lulusha, тримайтеся! Дніпро досі був одним з найтихіших міст на Лівобережжі, а тепер вас кошмарять. Як же я їх ненавиджу! Кажуть, що ненавість руйнує зсередини, але я не можу перестати нанавидіти. :(
Сьогодні раптом згадала російське прислів'я, старовинне ще — "хорошо там, где нас нет". Тепер воно набуло зовсім іншого сенсу.
illusia дякую за підтримку! Так, у нас було одно з найтихіших міст в Україні, але беспечних місць в Україні зараз немає. Я розумію всі ризики, пов'язані з Дніпром та областю. Але незважаючи на ракетні обстріли і тривоги, почуваю себе нормально. В 2014 відчувала себе більш небезпечно, хоча обстрілів тоді не було. Якщо ситуація стане небезпечною, будемо їхати в інше місце.
Стосовно ненависті. Моя думка, для нашої ситуації ненависть - реакція здорової людини. Відноситися толерантно до людей, які прийшли тебе вбивати, як на мене, самогубство. А руйнує нас байдужість та безвідповідальність. Тому трансформуємо нашу ненависть в справи, які приближують нашу перемогу.
Ще про ненависть. Вибухи, які я чула вдень, також були в аеропорту. Я чула звуки швидких, які їхали в аеропорт. Його обстрілювали ракетами після ночі, влучили в працівників МЧС, які розбирали завали, постраждали люди. На межі життя начальниця ЦГЗ Дніпропетровської області Євгенія Дудка.
"хорошо там, где нас нет" - хорошо там, где мы есть)
Доречі рекорд тривог призупинився, з 15.45 відпочиваємо)
Суми на зв’язку. Рада всіх читати! У нас довга нічна тривога, але тихо. Поки фронт від нас трохи відійшов (про не укріплений кордон пам’ятаємо та маємо сподівання, що у разі повторної спроби завітати до нас - легкої прогулянки схожої на 24.02 у росіян не буде), намагаємось хоч трохи відновити те, що варвари пошкодили.
Історія кухонної шафки з розбомленної Бородянки набуває все більшого символізму. Занотую її і тут для історії.
Почалося все з фотографій Лізи Серватинської, які швидко набули популярності, як символ стійкості та незламності українців
Далі додалась народна творчисть.
Потім звернули увагу на півника на кухонній шафці, який дивом вцілів в тому пеклі.
Його зробив Прокоп Бидасюк з Василькова – майстер художньої кераміки, який народився у 1895 році. Він був майстром васильківського майолікового заводу, зараз його роботи зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
*** Васильківська майоліка – культурний пласт з нашого недалекого минулого, про який широкому загалу майже нічого не відомо.
Історія продовжилась, коли такого самого півника подарували прем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону, який разом з президентом України гуляв центром Києва.
Про ще один пласт символізму тієї шафки з півником зазначила Оксана Забужко (далі пряма мова).
Символи, символи - все в цій війні ними прошито, тільки й устигай помічати та дивуватися... Майоліковий півник, що не розбився при обстрілі на шафці в Бородянці (от же недарма якийсь дядько так по-хазяйськи шафку прикрутив!), - це, виявляється, привіт нам не тільки од автора, художника-кераміста Прокопа Бідасюка, а й од його вчителя, бойчукіста Василя Седляра (1899-1937), розстріляного, як всі бойчукісти, 85 років тому, тою самою чекістанською нечистю.
А у Седляра завтра, 12 квітня - хочете вірте, хочете ні - день народження.
Таке враження, наче то він сам, власною рукою того півника притримав. Як у апокрифічних євангеліях - "щоб вам на познаку було".
Це наші невідомщені, невідспівані й неоплакані - безмогильні мертві за нас воюють.
І тому нема нині на світі армії, сильнішої за нашу...
nadin65 про Маріуполь - зрозуміло, що там блокада, пізніше Залужний написав, що має зв'язок з ними підтримується. Новинарня - джерело, яке визиває довіру, але про хід бойових дій під час все ж таки фахівці мають обговорювати поміж собою.
Про напад на Белгородску область, думаю троллінг з боку телеграм-каналу, враховуючи кількість новин про риття окопів, підготовку для партизанського супротиву.
Доброго всім рвнку:) Надюша, відразу скажу, що це фейк. Все, що публікується російською мовою- то інфа для росіян. Вони масово тікають від мобілізації. А як їх примусити воювати? Тільки так, збрехавши, що на них нападуть. А брехати для росії- то є режим її існування. Це ж не Русь, це татаро- монгольська орда. Та ну їх до біса((((( Мене більше цікавить як ви всі? Як ваші справи? Кому потрібна допомога? Бо Турправда то є велике українське братство! Як сказала hanno4ka, ми вже стали сім, єю:))))) І це надихає! Така підтримка дуже мотивує. Кому потрібна яка допомога, пишіть, я буду шукати шляхи вирішення і робити все, щоб допомогти. Тут на Кіровоградщині у порівнянні з нами дуже тихо... Якийсь гул буває, наче літаки, і все. На тривоги ми вже уваги не звертаємо, може дарма, але після пережитого - це пустощі. Вже спимо, насолоджуємось тишею, навіть не думала, що щастя- це просто тиша... Нам тут дуже затишно... В мене не вистачить слів подяки Анюті та її близьким. Хай їм Господь у всьому допомагає і береже!!!
Российский художник Юрий Анненков (1889 -1974) в своих дневниках делал зарисовки о Гражданской войне. Вот как он описывал свою дачу в Финляндии после того, как там побывали красноармейцы.
«В 1918 году, после бегства красной гвардии из Финляндии, я пробрался в Куокаллу (это еще было возможно), чтобы взглянуть на мой дом. Была зима. В горностаевой снеговой пышности торчал на его месте жалкий урод — бревенчатый сруб с развороченной крышей, с выбитыми окнами, с черными дырами вместо дверей. Обледенелые горы человеческих испражнений покрывали пол. По стенам почти до потолка замерзшими струями желтела моча, и еще не стерлись пометки углем: 2 арш. 2 верш., 2 арш. 5 верш., 2 арш. 10 верш…. Победителем в этом своеобразном чемпионате красногвардейцев оказался пулеметчик Матвей Глушков: он достиг 2 арш. 12 верш, в высоту.
Вырванная с мясом из потолка висячая лампа была втоптана в кучу испражнений. Возле лампы — записка:
«Спасибо тебе за лампу, буржуй, хорошо нам светила».
Половицы расщеплены топором, обои сорваны, пробиты пулями, железные кровати сведены смертельной судорогой, голубые сервизы обращены в осколки, металлическая посуда — кастрюли, сковородки, чайники — до верху заполнены испражнениями. Непостижимо обильно испражнялись повсюду: во всех этажах на полу, на лестницах — сглаживая ступени, на столах, в ящиках столов, на стульях, на матрасах, швыряли кусками испражнений в потолок. Вот еще записка:
«Понюхай нашава гавна ладно ваняит».
В третьем этаже — единственная уцелевшая комната. На двери записка:
«Тов. Камандир».
На столе — ночной горшок с недоеденной гречневой кашей и воткнутой в нее ложкой…»
Как будто о сегодняшней Буче писал, за 100 лет вообще ничего не изменилось.
На фото последствия пребывания российской армии в домах украинцев.
Ужас...это не люди...и даже не звери...это какое- то сатанинское отродье... все настолько чудовищно, что переворачивает сознание бытия...и начинаешь задумываттся, а может быть это и есть ад?
Суми вітають! olyajan, ми теж з тишею трохи розслабились, сподіваюсь, тепер ця тиша надовго. Знаю від місцевих мешканців, що робота по укріпленню прикордоння дійсно йде, тож почуваємось спокійніше.
Журналісти зняли невеличкий сюжет про місто, якому дісталось чи не найбільше в області. "Охтирка. Героїчна земля, смертоносне небо". Літаки із п’ятисоткілограмовими бомбами, артобстріли градами та "буратіно" з окупованого Тростянця. Знищені вокзал, ТЕЦ, будівля міськради, багато приватних будинків. І всюди – люди. Найстрашніша трагедія – десятки загиблих від бомбардувань у військовій частині.
Вот эти обгоревшие камни - моя школа, а это – 27я, куда меня не отправили, чтоб не бегать через дорогу. Но мы всё равно бегали на ту сторону в кулинарию за плетенками. А Галина Михайловна опиралась пальцами на первую парту и говорила: «Тааак. Четвёртый-Г!», а дальше что-то про обалдуев и где она так нагрешила, что ей достался наш самый обалдуйский класс. Кстати, она выжила и эвакуировалась. Ее соседям повезло меньше – шесть человек не стало в один момент.
Вот 55й дом, обугленный, черный, с пустыми глазницами окон, 53й, где до сих пор выживает моя учительница украинского, а вот 51й - с прилётом в крышу и в торец. Вы там, наверное, искали нацистов, «братики», но по итогу где-то под завалами девятого этажа лежат четверо из семерых детей многодетной семьи, а на восьмом – моя одноклассница Юля и ее собака. Чуть ниже – одинокий почти неходячий старик, которого приходил кормить племянник, а теперь никто не придет. И сколько таких стариков там сейчас?
На наших дачах на 23м, откуда вы начали свой «освободительный» вояж, сейчас цветут абрикосы, и умирает не раскопанный с зимовки виноград. А еще там целый табун кошек, которых кормил Саша на свою пенсию. Но теперь нет ни мостика, чтоб туда пройти, ни корма для кошек, а есть ли еще Саша – неизвестно. Это были нацистские кошки, наверное, их стоило освободить от того минимума, что выпал на долю ничейной кошки с околиц Мариуполя.
Живой, современный, богатый город еще полтора месяца назад, где сейчас пытаются выжить люди, стоя целыми днями за гуманитаркой и часто возвращаясь без неё в холодную квартиру без окон. Люди, освобожденные от зарплат, еды, воды, медицины и возможности вырваться из ваших крепких артиллерийских объятий.
Дворы с ландшафтным дизайном, с новыми детскими площадками и беседками превратились в кладбища, троллейбусы с кондиционерами разбиты, а недавно отреставрированный городской пляж заминирован целой кучей братской любви, разрывающей в клочья.
А когда потеплеет, Мариуполь начнёт пахнуть. Нет, не морем и даже не заводами: горами мусора, нечистот и телами людей, которые лежат в руинах своих квартир.
Весь ваш ёбаный русский мир пахнет именно так.
Вы – реальная нечисть, которая не несёт ничего кроме смерти и дерьма. «Высокоморальные» наследники Достоевского и Толстого, насилующие детей и стреляющие в голову связанным людям….
Сидя на немецких машинах и одетые в итальянские костюмы, российская илитка годами рассказывала много интересного про нашу жизнь под «игом нацизма», не ни разу не сказала, почему итальянцы не ездят на шопинг в Рязань, а немцы не стоят в очереди за шедеврами русского автопрома.
Лицемерное, дешевое, напыщенное быдло, бесконтрольно размножающаяся патогенная фауна, инфекция этого мира. Если бы наша ненависть могла убивать, там не выжил бы никто.
Я не склонна к мистическому мышлению, у меня нет интуиции, предчувствий, мне не снятся вещие сны и не приходят откровения, я не гадаю на картах и не верю в гороскоп. Но почему-то я совершенно точно знаю: рано или поздно орда с востока перестанет жить и я приеду ДОМОЙ.
Я прыгну в новенький и хрустящий троллейбус с кондиционером, доеду до судоремонтного и зароюсь пальцами в прибой. Чтобы сверху чайки, снизу море, а в голове бесконечно крутилось: «Вы сдохли, твари, а мы – нет!»
lulusha, тримайтеся! Дніпро досі був одним з найтихіших міст на Лівобережжі, а тепер вас кошмарять. Як же я їх ненавиджу! Кажуть, що ненавість руйнує зсередини, але я не можу перестати нанавидіти. :(
Сьогодні раптом згадала російське прислів'я, старовинне ще — "хорошо там, где нас нет". Тепер воно набуло зовсім іншого сенсу.
illusia дякую за підтримку! Так, у нас було одно з найтихіших міст в Україні, але беспечних місць в Україні зараз немає. Я розумію всі ризики, пов'язані з Дніпром та областю. Але незважаючи на ракетні обстріли і тривоги, почуваю себе нормально. В 2014 відчувала себе більш небезпечно, хоча обстрілів тоді не було. Якщо ситуація стане небезпечною, будемо їхати в інше місце.
Стосовно ненависті. Моя думка, для нашої ситуації ненависть - реакція здорової людини. Відноситися толерантно до людей, які прийшли тебе вбивати, як на мене, самогубство. А руйнує нас байдужість та безвідповідальність. Тому трансформуємо нашу ненависть в справи, які приближують нашу перемогу.
Ще про ненависть. Вибухи, які я чула вдень, також були в аеропорту. Я чула звуки швидких, які їхали в аеропорт. Його обстрілювали ракетами після ночі, влучили в працівників МЧС, які розбирали завали, постраждали люди. На межі життя начальниця ЦГЗ Дніпропетровської області Євгенія Дудка.
"хорошо там, где нас нет" - хорошо там, где мы есть)
Доречі рекорд тривог призупинився, з 15.45 відпочиваємо)
Російські війська вночі завдали ракетних ударів по різних містах Дніпропетровської області. Внаслідок ворожою атаки постраждало п’ятеро рятувальників.
Серед них рятувальник з Полтави Ігор Гетало та його дружина, пресофіцерка Дніпропетровського ГУ ДСНС Євгенія Дудка.
Друзі родини повідомили, що Євгенія в тяжкому стані, Ігор має перебиті осколками ноги.
БИТВА ЗА ЧЕРНІГІВ - ІСТОРІЯ МІСТА-ГЕРОЯ
Jerry Heil - #МОСКАЛЬ_НЕКРАСІВИЙ (ГЕТЬ З УКРАЇНИ)
Суми на зв’язку. Рада всіх читати! У нас довга нічна тривога, але тихо. Поки фронт від нас трохи відійшов (про не укріплений кордон пам’ятаємо та маємо сподівання, що у разі повторної спроби завітати до нас - легкої прогулянки схожої на 24.02 у росіян не буде), намагаємось хоч трохи відновити те, що варвари пошкодили.
Історія кухонної шафки з розбомленної Бородянки набуває все більшого символізму. Занотую її і тут для історії.
Почалося все з фотографій Лізи Серватинської, які швидко набули популярності, як символ стійкості та незламності українців
Далі додалась народна творчисть.
Потім звернули увагу на півника на кухонній шафці, який дивом вцілів в тому пеклі.
Його зробив Прокоп Бидасюк з Василькова – майстер художньої кераміки, який народився у 1895 році. Він був майстром васильківського майолікового заводу, зараз його роботи зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
*** Васильківська майоліка – культурний пласт з нашого недалекого минулого, про який широкому загалу майже нічого не відомо.
Історія продовжилась, коли такого самого півника подарували прем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону, який разом з президентом України гуляв центром Києва.
Про ще один пласт символізму тієї шафки з півником зазначила Оксана Забужко (далі пряма мова).
Символи, символи - все в цій війні ними прошито, тільки й устигай помічати та дивуватися... Майоліковий півник, що не розбився при обстрілі на шафці в Бородянці (от же недарма якийсь дядько так по-хазяйськи шафку прикрутив!), - це, виявляється, привіт нам не тільки од автора, художника-кераміста Прокопа Бідасюка, а й од його вчителя, бойчукіста Василя Седляра (1899-1937), розстріляного, як всі бойчукісти, 85 років тому, тою самою чекістанською нечистю.
А у Седляра завтра, 12 квітня - хочете вірте, хочете ні - день народження.
Таке враження, наче то він сам, власною рукою того півника притримав. Як у апокрифічних євангеліях - "щоб вам на познаку було".
Це наші невідомщені, невідспівані й неоплакані - безмогильні мертві за нас воюють.
І тому нема нині на світі армії, сильнішої за нашу...
All stars STAR TEAM prod. - ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!
Слова: Ромась Мар‘яна
Музика: Ромась Мар‘яна, Олександр Шевченко
"СТУДІЯ 6 СЕКУНД" Всі права виробника та власника запису дотримано.
Я шокована. https://novynarnia.com/2022/04/11/dali-vrukopashnu-u-36/
Дорогий український народ.
Ми 36 бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського, .....
https://t.me/XU_kraine/6766
Це правда, чи фейк? Я вже нічого не розумію.
nadin65, в телеграмканалі стільки сміття постять... І навіщо ви його читаєте?
Тим більш, що інформаційна війна йде поруч зі звичаною.
nadin65 про Маріуполь - зрозуміло, що там блокада, пізніше Залужний написав, що має зв'язок з ними підтримується. Новинарня - джерело, яке визиває довіру, але про хід бойових дій під час все ж таки фахівці мають обговорювати поміж собою.
Про напад на Белгородску область, думаю троллінг з боку телеграм-каналу, враховуючи кількість новин про риття окопів, підготовку для партизанського супротиву.
Парашка объявила дефолт по внешнему долгу
https://edition.cnn.com/2022/04/11/investing/russia-default-sp/index.html
ждём 4 мая, если парашка не расплатится по евробондам в долларах США то будет технический дефолт
Денис Казанский
1 ч ·
Российский художник Юрий Анненков (1889 -1974) в своих дневниках делал зарисовки о Гражданской войне. Вот как он описывал свою дачу в Финляндии после того, как там побывали красноармейцы.
«В 1918 году, после бегства красной гвардии из Финляндии, я пробрался в Куокаллу (это еще было возможно), чтобы взглянуть на мой дом. Была зима. В горностаевой снеговой пышности торчал на его месте жалкий урод — бревенчатый сруб с развороченной крышей, с выбитыми окнами, с черными дырами вместо дверей. Обледенелые горы человеческих испражнений покрывали пол. По стенам почти до потолка замерзшими струями желтела моча, и еще не стерлись пометки углем: 2 арш. 2 верш., 2 арш. 5 верш., 2 арш. 10 верш…. Победителем в этом своеобразном чемпионате красногвардейцев оказался пулеметчик Матвей Глушков: он достиг 2 арш. 12 верш, в высоту.
Вырванная с мясом из потолка висячая лампа была втоптана в кучу испражнений. Возле лампы — записка:
«Спасибо тебе за лампу, буржуй, хорошо нам светила».
Половицы расщеплены топором, обои сорваны, пробиты пулями, железные кровати сведены смертельной судорогой, голубые сервизы обращены в осколки, металлическая посуда — кастрюли, сковородки, чайники — до верху заполнены испражнениями. Непостижимо обильно испражнялись повсюду: во всех этажах на полу, на лестницах — сглаживая ступени, на столах, в ящиках столов, на стульях, на матрасах, швыряли кусками испражнений в потолок. Вот еще записка:
«Понюхай нашава гавна ладно ваняит».
В третьем этаже — единственная уцелевшая комната. На двери записка:
«Тов. Камандир».
На столе — ночной горшок с недоеденной гречневой кашей и воткнутой в нее ложкой…»
Как будто о сегодняшней Буче писал, за 100 лет вообще ничего не изменилось.
На фото последствия пребывания российской армии в домах украинцев.
Суми вітають! olyajan, ми теж з тишею трохи розслабились, сподіваюсь, тепер ця тиша надовго. Знаю від місцевих мешканців, що робота по укріпленню прикордоння дійсно йде, тож почуваємось спокійніше.
Журналісти зняли невеличкий сюжет про місто, якому дісталось чи не найбільше в області. "Охтирка. Героїчна земля, смертоносне небо". Літаки із п’ятисоткілограмовими бомбами, артобстріли градами та "буратіно" з окупованого Тростянця. Знищені вокзал, ТЕЦ, будівля міськради, багато приватних будинків. І всюди – люди. Найстрашніша трагедія – десятки загиблих від бомбардувань у військовій частині.
На світлині Київська область.
Таня Адамс
4 мин. ·
Смотрю на фото и видео Мариуполя бесконечно.
Вот эти обгоревшие камни - моя школа, а это – 27я, куда меня не отправили, чтоб не бегать через дорогу. Но мы всё равно бегали на ту сторону в кулинарию за плетенками. А Галина Михайловна опиралась пальцами на первую парту и говорила: «Тааак. Четвёртый-Г!», а дальше что-то про обалдуев и где она так нагрешила, что ей достался наш самый обалдуйский класс. Кстати, она выжила и эвакуировалась. Ее соседям повезло меньше – шесть человек не стало в один момент.
Вот 55й дом, обугленный, черный, с пустыми глазницами окон, 53й, где до сих пор выживает моя учительница украинского, а вот 51й - с прилётом в крышу и в торец. Вы там, наверное, искали нацистов, «братики», но по итогу где-то под завалами девятого этажа лежат четверо из семерых детей многодетной семьи, а на восьмом – моя одноклассница Юля и ее собака. Чуть ниже – одинокий почти неходячий старик, которого приходил кормить племянник, а теперь никто не придет. И сколько таких стариков там сейчас?
На наших дачах на 23м, откуда вы начали свой «освободительный» вояж, сейчас цветут абрикосы, и умирает не раскопанный с зимовки виноград. А еще там целый табун кошек, которых кормил Саша на свою пенсию. Но теперь нет ни мостика, чтоб туда пройти, ни корма для кошек, а есть ли еще Саша – неизвестно. Это были нацистские кошки, наверное, их стоило освободить от того минимума, что выпал на долю ничейной кошки с околиц Мариуполя.
Живой, современный, богатый город еще полтора месяца назад, где сейчас пытаются выжить люди, стоя целыми днями за гуманитаркой и часто возвращаясь без неё в холодную квартиру без окон. Люди, освобожденные от зарплат, еды, воды, медицины и возможности вырваться из ваших крепких артиллерийских объятий.
Дворы с ландшафтным дизайном, с новыми детскими площадками и беседками превратились в кладбища, троллейбусы с кондиционерами разбиты, а недавно отреставрированный городской пляж заминирован целой кучей братской любви, разрывающей в клочья.
А когда потеплеет, Мариуполь начнёт пахнуть. Нет, не морем и даже не заводами: горами мусора, нечистот и телами людей, которые лежат в руинах своих квартир.
Весь ваш ёбаный русский мир пахнет именно так.
Вы – реальная нечисть, которая не несёт ничего кроме смерти и дерьма. «Высокоморальные» наследники Достоевского и Толстого, насилующие детей и стреляющие в голову связанным людям….
Сидя на немецких машинах и одетые в итальянские костюмы, российская илитка годами рассказывала много интересного про нашу жизнь под «игом нацизма», не ни разу не сказала, почему итальянцы не ездят на шопинг в Рязань, а немцы не стоят в очереди за шедеврами русского автопрома.
Лицемерное, дешевое, напыщенное быдло, бесконтрольно размножающаяся патогенная фауна, инфекция этого мира. Если бы наша ненависть могла убивать, там не выжил бы никто.
Я не склонна к мистическому мышлению, у меня нет интуиции, предчувствий, мне не снятся вещие сны и не приходят откровения, я не гадаю на картах и не верю в гороскоп. Но почему-то я совершенно точно знаю: рано или поздно орда с востока перестанет жить и я приеду ДОМОЙ.
Я прыгну в новенький и хрустящий троллейбус с кондиционером, доеду до судоремонтного и зароюсь пальцами в прибой. Чтобы сверху чайки, снизу море, а в голове бесконечно крутилось: «Вы сдохли, твари, а мы – нет!»