“Маєш жити війною, якщо ти українець”: хейт, мобілізація, відповідальність. Тетяна Трощинська (головна редакторка Громадського радіо) розмовляє з Артуром Міхно, (співзасновником і керівником платформи «Work.ua») та Владиславом Грезєвим (засновником і керівником платформи «Lobby X»).
Правоохоронці встановили імена декількох російських злочинців, що катували цивільних на Сумщині. Тростянецька громада навесні 2022-го постраждала чи не найбільше, бо саме там окупанти зробили свої штаби. Знущалися з полонених, знищували інфраструктуру і розстрілювали місцевих. До частини злочинів виявились причетні військові 44 гвардійського полку 1 танкової армії ЗС РФ. Кого вдалось ідентифікувати - у репортажі Анни Калюжної.
Ці кадри - унікальний матеріал, знятий в Авдіївці разом із воїнами 3-го полку ССО України.
Оборона цього міста лягла на плечі тисяч українських військових з піхотних, штурмових, артилерійських бригад, різноманітних спецслужб та Сил спеціальних операцій ЗСУ.
3-й окремий полк спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго брав участь у боях за Авдївку від початку і до завершення оборонної операції. На операторів ССО поклали чимало завдань: розвідку і спостереження, надання вогневої підтримки піхоті, роботу FPV-дронами і скиди, корегування артилерії та авіації, штурмові дії, роботу снайперів, мінування тощо.
Події, показані у цьому фільмі, демонструють невелику частину тієї роботи, яку виконують воїни Сил спеціальних операцій на всіх ділянках фронту, захищаючи українську землю від ворога.
«Я знайшов фотоапарат, який вкрали росіяни, може допоможете знайти власників». Це історія почалась з того, що український розвідник написав нам у соцмережах. Він знайшов у покинутому БМП росіян, які тікали від українських сил на Чернігівщині, фотоапарат. На ньому виявились фото родини з українського села, яке місяць утримували росіяни, а ще там були фото самих російських військових. Так-так, ви нічого не переплутали, окупанти фотографувались на вкрадений ними ж фотоапарат місцевих. Далі дивіться захопливу історію про те, як ми повернули власникам награбоване, і що ми з цього награбованого дізнались. Спойлер: це знову історія про воєнних злочинців
До 24 лютого 2022 року Ріна Рєзнік була біологом, працювала вчителькою в школі та планувала продовжити навчання в Японії. У те, що почнеться війна, Ріна не вірила. Лише інколи з друзями вона жартувала, що, якщо це і справді станеться, то вони разом підуть служити в ТРО.
І війна справді почалася. Героїня нашого інтерв'ю пішла в тероборону у Києві. Далі її шлях проходив через український волонтерський медичний батальйон «Госпітальєри», а зараз вона служить у медичній службі 12 бригади спеціального призначення НГУ «Азов».
У цьому інтерв'ю ви дізнаєтеся про унікальний військовий досвід Ріни, медслужбу «Азову», специфіку роботи в Серебрянському лісництві під Кремінною, боротьбу за дозвіл бойовим медикам переливати кров пораненим на фронті, нові виклики та, які люди потрібні медслужбі бригади «Азов».
Я не буду писати тут багато, але ми повернемо собі своє, ми помстимося за друзів та побратимів! Втрати тяжко даються.... Авдіївка це історія не про поразку, це історя про героїзм!
Зніс попередній пост, бо щось фото Авдіївки з 2015-го не залетіли, як треба, якщо їх оформити в альбом. Тому буде окремим постом.
Я любив Авдіївку. Правда. Попри те, що це буквально місто-завод, в якому люди скаржилися на відсутність роботи й життя як такого. Хоча, якщо порівнювати з Нью-Йорком, то тут життя вирувало. Але я не про це.
Авдіївка - це було перше місто Донбасу-Донбасу, в яке довелося потрапити. Ну, бо до того був Слов'янськ, який навряд можна назвати депресивним індустріальним містом. Потім був Маріуполь, який хоч і з величезними заводами, але виглядав... не так депресивно, як ти очікував з розповідей про Донецьку й Луганську області. Більше того. Навіть Авдіївка, попри те, що зовсім близько проходила лінія фронту, не виглядалася як щось страшне і занепале. І це було прям величезне одкровення того року.
Виявилося, що індустріальні міста повні життя. Що там є громади, є люди, яким не пофіг, є люди, які хочуть жити в Україні, а не у квазі-республіці під росіянами. Уявляєте? Так, в Авдіївці вистачало і таких людей. Але вернемося до вражень.
Бо господи боже ж мій, перше, що ми з колегою Oleksii Furman побачили - це АКХЗ. Коксохім. Великий завод, на якому робили кокс. І він лишав незабутні враження: гігантський мурашник у стилі дизель-панку. Власне, в той день, коли ми знімали, працівники ремонтували пошкоджений в результаті обстрілів газогін. І нас провели чи не по всій території, показали і пояснили, як роблять кокс. Потім було неймовірне інтерв'ю з директором заводу, паном Musa Magomedov. Який прямо казав, що у війні винні росіяни, що на заводі були люди, які вирішили воювати за росіян, що це їх вибір і вони за нього вже заплатили. Що на окупованих територіях працюють шахти і з них справді йде вугілля на підконтрольні території. І ти навіть не очікував таке почути. Ну, бо мав упередження про те, що тобі зараз почнуть розповідать, що "не всьо так однозначно".
А потім ми побачили місто. Висотки на околицях були розбиті, але там жили люди. Дуже різні, насправді. І не всі з них чекали на росію. Не всі з них хотіли жити в окупації. Про це теж варто пам'ятати. Там були наші люди. Так, там були ті, хто любив розказати, що місто обстрілює українська армія, але не можна по найбільш неадекватних і гучних персонажах судити всіх містян. Припиніть, будь ласка, робити цю дичину. Бо я пам'ятаю проукраїнських місцевих, які намагалися рухати громаду. Місцевих, які допомагали армії. І технікою зокрема. Місцевих, які попри обстріли возили гуманітарку в старий Авдос. Які вивозили людей. Господи, я пам'ятаю світлих підлітків, яким було по 15-17 років. Час, в який я спробував алкоголь і відчув перше кохання. У них, натомість, були обстріли, евакуації й гуманітарні штаби. Підлітки разом із дорослими доставляли гуманітарку, допомагали з еваком і відмовлялися виїжджати, бо вони потрібні своєму місту. Сподіваюся, з ними все ок.
А тепер нашу Авдіївку знищила росія. Чи, як росіяни кажуть, "асвабаділі". Зранку оце подивився на мапу і захотілося з вами поділитися цими фото. Гортайте. Там цікаво.
За освітою – журналістка, до повномасштабного вторгнення працювала кінологом в поліції, а нині Альона із позивним «Пантера» – єдина дівчина-штурмовик, яка захищає Україну в складі ОШБ «Лють». За її спиною вже чималий бойовий досвід на лінії зіткнення, зокрема участь в операціях в Кліщіївці та Курдюмівці. Дівчина зізнається – аби працювати на рівні з побратимами-чоловіками, їй доводиться тренуватися майже вдвічі більше. Чому вирішила йти у найгарячіші ділянки фронту, як справляється з «нежіночою» бойовою посадою, Альона розповіла Радіо Свобода.
Події 18-21 лютого 2014 року стали найкривавішими під час Революції Гідності. За ці дні від рук силовиків загинуло 79 протестувальників. Проти них "Беркут" використовував вогнепальну зброю. Рівно 10 років тому жорстоке побиття і контрольний постріл в голову дивом пережив львів`янин Ігор Чабан. В інтерв`ю DW він розповів про звірства силовиків, несумісне з життям поранення і значення Євромайдану.
В полномасштабной войне на стороне Украины воюют украинские военные и добровольцы из разных стран мира. Одним из таких добровольческих подразделений является Русский добровольческий корпус (РДК). Бойцы РДК продемонстрировали храбрость, отвагу и решительность в борьбе против путинского режима и российских оккупантов. За предыдущий год количество бойцов Корпуса кратно увеличились. Кто они, за что ведут борьбу, кого ждут в своих рядах, какой видят Россию после победы Украины смотрите в нашем фильме. РДК был основан в 2022 году Денисом Никитиным и его единомышленниками. Ранее командир и другие бойцы РДК были участниками антивоенных протестов в России и вели борьбу с путинским режимом. РДК был создан, чтобы дать возможность русским добровольцам бороться с российскими оккупантами.
Відео боїв в Авдіївці. На кадрах – інтенсивні бої під час рейду 1-го механізованого батальйону, бійці якого першими зайшли на захоплену ворогом ділянку.
Я стільки всього хочу розповісти. Але не можу. І найцікавіше, що ця інформація не зрада-зрадная. А історія сили, волі до перемоги, хоробрості та військової мудрості.
Зараз усі новини про Авдіївку наповнені гнівом та болем. І вся ця інформація про 110 та 3 штурмову. Але ось що я вам скажу. Я не можу обговорювати, що саме пішло не так. І що саме було заплановано. Просто тому, що я не служу у лавах цих бригад. І дуже раджу всім вчинити так само. Не був – не пізді.
Зате в мене є що розповісти про 53 бригаду. Два наші батальйони виходили з Авдіївки останніми, прикриваючи відхід інших підрозділів та утримуючи евакуаційну дорогу з південного заходу.
Коли пдри вже вішали свою ганчірку на стелу при в'їзді в Авдос, наші батальйони відсікали полчища орків, що штурмували місто з боку Донецька та Пісок. І лише коли надійшов наказ, бійці цих двох підрозділів відступили. Відступили без втрат.
Зараз вони з подивом читають стрічки новин і не знаходять навіть згадки про те, що саме завдяки їхній злагодженій роботі, хоробрості та стійкості Авдіївка не перетворилася на реальний котел із сотнями загиблих та полонених.
Я розумію, що інформації мало. І її не може бути більше. Інакше це може наразити на небезпеку саме військових. Може, колись потім, коли писатимуться книги про битви та доленосні рішення, командири та солдати 53 бригади будуть нагороджені належною пошаною та повагою.
А поки, просто повірте, внесок в оборону Авдіївки бійців 53 бригади в сотні разів більший, ніж можуть винести ті кілька сотень солдатів і офіцерів, які рік обороняли місто, не підпустивши ворога ні на метр до його стін.
Авдіївський напрямок – найпекельніший на лінії фронту. Одну з ділянок тут тримає 110-та окрема механізована бригада ЗСУ імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
«Мотивація значно ефективніша, ніж статутні взаємовідносини». За цим принципом функціонує 13 бригада НГУ «Хартія». Ми поспілкувались із її командирами, які розказали нам:
Чому у «Хартії» заборонено пересуватись по одному?
Як «Хартія» вчить виживати?
Хто потрібен у підрозділі?
Як досвід у бізнесі допомагає командирам бути більш ефективними?
Журналісти Радіо Свобода відзняли місця розстрілу силовиками президента Януковича учасників Революції Гідності, поєднавши минуле і теперішнє в одному відео. 20 лютого 2014 року увійшло в історію України, як день розстрілу «Небесної Сотні». За даними слідства, від пострілів снайперів у формі спецпризначенців «Беркуту», на вулиці Інститутській у центрі Києва загинули 48 беззбройних учасників Революції Гідності.
20.02.2014 року. Сьогодні почалась війна. 10 років.
Спецоперація росії по захопленню Криму почалася 20 лютого 2014 - за 3 дні до закінчення зимової Олімпіади в сочі, що проходила з 7 по 23 лютого 2014 року. Однак, дату 20 лютого ми побачимо, а точніше – усвідомимо, трохи пізніше, лише постфактум. Хронологія подій за посиланням.
Сьогодні о 5-й годині ранку російський ударний БпЛА типу “Ланцент” влучив у житловий будинок Новослобідської громади на Сумщині. Через влучання виникла пожежа. Загинула ціла родина: бабуся, мати, двоє синів та дальня родичка, яка приїхала з іншого міста.
#BABYLON'13 найкраща документалистика, як на мене. 10 років тому окрім живих стрімів кожного дня чекала відео от BABILON 13. Тут підборка всіх їх відео за період Майдану. Шукайnе в списках відтворення Maidan / Майдан
Репортаж про роботу військових медиків. Вони чергують цілодобово та в будь-який момент готові вирушити на евакуацію пораненого з місця бойових дій. Буває, від «нуля» до передачі на стабілізаційний пункт доводиться вивозити побратимів під ворожими обстрілами. Саме тут неабияк допомагають і не стандартні види транспорту, що здатні проїхати там, де не проїде жодне авто.
На початку лютого соцмережами почало ширитись відео під назвою «Друже, пий та повзи за дроном». Таке послання пораненому прикордоннику скинули з дрона аеророзвідники 68-ї ОЄБр. Разом з посланням вони скинули побратиму і гарячий чай. І цей же екіпаж допоміг врятувати ще одного пораненого бійця, який, пролежавши на морозі кілька діб, уже не міг рухатись. Нам вдалося поспілкуватися з усіма героями цієї історії. От що ми дізнались:
Як поранені опинилися самі серед поля
Як вони на морозі, без їжі та води виживали впродовж кількох днів
Що зробили аеророзвідники, аби врятувати побратимів
Що було у записках, які скидали аеророзвідники
Як відбувалася евакуація та чим закінчилася ця історія
У свої 64 роки пастор з Маріуполя пройшов Азовсталь, 295 днів полону, мав тяжке поранення, але не піддався зневірі: повернувся на Батьківщину, відновлює здоров'я та мріє про майбутнє.
Оксана Коронік до 2012 року жила у Бородянці в будинку, який називають «будинок з півником». Таку назву він отримав через фотографію кухонної шафки із півником зверху, який вцілів після авіаудару російських військових по будинку навесні 2022 року. Квартира її батьків зруйнована. Квартира, де Оксана живе із чоловіком і дітьми — у сусідньому будинку. У нього російські військові також влучили авіабомбою, там загинули 7 людей. Частина будинку зруйнована і зараз, за два роки його так і не почали відновлювати. Але попри все, у аварійний будинок повернулися жителі і під власну відповідальність попросили комунальників підключити до напівзруйнованого будинку воду, електрику та газ. Як живуть люди у аварійному будинку і чому його досі не почали ремонтувати – дивіться у відео.
Вночі росіяни атакували Дніпро шахедами. Є влучання по багатоповерхівці. Внаслідок вибуху сталося руйнування двох квартир - на восьмому і частково сьомому поверсі. Під завалами ймовірно перебувають люди. Станом на ранок відомо, що 8 людей дістали поранення.
В Одесі один з безпілотників впав на цивільне підприємство в прибережній зоні міста. Під час ліквідації пожежі рятувальники виявили тіла трьох загиблих.
“Маєш жити війною, якщо ти українець”: хейт, мобілізація, відповідальність. Тетяна Трощинська (головна редакторка Громадського радіо) розмовляє з Артуром Міхно, (співзасновником і керівником платформи «Work.ua») та Владиславом Грезєвим (засновником і керівником платформи «Lobby X»).
Правоохоронці встановили імена декількох російських злочинців, що катували цивільних на Сумщині. Тростянецька громада навесні 2022-го постраждала чи не найбільше, бо саме там окупанти зробили свої штаби. Знущалися з полонених, знищували інфраструктуру і розстрілювали місцевих. До частини злочинів виявились причетні військові 44 гвардійського полку 1 танкової армії ЗС РФ. Кого вдалось ідентифікувати - у репортажі Анни Калюжної.
12 масованих обстрілів України здійснила росія з початку року. При цьому було використано 618 ракет та БПЛА, 72% з них збиті.
Історія жителя прифронтового Курахового В'ячеслав Просянко, який годує та прихищає покинутих тварин.
Ці кадри - унікальний матеріал, знятий в Авдіївці разом із воїнами 3-го полку ССО України.
Оборона цього міста лягла на плечі тисяч українських військових з піхотних, штурмових, артилерійських бригад, різноманітних спецслужб та Сил спеціальних операцій ЗСУ.
3-й окремий полк спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго брав участь у боях за Авдївку від початку і до завершення оборонної операції. На операторів ССО поклали чимало завдань: розвідку і спостереження, надання вогневої підтримки піхоті, роботу FPV-дронами і скиди, корегування артилерії та авіації, штурмові дії, роботу снайперів, мінування тощо.
Події, показані у цьому фільмі, демонструють невелику частину тієї роботи, яку виконують воїни Сил спеціальних операцій на всіх ділянках фронту, захищаючи українську землю від ворога.
До 24 лютого 2022 року Ріна Рєзнік була біологом, працювала вчителькою в школі та планувала продовжити навчання в Японії. У те, що почнеться війна, Ріна не вірила. Лише інколи з друзями вона жартувала, що, якщо це і справді станеться, то вони разом підуть служити в ТРО.
І війна справді почалася. Героїня нашого інтерв'ю пішла в тероборону у Києві. Далі її шлях проходив через український волонтерський медичний батальйон «Госпітальєри», а зараз вона служить у медичній службі 12 бригади спеціального призначення НГУ «Азов».
У цьому інтерв'ю ви дізнаєтеся про унікальний військовий досвід Ріни, медслужбу «Азову», специфіку роботи в Серебрянському лісництві під Кремінною, боротьбу за дозвіл бойовим медикам переливати кров пораненим на фронті, нові виклики та, які люди потрібні медслужбі бригади «Азов».
Andriy Yermolenko
Я не буду писати тут багато, але ми повернемо собі своє, ми помстимося за друзів та побратимів! Втрати тяжко даються.... Авдіївка це історія не про поразку, це історя про героїзм!
Stas Kozljuk
АПД. Це фото за 2015 рік.
Зніс попередній пост, бо щось фото Авдіївки з 2015-го не залетіли, як треба, якщо їх оформити в альбом. Тому буде окремим постом.
Я любив Авдіївку. Правда. Попри те, що це буквально місто-завод, в якому люди скаржилися на відсутність роботи й життя як такого. Хоча, якщо порівнювати з Нью-Йорком, то тут життя вирувало. Але я не про це.
Авдіївка - це було перше місто Донбасу-Донбасу, в яке довелося потрапити. Ну, бо до того був Слов'янськ, який навряд можна назвати депресивним індустріальним містом. Потім був Маріуполь, який хоч і з величезними заводами, але виглядав... не так депресивно, як ти очікував з розповідей про Донецьку й Луганську області. Більше того. Навіть Авдіївка, попри те, що зовсім близько проходила лінія фронту, не виглядалася як щось страшне і занепале. І це було прям величезне одкровення того року.
Виявилося, що індустріальні міста повні життя. Що там є громади, є люди, яким не пофіг, є люди, які хочуть жити в Україні, а не у квазі-республіці під росіянами. Уявляєте? Так, в Авдіївці вистачало і таких людей. Але вернемося до вражень.
Бо господи боже ж мій, перше, що ми з колегою Oleksii Furman побачили - це АКХЗ. Коксохім. Великий завод, на якому робили кокс. І він лишав незабутні враження: гігантський мурашник у стилі дизель-панку. Власне, в той день, коли ми знімали, працівники ремонтували пошкоджений в результаті обстрілів газогін. І нас провели чи не по всій території, показали і пояснили, як роблять кокс. Потім було неймовірне інтерв'ю з директором заводу, паном Musa Magomedov. Який прямо казав, що у війні винні росіяни, що на заводі були люди, які вирішили воювати за росіян, що це їх вибір і вони за нього вже заплатили. Що на окупованих територіях працюють шахти і з них справді йде вугілля на підконтрольні території. І ти навіть не очікував таке почути. Ну, бо мав упередження про те, що тобі зараз почнуть розповідать, що "не всьо так однозначно".
А потім ми побачили місто. Висотки на околицях були розбиті, але там жили люди. Дуже різні, насправді. І не всі з них чекали на росію. Не всі з них хотіли жити в окупації. Про це теж варто пам'ятати. Там були наші люди. Так, там були ті, хто любив розказати, що місто обстрілює українська армія, але не можна по найбільш неадекватних і гучних персонажах судити всіх містян. Припиніть, будь ласка, робити цю дичину. Бо я пам'ятаю проукраїнських місцевих, які намагалися рухати громаду. Місцевих, які допомагали армії. І технікою зокрема. Місцевих, які попри обстріли возили гуманітарку в старий Авдос. Які вивозили людей. Господи, я пам'ятаю світлих підлітків, яким було по 15-17 років. Час, в який я спробував алкоголь і відчув перше кохання. У них, натомість, були обстріли, евакуації й гуманітарні штаби. Підлітки разом із дорослими доставляли гуманітарку, допомагали з еваком і відмовлялися виїжджати, бо вони потрібні своєму місту. Сподіваюся, з ними все ок.
А тепер нашу Авдіївку знищила росія. Чи, як росіяни кажуть, "асвабаділі". Зранку оце подивився на мапу і захотілося з вами поділитися цими фото. Гортайте. Там цікаво.
Відео боїв в Авдіївці. На кадрах – інтенсивні бої під час рейду 1-го механізованого батальйону, бійці якого першими зайшли на захоплену ворогом ділянку.
Оксана Чорна
Я вже мабуть раз десятий пишу і стираю пост про Авдіївку.
Я стільки всього хочу розповісти. Але не можу. І найцікавіше, що ця інформація не зрада-зрадная. А історія сили, волі до перемоги, хоробрості та військової мудрості.
Зараз усі новини про Авдіївку наповнені гнівом та болем. І вся ця інформація про 110 та 3 штурмову. Але ось що я вам скажу. Я не можу обговорювати, що саме пішло не так. І що саме було заплановано. Просто тому, що я не служу у лавах цих бригад. І дуже раджу всім вчинити так само. Не був – не пізді.
Зате в мене є що розповісти про 53 бригаду. Два наші батальйони виходили з Авдіївки останніми, прикриваючи відхід інших підрозділів та утримуючи евакуаційну дорогу з південного заходу.
Коли пдри вже вішали свою ганчірку на стелу при в'їзді в Авдос, наші батальйони відсікали полчища орків, що штурмували місто з боку Донецька та Пісок. І лише коли надійшов наказ, бійці цих двох підрозділів відступили. Відступили без втрат.
Зараз вони з подивом читають стрічки новин і не знаходять навіть згадки про те, що саме завдяки їхній злагодженій роботі, хоробрості та стійкості Авдіївка не перетворилася на реальний котел із сотнями загиблих та полонених.
Я розумію, що інформації мало. І її не може бути більше. Інакше це може наразити на небезпеку саме військових. Може, колись потім, коли писатимуться книги про битви та доленосні рішення, командири та солдати 53 бригади будуть нагороджені належною пошаною та повагою.
А поки, просто повірте, внесок в оборону Авдіївки бійців 53 бригади в сотні разів більший, ніж можуть винести ті кілька сотень солдатів і офіцерів, які рік обороняли місто, не підпустивши ворога ні на метр до його стін.
Авдіївський напрямок – найпекельніший на лінії фронту. Одну з ділянок тут тримає 110-та окрема механізована бригада ЗСУ імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
«Мотивація значно ефективніша, ніж статутні взаємовідносини». За цим принципом функціонує 13 бригада НГУ «Хартія». Ми поспілкувались із її командирами, які розказали нам:
Чому у «Хартії» заборонено пересуватись по одному?
Як «Хартія» вчить виживати?
Хто потрібен у підрозділі?
Як досвід у бізнесі допомагає командирам бути більш ефективними?
Чому конкуренція між підрозділами — це корисно?
Журналісти Радіо Свобода відзняли місця розстрілу силовиками президента Януковича учасників Революції Гідності, поєднавши минуле і теперішнє в одному відео. 20 лютого 2014 року увійшло в історію України, як день розстрілу «Небесної Сотні». За даними слідства, від пострілів снайперів у формі спецпризначенців «Беркуту», на вулиці Інститутській у центрі Києва загинули 48 беззбройних учасників Революції Гідності.
20.02.2014 року. Сьогодні почалась війна. 10 років.
Спецоперація росії по захопленню Криму почалася 20 лютого 2014 - за 3 дні до закінчення зимової Олімпіади в сочі, що проходила з 7 по 23 лютого 2014 року. Однак, дату 20 лютого ми побачимо, а точніше – усвідомимо, трохи пізніше, лише постфактум. Хронологія подій за посиланням.
Сьогодні о 5-й годині ранку російський ударний БпЛА типу “Ланцент” влучив у житловий будинок Новослобідської громади на Сумщині. Через влучання виникла пожежа. Загинула ціла родина: бабуся, мати, двоє синів та дальня родичка, яка приїхала з іншого міста.
#BABYLON'13 найкраща документалистика, як на мене. 10 років тому окрім живих стрімів кожного дня чекала відео от BABILON 13. Тут підборка всіх їх відео за період Майдану. Шукайnе в списках відтворення Maidan / Майдан
Репортаж про роботу військових медиків. Вони чергують цілодобово та в будь-який момент готові вирушити на евакуацію пораненого з місця бойових дій. Буває, від «нуля» до передачі на стабілізаційний пункт доводиться вивозити побратимів під ворожими обстрілами. Саме тут неабияк допомагають і не стандартні види транспорту, що здатні проїхати там, де не проїде жодне авто.
На початку лютого соцмережами почало ширитись відео під назвою «Друже, пий та повзи за дроном». Таке послання пораненому прикордоннику скинули з дрона аеророзвідники 68-ї ОЄБр. Разом з посланням вони скинули побратиму і гарячий чай. І цей же екіпаж допоміг врятувати ще одного пораненого бійця, який, пролежавши на морозі кілька діб, уже не міг рухатись. Нам вдалося поспілкуватися з усіма героями цієї історії. От що ми дізнались:
Як поранені опинилися самі серед поля
Як вони на морозі, без їжі та води виживали впродовж кількох днів
Що зробили аеророзвідники, аби врятувати побратимів
Що було у записках, які скидали аеророзвідники
Як відбувалася евакуація та чим закінчилася ця історія
У свої 64 роки пастор з Маріуполя пройшов Азовсталь, 295 днів полону, мав тяжке поранення, але не піддався зневірі: повернувся на Батьківщину, відновлює здоров'я та мріє про майбутнє.
Вночі росіяни атакували Дніпро шахедами. Є влучання по багатоповерхівці. Внаслідок вибуху сталося руйнування двох квартир - на восьмому і частково сьомому поверсі. Під завалами ймовірно перебувають люди. Станом на ранок відомо, що 8 людей дістали поранення.
В Одесі один з безпілотників впав на цивільне підприємство в прибережній зоні міста. Під час ліквідації пожежі рятувальники виявили тіла трьох загиблих.