Вона народилася і все життя жила в Маріуполі. Була свідком першої окупації міста російськими гібридними силами у 2014-му, а потім пережила 86 днів запеклих боїв під час повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Без їжі, без води, без зв’язку, без світла і тепла.
Вона бачила, як люди гинули просто на вулиці, як вистрибували з вікон палаючих багатоповерхівок, як ловили голубів, щоб не померти з голоду. Каже, єдиним бажанням було – вижити або загинути миттєво разом з усіма. Її історія за посиланням.
Мюррей – раніше десантник армії США, який брав участь в операціях у Афганістані, а нині майже 3 роки як боєць Міжнародного легіону ГУР Міноборони.
До України приїхав на початку повномасштабної війни. Згодом долучився до Міжнародного легіону Головного управління розвідки. Разом із побратимами Мюррей брав участь у контрнаступі на Херсонщині в 2022-му, за що отримав орден Богдана Хмельницького. Нині із своїм підрозділом Мюррей виконує операції в зоні бойових дій на Сході.
В інтерв’ю Радіо Свобода військовий розповів про службу в американській армії, а також досвід війни в Україні. Поділився, як справляється з емоціями на фронті та оцінив боєздатність українського війська.
Минулого року Мюррей отримав українське громадянство і нині каже, що планує продовжити військову службу і жити в Україні навіть після війни, для цього, зокрема, активно вчить українську мову.
До другої річниці загибелі людей в уманській багатоповерхівці. В цей день 2023 року о 4:20 ранку росіяни завдали ракетного удару по місту Умань. Дві російські ракети Х-101 влучили в житловий 9-поверховий будинок. Загинули 23 людини, з них 7 дітей.
Дитячий садок та сусідні житлові будинки пошкоджені внаслідок одного з ударів по Костянтинівці на Донеччині ввечері 27 квітня. Загалом армія РФ вдарила цього дня, як повідомили на сайті обласної поліції, вдарила по місту п'ятьма авіабомбами та дроном — загинули троє цивільних, ще п’ятеро поранені. По дитсадку, за даними у Facebook начальника МВА Сергія Горбунова, російські військові били о 23:15 фугасною авіабомбою. Поранення дістала одна людина, пошкоджені були медзаклад, фасади дев'яти багатоповерхівок, котельня та лінію електромережі. Свідчення містян про наслідки російського обстрілу — у репортажі Суспільне Донбас .
«Одним українцем більше, одним менше», — каже полонений російський десантник Ніколай Карташев. Він один з небагатьох росіян, кого очно судять в Україні за злочини в Бучі. Карташев перебуває у Київському СІЗО, де дивиться телемарафон і має меню на тиждень. За два роки полону до нього сім разів приїжджали представники Червоного Хреста, через них він зідзвонювався з рідними та передавав листи в Росію. Карташев Каже, що у таборі для військовополонених до росіян ставлять дуже добре: «там, як у дитячому піонертаборі. Жопи підмивають, мабуть, військовополоненим». Карташев хоче на обмін та планує знову піти воювати проти українців, щоб «забрати Херсон, Запоріжжя» і «добити Донецьк». Він вважає, що перемир’я не буде, бо Росія не віддаватиме українські території, а Крим, на його думку, Україні «дали на прокат».
Щоденні атаки КАБами та десятки понівечених будинків. Останній тиждень війська РФ почали інтенсивніше обстрілювати прифронтову Новопавлівку. За словами місцевого жителя Миколи, росіяни атакують село КАБами кожну годину. Через обстріли в населеному пункті майже не залишилося людей, закрилися всі відділення пошти. Більшість магазинів теж зачинилася, власники інших бізнесів планують невдовзі евакуюватися. Чому деякі люди залишаються в селі та як виживають під обстрілами – у репортажі Суспільного.
Військовослужбовець Сергій Гнезділов став фігурантом гучного скандалу через публічне самовільне залишення частини. Після затримання і публічного розголосу проблеми з мобілізацією чоловіку висунули обвинувачення, що передбачало 12 років позбавлення волі. Однак, суддя повністю анулював кримінальне переслідування і провадження, військового звільнили в залі суду. Після чого Сергій продовжив службу у своєму підрозділі. Ukrainian Witness зустрівся з військовослужбовцем на передовій. З якою метою пішов у СЗЧ? Чи вдалося досягти успіху цим вчинком? Які були наслідки? Чи підтримали побратими протест? Чому влада не стала реагувати на проблему?
Не знаю, з чого б почати. Серйозно. Всі слова, як би ти їх не підбирав і як би не складав у речення – недостатні. Бо немає такого набору слів, який би був здатний передати всю чорноту пекла, яке з нами відбувається.
Росіяни убили Віку. Вони убили нашу колегу. Так, вона була непростою людиною. Прямою. Вона говорила те, що думала і особливо не зважала на те, що хтось про то подумає. Мені не подобалося, що вона їздить на окуповані території. Бо це неймовірний ризик. Який не порівняти не то, що з 2014-м, навіть з 2022-м. Але я чудово розумію, чому вона це робила. Бо вона горіла журналістикою. І якщо хтось впевнений, що колеги чи редактори могли її втримати – ви погано знали Віку. Бо є такі журналісти: якщо вони собі щось надумали – то з вами, чи без вас, вони все одно зроблять матеріал. Бо як не візьмете ви – візьме хтось інший. Бо це робота не заради грошей чи визнання. Це робота заради людей: тих, ПРО КОГО ти розповідаєш і тих, ДЛЯ КОГО ти це розповідаєш. Бо журналістика – це завжди для людей і про людей, хто би що не думав.
Віку убили в російському полоні. Бо це полон. Що б там не розповідали росіяни і які б евфемізми не придумували для словосполучення «цивільні полонені». Бо це факт: росіяни з 2014 року беруть в полон українських громадян. Тримають їх у своїх тюрмах, аби обміняти на щось/когось. У них такі ж умови, як у військовополонених: їх б’ють, катують, морять голодом, у них немає доступу до зовнішнього світу – ні листів, ні дзвінків, ні побачень. Їх у полоні убивають.
Віка намагалася про це розповісти. Але сама стала полоненою. Вона не змогла закінчити свою роботу. А росіяни виявилися настільки цинічними, що відмовлялися віддавати тіло.
Колись, один викладач, пояснюючи важливість роботи журналіста сказав фразу: «Якщо на місці зниклого журналіста з’явиться кілька десятків і переверне догори дном все – люди, які убили журналіста, мають задуматися».
І ми перевернули. Півроку тому 45 журналістів з різних світових медіа зібралися і вирішили дописати історію Віки. Розповісти і про неї, і про російські тюрми, і про цивільних та військових у російському полоні. І сьогодні в 12 медіа ці історії виходять.
- Ми дізналися, через які кордони і як Віка попала на окуповані території.
- Ми дізналися, в яких неофіційних тюрмах її тримали.
- Ми знайшли людей, які були в цих самих тюрмах у різний час.
- Ми дізналися, які там були умови і як там катували людей.
- Ми дізналися, як виглядає СІЗО №2 Таганрога. Не лише ззовні, але й зсередини.
- Ми дізналися, хто керував та охороняв це СІЗО
- Ми знаємо, як росіяни готувалися до того, аби допитувати полонених цивільних. Це не просто «помилка» чи «ефект виконавця». Це частина державної російської політики.
Після 6 місяців роботи, здається, можна сказати, що робота Віки завершена. Але я б волів, аби цей проєкт ніколи не мав причин для появи. Але росіяни убили Віку. Тепер ми вам розкажемо про цих росіян.
У перший день повномасштабного вторгнення нацгвардієць Дмитро та ще 150 строковиків НГУ тримали оборону Гостомельського аеропорту. Того ранку його атакували десятки російських гелікоптерів.
Деталі перших годин боїв за летовище Дмитро розповів у інтерв’ю Радіо Свобода. Тоді ж, 24 лютого, боєць разом із побратимами потрапив у російський полон. На території аеропорту російські військові утримували їх два тижні, а потім вивезли до Білорусі, далі – в Росію.
Як відбувалася оборона аеропорту? Що військові РФ змушували робити полонених на летовищі? Як ставилися до Дмитра у полоні в Росії? Дивіться в інтерв’ю.
У Покровську, який щоденно під російськими обстрілами, загиблих людей ховають прямо на дитячих майданчиках біля багатоповерхівок. Поліцейські, які приїжджають до міста на евакуації, виявили щонайменше сім могил місцевих, похованих у дворах, а не на кладовищах.
Цієї ночі росіяни завдали щонайменше 15 ударів БПЛА «Герань-2» по Харкову. Під атакою були багатоповерхівки та приватні будинки, медичний заклад, цивільна інфраструктура. 47 людей постраждало.
У цьому випуску "Несеться" розповідаємо історію української журналістки Вікторії Рощиної, яка загинула в російському полоні. Команда міжнародного розслідування Victoria Project та журналісти з усього світу зібрали докази катувань, ізоляції, незаконного утримання та спроби приховати злочин. Ми переповідаємо деталі її останніх місяців життя та розповідаємо про те, як влаштована репресивна система тортур у Росії.
Ілля «Гендальф» Самойленко — офіцер розвідки 12 бригади спецпризначення НГУ «Азов» — герой нового інтерв'ю на Армія TV. У розмові він розповідає про моральний стан бійців, як технології щодня змінюють війну та як поступово адаптується та змінюється ворог.
Тарас Чмут – директор Фонду компетентної допомоги армії "Повернись живим" – в інтерв’ю для LIGA.net. Досягнення фонду "Повернись живим", важливість далекобійних дронів, чи кидають людей на фронт без підготовки, як підготуватись до армії, "Школа капітанів" від "Повернись живим", відносини держави та фонду, що робить Сирський, хаос в управлінні військами, мобілізація з 20 років, брак людей в ЗСУ, альтернативи Patriot, зміни в армії за Умєрова, агенція оборонних закупівель, конфлікт між Порошенком та Чмутом — теми нового випуску «LIGA Інтерв’ю»: «ТАРАС ЧМУТ про хаос в Міноборони, мобілізацію з 20, Сирського та атаки на фонд»
Із квітня росіяни активізували свій наступ на Лиманському напрямку, який загалом триває вже майже рік. Нині вони знову штурмують пішки. При цьому застосовують оновлення тактики. Штурмовики кидають на наші бліндажі протитанкові міни, які мають зруйнувати бліндаж перед зачисткою. Про це кореспондентці Анні Калюжній розповіли у 66 ОМБр, яка стоїть на північ від Лиману. За останні п'ять місяців лінія фронту тут просунулася всього на 1 кілометр у наш бік. Загалом на напрямку бригада воює понад два роки, саме вона і звільняла тутешні землі восени 2022-го.
16 березня 2022 року маріуполька Олена Матюшина вважає своїм другим днем народження. Жінка разом із сім'єю пережила російський авіаудар по драмтеатру в Маріуполі, через який загинули приблизно шість сотень людей. В той день 12-річний хлопчик Сашко побачив під завалами свою маму. Він впізнав її за манікюром. Окрім матері, у нього більше нікого не було.
Олена Матюшина забрала дитину зі зруйнованого драмтеатру і вивезла з Маріуполя, а згодом — взяла під опіку. Нині жінка допомагає пацієнтам відновлюватися після травм і складних операцій у відділенні реабілітації Яремчанської центральної міської лікарні, яке вона очолює.
Виконання задачі на межі з можливостями. Евакуація поранених з Часовго Яру зараз надскладна задача для українських військових. Логістичні шляхи контролюються ударними дронами російських військ. Знімальна група Радіо Свобода поспілкувалася з екіпажем броньованої машини, який вивозив поранених побратимів з міста. Під час евакуації машина кілька разів була вражена російськими дронами. Горіла на ходу. Але екіпажу таки вдалося вивезти поранених.
Квітень 2025. Окупантам не вдається підійти до Покровська і від безсилля вони зрівнюють місто з землею. Ракетами, КАБами, FPV-дронами. Тим не менш, в Покровську залишається близько 2 тисяч цивільних. Люди, які не виїхали з різних причин — через вік, хвороби, байдужість чи просто тому, що це їхній дім. Вони живуть серед уламків, без гарантій на завтра, під щоденними обстрілами. Місто мертве на вигляд, але продовжує дихати. І головне — не втрачає надії!
Це були звичайні килими. Таких у совєтських квартирах було тисячі. Їх стелили не лише на підлогу, але й прибивали на стіни, щоб утеплити помешкання, покращити шумоізоляцію та підкреслити свій добробут. Але при тому вони були звичайними лише у день. Варто було вимкнути вночі світло і вони починали світитися спеціальними нитками, а на стіні з’являлося зловісне зображення Мао Цзедуна, який підіймається з гробу. Виявляється, в СССР їх спеціально постачали китайці, щоб відімстити совєтським комуністам.
«Мені розповідали, що на наш китайський кордон китайці двинули сто тисяч солдатів. Вони нарвалися на електроогорожу і були спалені. Начебто в Китаї верещать про помсту, а Мао збирається бути в Москві. Становище жахливе…»
Добре відомо, що в Союзі іноземні солодощі, джинси та жуйки були в дефіциті. І ось іноземці використовували це, щоб нашкодити нашим людям. В одяг та жуйки ховали заражені небезпечними хворобами леза та голки, які провокували туберкульоз, сифіліс, чуму, «джинсовий дерматит» і безпліддя.
Хто з тих, чиє дитинство припало на СССР, не чув моторошні історії про чорну Волгу, яка викрадала дітей? Один хлопчик гуляв вулицею, і раптом біля нього зупинилася чорна Волга. Опустилося чорне віконце, звідти висунулась чорна рука. Вона простягнула хлопцеві м'яч. Малюк захотів його взяти, але його затягнуло у «Волгу» і більше дитину ніхто не бачив.
Повірили?..
А колись усі ці історії гуляли усіма просторами великої імперії. Їх боялися не лише діти, але й дорослі. Розповіді про чорну «Волгу», про фотоапарат з червоною плівкою, про отруєні цукерки, продане у кінотеатрі місце. І безліч-безліч інших.
Сьогодні ми говоримо про страхи, міфи і легенди СССР або чим лякали людей. Чим вони цікаві? По-перше, дають розуміння, що фейки і страшні розповіді народжуються не лише в інформаційну добу. По-друге, кожна страшилка тих часів має під собою реальне політичне чи соціально-економічне підґрунтя. Це як колись у дитячих садках дітям розповідали чому зранку червоніє небо. Тому, що в Кремлі запалюють зірки.
Вона народилася і все життя жила в Маріуполі. Була свідком першої окупації міста російськими гібридними силами у 2014-му, а потім пережила 86 днів запеклих боїв під час повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Без їжі, без води, без зв’язку, без світла і тепла.
Вона бачила, як люди гинули просто на вулиці, як вистрибували з вікон палаючих багатоповерхівок, як ловили голубів, щоб не померти з голоду. Каже, єдиним бажанням було – вижити або загинути миттєво разом з усіма. Її історія за посиланням.
Мюррей – раніше десантник армії США, який брав участь в операціях у Афганістані, а нині майже 3 роки як боєць Міжнародного легіону ГУР Міноборони.
До України приїхав на початку повномасштабної війни. Згодом долучився до Міжнародного легіону Головного управління розвідки. Разом із побратимами Мюррей брав участь у контрнаступі на Херсонщині в 2022-му, за що отримав орден Богдана Хмельницького. Нині із своїм підрозділом Мюррей виконує операції в зоні бойових дій на Сході.
В інтерв’ю Радіо Свобода військовий розповів про службу в американській армії, а також досвід війни в Україні. Поділився, як справляється з емоціями на фронті та оцінив боєздатність українського війська.
Минулого року Мюррей отримав українське громадянство і нині каже, що планує продовжити військову службу і жити в Україні навіть після війни, для цього, зокрема, активно вчить українську мову.
Щоденний російський терор Херсону триває. Пошкоджені житлові будинки, навчальний та лікувальний заклади. Поранені четверо людей.
До другої річниці загибелі людей в уманській багатоповерхівці. В цей день 2023 року о 4:20 ранку росіяни завдали ракетного удару по місту Умань. Дві російські ракети Х-101 влучили в житловий 9-поверховий будинок. Загинули 23 людини, з них 7 дітей.
Щоденні атаки КАБами та десятки понівечених будинків. Останній тиждень війська РФ почали інтенсивніше обстрілювати прифронтову Новопавлівку. За словами місцевого жителя Миколи, росіяни атакують село КАБами кожну годину. Через обстріли в населеному пункті майже не залишилося людей, закрилися всі відділення пошти. Більшість магазинів теж зачинилася, власники інших бізнесів планують невдовзі евакуюватися. Чому деякі люди залишаються в селі та як виживають під обстрілами – у репортажі Суспільного.
Військовослужбовець Сергій Гнезділов став фігурантом гучного скандалу через публічне самовільне залишення частини. Після затримання і публічного розголосу проблеми з мобілізацією чоловіку висунули обвинувачення, що передбачало 12 років позбавлення волі. Однак, суддя повністю анулював кримінальне переслідування і провадження, військового звільнили в залі суду. Після чого Сергій продовжив службу у своєму підрозділі. Ukrainian Witness зустрівся з військовослужбовцем на передовій. З якою метою пішов у СЗЧ? Чи вдалося досягти успіху цим вчинком? Які були наслідки? Чи підтримали побратими протест? Чому влада не стала реагувати на проблему?
Stas Kozliuk
Довгопост.
Не знаю, з чого б почати. Серйозно. Всі слова, як би ти їх не підбирав і як би не складав у речення – недостатні. Бо немає такого набору слів, який би був здатний передати всю чорноту пекла, яке з нами відбувається.
Росіяни убили Віку. Вони убили нашу колегу. Так, вона була непростою людиною. Прямою. Вона говорила те, що думала і особливо не зважала на те, що хтось про то подумає. Мені не подобалося, що вона їздить на окуповані території. Бо це неймовірний ризик. Який не порівняти не то, що з 2014-м, навіть з 2022-м. Але я чудово розумію, чому вона це робила. Бо вона горіла журналістикою. І якщо хтось впевнений, що колеги чи редактори могли її втримати – ви погано знали Віку. Бо є такі журналісти: якщо вони собі щось надумали – то з вами, чи без вас, вони все одно зроблять матеріал. Бо як не візьмете ви – візьме хтось інший. Бо це робота не заради грошей чи визнання. Це робота заради людей: тих, ПРО КОГО ти розповідаєш і тих, ДЛЯ КОГО ти це розповідаєш. Бо журналістика – це завжди для людей і про людей, хто би що не думав.
Віку убили в російському полоні. Бо це полон. Що б там не розповідали росіяни і які б евфемізми не придумували для словосполучення «цивільні полонені». Бо це факт: росіяни з 2014 року беруть в полон українських громадян. Тримають їх у своїх тюрмах, аби обміняти на щось/когось. У них такі ж умови, як у військовополонених: їх б’ють, катують, морять голодом, у них немає доступу до зовнішнього світу – ні листів, ні дзвінків, ні побачень. Їх у полоні убивають.
Віка намагалася про це розповісти. Але сама стала полоненою. Вона не змогла закінчити свою роботу. А росіяни виявилися настільки цинічними, що відмовлялися віддавати тіло.
Колись, один викладач, пояснюючи важливість роботи журналіста сказав фразу: «Якщо на місці зниклого журналіста з’явиться кілька десятків і переверне догори дном все – люди, які убили журналіста, мають задуматися».
І ми перевернули. Півроку тому 45 журналістів з різних світових медіа зібралися і вирішили дописати історію Віки. Розповісти і про неї, і про російські тюрми, і про цивільних та військових у російському полоні. І сьогодні в 12 медіа ці історії виходять.
- Ми дізналися, через які кордони і як Віка попала на окуповані території.
- Ми дізналися, в яких неофіційних тюрмах її тримали.
- Ми знайшли людей, які були в цих самих тюрмах у різний час.
- Ми дізналися, які там були умови і як там катували людей.
- Ми дізналися, як виглядає СІЗО №2 Таганрога. Не лише ззовні, але й зсередини.
- Ми дізналися, хто керував та охороняв це СІЗО
- Ми знаємо, як росіяни готувалися до того, аби допитувати полонених цивільних. Це не просто «помилка» чи «ефект виконавця». Це частина державної російської політики.
Після 6 місяців роботи, здається, можна сказати, що робота Віки завершена. Але я б волів, аби цей проєкт ніколи не мав причин для появи. Але росіяни убили Віку. Тепер ми вам розкажемо про цих росіян.
Дякую всім колегам, дякую Forbidden Stories за #viktoriiaproject.
За цим лінком можна прочитати першу частину тексту, який ми писали разом з Українська правда, як частина проєкту:
https://www.pravda.com.ua/articles/2025/04/29/7509612/
І там буде ще.
А у коментарях буду лишати лінки на тексти колег. Читайте. Це важливо знати.
https://www.washingtonpost.com/.../russia-detention.../... - робота колег з Washington Post
https://www.theguardian.com/.../viktoriia-roshchyna... - робота колег з Guardian
https://www.lemonde.fr/.../viktoria-rochtchyna... - Le Monde
https://www.derstandard.at/.../russische... - DerStandard
https://www.zdf.de/.../russland-foltergefaengnisse... - ZDF
https://www.zeit.de/.../viktoriia-roshchyna-journalistin... - Zeit
https://istories.media/stories/2025/04/29/prizraki/ - Проєкт Important stories
5 км до росії. Прифронтове прикордоння.
У перший день повномасштабного вторгнення нацгвардієць Дмитро та ще 150 строковиків НГУ тримали оборону Гостомельського аеропорту. Того ранку його атакували десятки російських гелікоптерів.
Деталі перших годин боїв за летовище Дмитро розповів у інтерв’ю Радіо Свобода. Тоді ж, 24 лютого, боєць разом із побратимами потрапив у російський полон. На території аеропорту російські військові утримували їх два тижні, а потім вивезли до Білорусі, далі – в Росію.
Як відбувалася оборона аеропорту? Що військові РФ змушували робити полонених на летовищі? Як ставилися до Дмитра у полоні в Росії? Дивіться в інтерв’ю.
У Покровську, який щоденно під російськими обстрілами, загиблих людей ховають прямо на дитячих майданчиках біля багатоповерхівок. Поліцейські, які приїжджають до міста на евакуації, виявили щонайменше сім могил місцевих, похованих у дворах, а не на кладовищах.
Цієї ночі росіяни завдали щонайменше 15 ударів БПЛА «Герань-2» по Харкову. Під атакою були багатоповерхівки та приватні будинки, медичний заклад, цивільна інфраструктура. 47 людей постраждало.
У цьому випуску "Несеться" розповідаємо історію української журналістки Вікторії Рощиної, яка загинула в російському полоні. Команда міжнародного розслідування Victoria Project та журналісти з усього світу зібрали докази катувань, ізоляції, незаконного утримання та спроби приховати злочин. Ми переповідаємо деталі її останніх місяців життя та розповідаємо про те, як влаштована репресивна система тортур у Росії.
Ілля «Гендальф» Самойленко — офіцер розвідки 12 бригади спецпризначення НГУ «Азов» — герой нового інтерв'ю на Армія TV. У розмові він розповідає про моральний стан бійців, як технології щодня змінюють війну та як поступово адаптується та змінюється ворог.
Тарас Чмут – директор Фонду компетентної допомоги армії "Повернись живим" – в інтерв’ю для LIGA.net. Досягнення фонду "Повернись живим", важливість далекобійних дронів, чи кидають людей на фронт без підготовки, як підготуватись до армії, "Школа капітанів" від "Повернись живим", відносини держави та фонду, що робить Сирський, хаос в управлінні військами, мобілізація з 20 років, брак людей в ЗСУ, альтернативи Patriot, зміни в армії за Умєрова, агенція оборонних закупівель, конфлікт між Порошенком та Чмутом — теми нового випуску «LIGA Інтерв’ю»: «ТАРАС ЧМУТ про хаос в Міноборони, мобілізацію з 20, Сирського та атаки на фонд»
Із квітня росіяни активізували свій наступ на Лиманському напрямку, який загалом триває вже майже рік. Нині вони знову штурмують пішки. При цьому застосовують оновлення тактики. Штурмовики кидають на наші бліндажі протитанкові міни, які мають зруйнувати бліндаж перед зачисткою. Про це кореспондентці Анні Калюжній розповіли у 66 ОМБр, яка стоїть на північ від Лиману. За останні п'ять місяців лінія фронту тут просунулася всього на 1 кілометр у наш бік. Загалом на напрямку бригада воює понад два роки, саме вона і звільняла тутешні землі восени 2022-го.
16 березня 2022 року маріуполька Олена Матюшина вважає своїм другим днем народження. Жінка разом із сім'єю пережила російський авіаудар по драмтеатру в Маріуполі, через який загинули приблизно шість сотень людей. В той день 12-річний хлопчик Сашко побачив під завалами свою маму. Він впізнав її за манікюром. Окрім матері, у нього більше нікого не було.
Олена Матюшина забрала дитину зі зруйнованого драмтеатру і вивезла з Маріуполя, а згодом — взяла під опіку. Нині жінка допомагає пацієнтам відновлюватися після травм і складних операцій у відділенні реабілітації Яремчанської центральної міської лікарні, яке вона очолює.
Виконання задачі на межі з можливостями. Евакуація поранених з Часовго Яру зараз надскладна задача для українських військових. Логістичні шляхи контролюються ударними дронами російських військ. Знімальна група Радіо Свобода поспілкувалася з екіпажем броньованої машини, який вивозив поранених побратимів з міста. Під час евакуації машина кілька разів була вражена російськими дронами. Горіла на ходу. Але екіпажу таки вдалося вивезти поранених.
Квітень 2025. Окупантам не вдається підійти до Покровська і від безсилля вони зрівнюють місто з землею. Ракетами, КАБами, FPV-дронами. Тим не менш, в Покровську залишається близько 2 тисяч цивільних. Люди, які не виїхали з різних причин — через вік, хвороби, байдужість чи просто тому, що це їхній дім. Вони живуть серед уламків, без гарантій на завтра, під щоденними обстрілами. Місто мертве на вигляд, але продовжує дихати. І головне — не втрачає надії!
Це були звичайні килими. Таких у совєтських квартирах було тисячі. Їх стелили не лише на підлогу, але й прибивали на стіни, щоб утеплити помешкання, покращити шумоізоляцію та підкреслити свій добробут. Але при тому вони були звичайними лише у день. Варто було вимкнути вночі світло і вони починали світитися спеціальними нитками, а на стіні з’являлося зловісне зображення Мао Цзедуна, який підіймається з гробу. Виявляється, в СССР їх спеціально постачали китайці, щоб відімстити совєтським комуністам.
«Мені розповідали, що на наш китайський кордон китайці двинули сто тисяч солдатів. Вони нарвалися на електроогорожу і були спалені. Начебто в Китаї верещать про помсту, а Мао збирається бути в Москві. Становище жахливе…»
Добре відомо, що в Союзі іноземні солодощі, джинси та жуйки були в дефіциті. І ось іноземці використовували це, щоб нашкодити нашим людям. В одяг та жуйки ховали заражені небезпечними хворобами леза та голки, які провокували туберкульоз, сифіліс, чуму, «джинсовий дерматит» і безпліддя.
Хто з тих, чиє дитинство припало на СССР, не чув моторошні історії про чорну Волгу, яка викрадала дітей? Один хлопчик гуляв вулицею, і раптом біля нього зупинилася чорна Волга. Опустилося чорне віконце, звідти висунулась чорна рука. Вона простягнула хлопцеві м'яч. Малюк захотів його взяти, але його затягнуло у «Волгу» і більше дитину ніхто не бачив.
Повірили?..
А колись усі ці історії гуляли усіма просторами великої імперії. Їх боялися не лише діти, але й дорослі. Розповіді про чорну «Волгу», про фотоапарат з червоною плівкою, про отруєні цукерки, продане у кінотеатрі місце. І безліч-безліч інших.
Сьогодні ми говоримо про страхи, міфи і легенди СССР або чим лякали людей. Чим вони цікаві? По-перше, дають розуміння, що фейки і страшні розповіді народжуються не лише в інформаційну добу. По-друге, кожна страшилка тих часів має під собою реальне політичне чи соціально-економічне підґрунтя. Це як колись у дитячих садках дітям розповідали чому зранку червоніє небо. Тому, що в Кремлі запалюють зірки.