьому його підрозділу вдавалося місяцями втримувати ділянки, де сусідні підрозділи продавлювали за декілька тижнів. Його офіцери перебувають в окопах з піхотою, майже всі отримували поранення в боях. У розмові з "Новинарнею" Сергій розповів про своє бачення того, як мотивувати піхоту, чи допоможе БЗВП в бригаді, як зупиняти штурми на десяток одиниць техніки та про перемовини щодо "перемир'я".
Кривий Ріг знову під ударом росіян. Постраждали 15 людей, п'ять поранених у важкому стані. Загинула 47-річна жінка.
Це історія справжньої спецоперації, яку провели воїни 24 ОМБр імені короля Данила в Часовому Яру. Під час бойового вильоту пілоти механізованого батальону Королівської бригади виявили блукаючого окупанта, який намагався вийти до іншої штурмової групи росіян — по ньому почали працювати FPV-дронами, але загарбник сховався в підвалі, де перебували двоє місцевих мешканців. Наші воїни збирались вдарити по підвалу фугасом, коли в останній момент з руїн показались жінка та чоловік. Бійці не могли продовжувати роботу і відправили на місце дрон з гучномовцем, щоб давати вказівки цивільним. Під час операції жінку та чоловіка вели дроном фактично з нуля — повз мінні поля, здичавілих тварин, а також під загрозою ударів ворожих дронів, артилерії та мінометів. Їм довелося пройти понад вісім кілометрів. Голосом з дрона їх вивели на позиції піхоти 24 бригади та згодом евакуювали до найближчого шелтера.
«Ми ніколи не повернемося з цієї війни». Волонтерка Тата Кеплер виступила із потужною промовою у Європарламенті .
Публікуємо фрагмент потужної промови Тати Кеплер перед європарламентарями.
«Я зрозуміла, що я більше не зможу її захистити. І ви знаєте, я зрозуміла, що я все ще стою там посередині магазину з маленьким сірим комбінезоном в руках. Я назавжди залишаюся в Бучі, стояти над людьми, розстріляними впритул. І я назавжди триматиму за руку дівчини з Бучі, її звали Юля, і вона хапалася за мене і кричала: «Допоможи мені будь-ласка. Мій чоловік і мій брат вбиті в підвалі. Їхні тіла заміновані, а люди не пускають. Тата, допоможи мені. Але я не могла. І я знову і знову стою в маленькому містечку Курахове в Донецькій області, і переконую бабусю Зою поїхати з нами. Бо ми сказали, що ми можемо спробувати допомогти врятувати її життя, але вона відмовилася, бо це був її єдиний дім. Я також там, чекаю, коли мої друзі повернуться з полону, слухаю історії тих, хто там вижив. І я все ще там. Я обіймаю свою фармацевтку Аню, яка понад рік чекає на повернення тіла її загиблого чоловіка, щоб поховати його. І я тут, у стабілізаційному пункті, дивлюся, як лікарі повертають до життя молодих поранених, і я ще там, несу квіти із чорними стрічками на могили своїх друзів, яким назавжди 20, 25, 30, 40 років. Вони завмирають у часі, як у моїй пам’яті назавжди. І я розповідаю це вам, бо хочу, щоб ви зрозуміли, що моя країна, і я, як і кожен її громадянин, ми ніколи не повернемося з цієї війни. На жаль, ми можемо прийти додому, але ми ніколи не повернемося. Вона залишиться разом із нами назавжди, зі мною, з моїми друзями, з усіма громадянами України, та з цією чотирирічною дівчинкою. І ми маємо говорити про жінок, які борються за демократію. Це дійсно дуже важлива тема, але сьогодні всі жінки і чоловіки в моїй країні змушені боротися за виживання».
Травень 2024. Харківщина. Позиції біля села Липці.
День українського добровольця
14 березня в Україні відбувається вшанування добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й узяли до рук зброю, щоб захистити країну.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/14/den-ukrayinskogo-dobrovolcya
Прикодоння Сумщини знов палає. Репортаж з Хотінської громади.