Полковник Андрій Білецький командуватиме новоствореним Третім армійським корпусом. Про переваги корпусної системи, чому її запровадження в Збройних Силах України є своєчасним та доцільним, а також, які зміни давно назріли в українському війську – Андрій Білецький розповів в інтерв'ю Армія TV. Чому росіяни використовують дедалі менше техніки? Яким прийомам можна повчитися у ворога? Як Третій штурмовій бригаді вдалося стати лідером серед бригад за статистикою вражень FPV-дронами? Дізнайтеся у інтерв'ю. Крім того, Андрій Білецький пояснив, чому не хоче отримувати звання вище за полковника, а також – як позбавлятися від непорядних людей в армії.
Киянин Олександр — дипломат за фахом, знавець п'яти мов, бізнесмен, який кілька років жив і працював в Об'єднаних Арабських Еміратах, любив подорожувати й знімати пустелю з квадрокоптера. Чоловік повернувся з-за кордону, аби захищати свою країну. Тепер він — аеророзвідник на псевдо "Дубай", знімкує згори не краєвиди з верблюдами, а російську техніку та солдатів.
В цей день 2022 року від російських військ була звільнена Буча. 33 дні окупації. Понад 1400 смертей, із них 37 дитячих. Понад 175 людей знайдено в братських могилах і камерах тортур. 9000 російських воєнних злочинів.
11 років тому Ганна Федянович з позивним Багіра — стала доброволицею. До 2014 року вона займалася будівельним бізнесом, потім — з перших днів бойових дій добровільно пішла рядовою у батальйон ім. Джохара Дудаєва. А із 2017-го начальниця штабу медбатальйону «Госпітальєри». 24/7 працює у штабі: спілкування з волонтерами, організація екіпажів. А у вільний час готує випічку для побратимів та посестер, які приїхали на ротацію. Детальніше — у матеріалі Суспільного
Кирило - друг з підліткових років племінника моєї подруги. Вони товаришували половину свого життя, разом вступили до 3 штурмової. Він загинув у лютому 2024 року. Світла пам'ять герою!
Кирило з Дарією мріяли про велику родину та щасливе майбутнє. Закохані встигли лише розписатися і чоловік повернувся на фронт. За півроку після одруження Кирило загинув від кулі снайпера під Авдіївкою. Разом з побратимами не давали зімкнути кільце навколо міста. Подробиці - в матеріалі Суспільного.
— Ви були одним з тих, хто стріляв в цивільного. Чому відкрили вогонь?
— Отримав наказ, що всі, хто в чорному — вороги. Коли побачили чоловіка в чорному, почали по ньому вогонь.
— А були у вас думки, що це може бути цивільний?
— Ні.
— Вам сказали, що він не вижив?
— Так.
— А які були емоції від цього?
— Ніяких.
Це фрагмент розмови нашої журналістки Владислави Кобко із російським солдатом Ніколаєм Карташевим в Київському СІЗО. Він — один із небагатьох, кого судять за вбивства в Бучі не заочно. Це унікальне інтерв’ю, в якому псковський десантник зізнається як у власних злочинах, так і здає своїх командирів. У нашому спецрепортажі «Буча: зізнання російського солдата» до третьої річниці деокупації міста ми показуємо нові докази катувань, ґвалтувань та вбивств росіянами місцевих мешканців в Бучі та Ірпені. У цьому матеріалі — ніде раніше не опубліковані відео та слідчі експерименти. А також розповідь про 5 злочинів, які лише одна невелика група російських десантників здійснила за місяць у цьому місті.
П'ятого березня 2022 року бучанець Микола Бреднев намагався разом із знайомими евакуюватися із Бучі. На вулиці Заводській машину в якій їхав чоловік масовано обстріляли російські військові. Одна із куль потрапила Миколі в голову.
Між 3-5 березням 2022 року російські військові вбили на вулиці Заводській у Бучі щонайменше шістьох цивільних чоловіків. Про це свідчать дані надані Архівним відділом бучанської міськради та верифіковані Радіо Свобода.
Згідно з розслідуванням Радіо Свобода до цих розстрілів можуть бути причетні російські військові із 234-го десантно-штурмового полку із Пскова.
Попри численні факти, які доводять причетність армії РФ до масових вбивств у Бучі, Кремль це заперечує.
Скоро 31 березня - річниця звільнення Бучі від росіян. Знову будуть спогади та сплеск уваги медіа до теми.
Напевно, будуть і, як каже поінформований про Україну зі "сторіз" в соцмережах віцепрезидент Джей Ді Венс, "пропаганда тури".
Тому от кілька пунктів про те, що сталося у Бучі три роки тому.
Всі цифри – зі свіжого звіту Архівного відділу Бучанської міської ради (більше деталей – у цій статті на ВВС: https://rb.gy/ohbaln).
1. Про кількість жертв у Бучі можна зустріти різні дані. Це тому, що треба розрізняти, про які саме цифри йде мова: загиблих у місті Буча, у Бучанській територіальній громаді чи у Бучанському районі.
2. У місті Буча з 24.02.2022 до 31.03.2022 загинула 381 людина. З них 281 – внаслідок бойових дій і розстрілів, 100 – від хвороб і відсутності медичної допомоги. Пригадую, що читав у чатах у перші дні окупації, як помирали онкохворі та важкі. Також зафіксовані випадки смертей від голоду, буквально.
3. Бучанська міська територіальна громада – це Буча, два селища Ворзель і Бабинці, а також 11 навколишніх сіл: Блиставиця, Буда-Бабинецька, Вороньківка, Гаврилівка, Здвижівка, Мироцьке, Луб’янка, Раківка, Синяк, Тарасівщина, Червоне. Всі вони були окуповані росіянами.
4. У Бучанській громаді загинуло 554 людини (396 від бойових дій, 158 – без ліків і меддопомоги). Ще 28 жителів громади загинули у сусідніх локаціях, наприклад, в Ірпені чи Гостомелі. Так кількість смертей людей з Бучанської громади зростає до 582.
5. Напевно, саме цифру 582 треба вважати найбільш адекватною при розмові про "масові вбивства у Бучі". Тому що той же Ворзель чи Блиставиця – територіально це фактично Буча, окуповані вони були майже одночасно і відбувалися там однакові воєнні злочини російської армії. Про понад 500 загиблих говорив раніше і мер Бучі Anatolii Fedoruk.
6. У Бучанському районі (це, крім Бучі, ще Ірпінь, Бородянка, Макарів і багато інших населених пунктів), за минулорічними даними поліції, загинуло близько 1200 людей. І ця цифра не остаточна.
7. З 582 загиблих у Бучанській громаді - 435 чоловіків і 147 жінок. 12 дітей (віком від 1,7 до 15 років). Наприклад, троє дітей трьох, п'яти і дванадцяти років загинули в Гаврилівці.
8. 43 загиблих – до цього часу неупізнані. Іноді родичі не можуть дати матеріал для ДНК-аналізу, бо виїхали з України, або ж це неможливо через сильне пошкодження тіл.
9. 38 цивільних пропали безвісти. Ще 33 – до цього часу у полоні в Росії. Один полонений там помер.
10. Про смерті від голоду. Це дуже трагічні випадки. Наприклад, одна жінка загинула 25 березня і в неї вдома залишилася самотня дочка, яка мала інвалідність з дитинства і не могла за собою доглядати. Інший випадок описаний у архіві так: "Сестри Бочок Людмила Олексіївна, 22.01.1943 р.н. (снайпер), Бочок Ніна Олексіївна, 14.02.1954 р.н. (голод)". Про Людмилу, яку російський снайпер застрелив на порозі її будинку, та її сестру Ніну, що мала ментальні порушення, ще у 2022 писали NYT (https://rb.gy/hbem7u). Важко уявляти, як помирали ці жінки, які раптом залишилися у невідомості і самотності в темних холодних будинках без можливості врятувати себе.
12. Нарешті, дуже дивна історія сталася у приватному будинку для літніх у Бучі – там після деокупації знайшли шістьох померлих, ймовірно, від голоду. Четверо з них померли у веранді біля басейну. А у будинку поруч виявили тіло повішеної жінки. Про це писала NYT у тій же статті.
13. Росіяни всі ці три роки чешуть, що Буча – це "постановка", "провокація", "тіла розкладали на дорозі", "вони ворушаться" і т.д. Ще один з їхніх аргументів – що трупи нібито з'явилися вже після того, як російські миролюбні і делікатні десантники втекли з Бучі. Насправді ж є багато знімків і з супутників, і з дронів, на яких видно тіла убитих бучанців у березні 2022 – тоді, коли тут ще цілком собі залишалися російські війська. Тобто, росіяни, як завжди, заперечують очевидні речі. Можливо, цього року буде щось нове про Бучу – бо у Білому домі ж тепер вірять і в те, що Путін сам збиває свої "Шахеди", і в тисячі неіснуючих оточених українських бригад в Курській області. Ну як вірять – кажуть, що вірять. Але Лаврову і Захаровій цього достатньо, щоб творити інші неймовірні розповіді в дусі "мы не нападали на Украину" і "наши военные четко следили за соблюдением прав человека в Буче".
14. Водночас російські дипломати ниють, що у них немає списків загиблих у Бучі і просять їх у ООН. Насправді, ці списки є. Напевно, Україні є сенс їх офіційно опублікувати.
15. Так само встановлені імена майже 30 російських військових, які вбивали у Бучі. Зі справ, які опублікувала українська прокуратура, часто це 234-й десантно-штурмовий полк 76-ї дивізії з Пскова (https://rb.gy/egowli). Якщо Лаврову та Захаровій треба імена, вони можуть поговорити з цими російськими десантниками (якщо вони ще живі). Або ж приїхати до стіни пам'яті на місці братської могили в Бучі і особисто прочитати кілька сотень імен бучанців, яких убила їхня армія.
От такі цифри про один місяць у Бучі три роки тому, за якими стоять сотні людських доль. Потягне на "пропаганда тур"?
Жителька Бучі Тетяна вже 3-й рік чекає на сина. У березні 2022 року її син Владислав із мачухою Поліною їхали від рідного села до Бучі – там торгували на ринку. Потім почався обстріл, родина отримала поранення, через кілька годин мачуха прийшла до тями і доповзла додому. Влада ніде не було. Вже після деокупації Бучі та околиць Тетяна розпочала власне розслідування.
Гурт «Діти інженерів» присвятив пісню двом крутим активістам, які поклали своє життя в бою, з якими мені колись пощастило пересіктись.
1й куплет - про Рому Ратушного. Влітку 2020го ми з друзями ходили на мітинг біля Верховної Ради, де я вперше побачив Рому. Тоді я не знав його, запамʼятав тільки його обличчя і ту пристрасть, з якою він говорив до людей в мегафон. На обкладинці пісні - фото, яке я зробив на тому мітингу.
Роман загинув в бою біля Ізюму 9 червня 2022 року.
2й куплет - про Пашу Петриченка. Влітку 2023го я прийшов до Дніпровського районного суду на винесення вироку по справі Каті Гандзюк, де я побачив і запамʼятав Пашу, який гордо і холоднокровно заткнув головного фігуранта справи, коли той почав скиглити після зачитання вироку.
15 квітня 2024 року Павло загинув в бою біля Авдіївки.
Коли я задумуюсь про цих людей, то дивуюсь і надихаюсь їхньою мужністю. Дуже тяжко усвідомлювати, що ніколи вже не зможу познайомитись з цими патріотами України.
Тому в приспіві я звертаюсь до них з проханням позичити трохи їх могутніх рис:
Дай мені силу, щоб волю не зламати
Дай мені розум, щоб не завербувати
Дай мені пам’ять, щоб не забути правду
Дай мені силу
Дай мені силу
Тривога, страх, невпевненість, фізичне та емоційне виснаження. Говоримо про основні психологічні проблеми, з якими стикаються військові, що тривалий час перебувають у зоні бойових дій. Звідки брати сили й мотивацію? Як впоратися з нестачею базових людських потреб? Як краще зрозуміти та чим допомогти? Про все це розповість військовий психолог Андрій Козінчук.
Буде довгопост із лінком на текст про росіян, Бучу і їх злочини.
Три роки тому ми з колегами приїхали на Київщину і настільки ох*їли від побаченого, що вих*їть вже не виходить. Росіяни роками розповідали, що вони не воюють з цивільними, і тут ми на власні очі побачили всю глибину того, як саме вони не воюють: спалені, побиті й пограбовані будинки, підвали-катівні, закатовані, розстріляні, спалені люди. Це якийсь такий рівень насилля, який мозок досі відмовляється осягнути. І, насправді, фактажу для роботи і великих текстів, які б пояснювали все це насилля, вистачить до кінця нашого життя. І це жахливо.
А ще ж є суди по росіянах. Не лише заочні. Є засідання, де окупантів можна побачити на власні очі, почути, що вони говорять. Донедавна одним з таких був суд щодо Нікалая Карташева – росіянина з Псковської 76-ї дивізії, які наробили справ у Бучі. Попри те, що суд пішов у закритий режим, нам із колегами таки вдалося про то все щось дізнатися. Оце пару днів тому вийшов матеріал Владислава Кобко, а тепер мій текст на Українська правда. Дякую Євген Будерацький, що погодився на цю ідею.
У цьому тексті немає жестякової жесті. Як і немає довгого переліку злочинів Карташева. Тим паче, про них детально розповіла Владислава. У цьому тексті розповідь про живі щити. Ну, бо як би так культурно сказать… про Ягідне знає весь світ уже, певно. Бо там у підвалі школи цілий місяць тримали людей, як гарантію безпеки.
Але при цьому якось випало з поля зору, що у нас подібне відбувалося буквально у передмісті Києва: росіяни влаштовували собі штаби і якось так співпадало, що у цих місцях було багато місцевих. В одній точці 90+. В іншій 350+ (!). У третій взагалі точної цифри ніхто не знає. Наші військові знали (!), що там цивільні. Наші розвідники знали, що там стоїть російська техніка, яка час від часу веде вогонь по Ірпеню. Але накрити росіян у відповідь артилерія могла не завжди. Бо шо? Бо сотні цивільних були гарантією того, що росіяни будуть цілі і неушкоджені.
Власне, ходіть читати текст. Там про все це є. І з друзями ним поділіться. Там ще трохи попізже буде англійська версія, аби можна було нею кидатися в тих, хто розповідає про «фейкову Бучу». Бо щось останнім часом надто багато в англомовному інтернеті такого.
2 квітня 2022 року наші захисники остаточно вигнали російських окупантів із Київщини. Бойові дії тривали понад місяць і за цей час армія рф захопила 270 населених пунктів області. Як наслідок – понад півтори тисячі вбитих людей, понад 26 тисяч знищених і зруйнованих будівель. А світлини з місць російських злочинів у Ірпені та Бучі приголомшили весь світ. Три роки тому ці міста пережили страшну трагедію. Сьогодні ми повернулися, щоб показати, як вони відроджуються після пережитого.
22-річний Андрій Кожушина народився і виріс в Маріуполі. Розповідає: коли місто зруйнувала та захопила російська армія, почав партизанити: фотографував техніку та переміщення російських військ.
Очікування має особливий звук – це шепіт молитви, рівномірний стукіт серця, що не збивається з ритмом надії, і тиша, наповнена силою. Очікування — це не про слабкість, а про загартованість, не про самотність, а про з’єднання тисяч жіночих доль в один пульс.
Цей кліп – про жінок, які чекають. Чекають своїх чоловіків, синів, братів, наречених, коханих… Чекають із вірою, яка сильніша за страх, і з любов’ю, що ламає відстані, і з впевненістю, що їхні рідні повернуться додому.
Ми вдячні кожній жінці, яка стала частиною цієї історії та підтримала тих, хто також чекає. Від усієї команди дякуємо за вашу мужність і силу:
❤️ Вишняк Тетяні
❤️ Корягіній Тамарі
❤️ Незнамовій Юлії
❤️ Іващик Лілії
Ця пісня – для кожної, хто чекає. І для тих, хто повертається. Ви не самі.
Друга серія відео з розвідником бригади АЗОВ, легендарним Фростом. У цьому випуску Фрост поділиться історіями як виявляли колаборантів в Торецьку, якими знаннями ділились з інструкторами НАТО, реакцію Редіса на втрату Незнайки, що робити коли дикі тварини заважають розвідувальної операції та багато іншого.
Приємного перегляду.
Оператор БПЛА Андрій Бобровицький (псевдо Восьмий) з Київщини. У мирному житті він займався екотехнологіями, на другий день повномасштабного нападу росії приєднався до Сил оборони. Його історія за посиланням.
Звільнення Надії. Відео успішної контрнаступальної операції, яку виконали підрозділи Третьої окремої штурмової бригади на відтинках української Луганщини.
Полковник Андрій Білецький командуватиме новоствореним Третім армійським корпусом. Про переваги корпусної системи, чому її запровадження в Збройних Силах України є своєчасним та доцільним, а також, які зміни давно назріли в українському війську – Андрій Білецький розповів в інтерв'ю Армія TV. Чому росіяни використовують дедалі менше техніки? Яким прийомам можна повчитися у ворога? Як Третій штурмовій бригаді вдалося стати лідером серед бригад за статистикою вражень FPV-дронами? Дізнайтеся у інтерв'ю. Крім того, Андрій Білецький пояснив, чому не хоче отримувати звання вище за полковника, а також – як позбавлятися від непорядних людей в армії.
Березень 2025-го. Донецька область. Покровський напрямок. 38-ї окрема бригада морської піхоти ВМС ЗСУ.
Харків. Чергова масова російська атака на місто.
Киянин Олександр — дипломат за фахом, знавець п'яти мов, бізнесмен, який кілька років жив і працював в Об'єднаних Арабських Еміратах, любив подорожувати й знімати пустелю з квадрокоптера. Чоловік повернувся з-за кордону, аби захищати свою країну. Тепер він — аеророзвідник на псевдо "Дубай", знімкує згори не краєвиди з верблюдами, а російську техніку та солдатів.
В цей день 2022 року від російських військ була звільнена Буча. 33 дні окупації. Понад 1400 смертей, із них 37 дитячих. Понад 175 людей знайдено в братських могилах і камерах тортур. 9000 російських воєнних злочинів.
11 років тому Ганна Федянович з позивним Багіра — стала доброволицею. До 2014 року вона займалася будівельним бізнесом, потім — з перших днів бойових дій добровільно пішла рядовою у батальйон ім. Джохара Дудаєва. А із 2017-го начальниця штабу медбатальйону «Госпітальєри». 24/7 працює у штабі: спілкування з волонтерами, організація екіпажів. А у вільний час готує випічку для побратимів та посестер, які приїхали на ротацію. Детальніше — у матеріалі Суспільного
Кирило - друг з підліткових років племінника моєї подруги. Вони товаришували половину свого життя, разом вступили до 3 штурмової. Він загинув у лютому 2024 року. Світла пам'ять герою!
Кирило з Дарією мріяли про велику родину та щасливе майбутнє. Закохані встигли лише розписатися і чоловік повернувся на фронт. За півроку після одруження Кирило загинув від кулі снайпера під Авдіївкою. Разом з побратимами не давали зімкнути кільце навколо міста. Подробиці - в матеріалі Суспільного.
— Ви були одним з тих, хто стріляв в цивільного. Чому відкрили вогонь?
— Отримав наказ, що всі, хто в чорному — вороги. Коли побачили чоловіка в чорному, почали по ньому вогонь.
— А були у вас думки, що це може бути цивільний?
— Ні.
— Вам сказали, що він не вижив?
— Так.
— А які були емоції від цього?
— Ніяких.
Це фрагмент розмови нашої журналістки Владислави Кобко із російським солдатом Ніколаєм Карташевим в Київському СІЗО. Він — один із небагатьох, кого судять за вбивства в Бучі не заочно. Це унікальне інтерв’ю, в якому псковський десантник зізнається як у власних злочинах, так і здає своїх командирів. У нашому спецрепортажі «Буча: зізнання російського солдата» до третьої річниці деокупації міста ми показуємо нові докази катувань, ґвалтувань та вбивств росіянами місцевих мешканців в Бучі та Ірпені. У цьому матеріалі — ніде раніше не опубліковані відео та слідчі експерименти. А також розповідь про 5 злочинів, які лише одна невелика група російських десантників здійснила за місяць у цьому місті.
П'ятого березня 2022 року бучанець Микола Бреднев намагався разом із знайомими евакуюватися із Бучі. На вулиці Заводській машину в якій їхав чоловік масовано обстріляли російські військові. Одна із куль потрапила Миколі в голову.
Між 3-5 березням 2022 року російські військові вбили на вулиці Заводській у Бучі щонайменше шістьох цивільних чоловіків. Про це свідчать дані надані Архівним відділом бучанської міськради та верифіковані Радіо Свобода.
Згідно з розслідуванням Радіо Свобода до цих розстрілів можуть бути причетні російські військові із 234-го десантно-штурмового полку із Пскова.
Попри численні факти, які доводять причетність армії РФ до масових вбивств у Бучі, Кремль це заперечує.
Viacheslav Shramovych
21 березня о 18:40 ·
Скільки людей загинуло у Бучі?
Скоро 31 березня - річниця звільнення Бучі від росіян. Знову будуть спогади та сплеск уваги медіа до теми.
Напевно, будуть і, як каже поінформований про Україну зі "сторіз" в соцмережах віцепрезидент Джей Ді Венс, "пропаганда тури".
Тому от кілька пунктів про те, що сталося у Бучі три роки тому.
Всі цифри – зі свіжого звіту Архівного відділу Бучанської міської ради (більше деталей – у цій статті на ВВС: https://rb.gy/ohbaln).
1. Про кількість жертв у Бучі можна зустріти різні дані. Це тому, що треба розрізняти, про які саме цифри йде мова: загиблих у місті Буча, у Бучанській територіальній громаді чи у Бучанському районі.
2. У місті Буча з 24.02.2022 до 31.03.2022 загинула 381 людина. З них 281 – внаслідок бойових дій і розстрілів, 100 – від хвороб і відсутності медичної допомоги. Пригадую, що читав у чатах у перші дні окупації, як помирали онкохворі та важкі. Також зафіксовані випадки смертей від голоду, буквально.
3. Бучанська міська територіальна громада – це Буча, два селища Ворзель і Бабинці, а також 11 навколишніх сіл: Блиставиця, Буда-Бабинецька, Вороньківка, Гаврилівка, Здвижівка, Мироцьке, Луб’янка, Раківка, Синяк, Тарасівщина, Червоне. Всі вони були окуповані росіянами.
4. У Бучанській громаді загинуло 554 людини (396 від бойових дій, 158 – без ліків і меддопомоги). Ще 28 жителів громади загинули у сусідніх локаціях, наприклад, в Ірпені чи Гостомелі. Так кількість смертей людей з Бучанської громади зростає до 582.
5. Напевно, саме цифру 582 треба вважати найбільш адекватною при розмові про "масові вбивства у Бучі". Тому що той же Ворзель чи Блиставиця – територіально це фактично Буча, окуповані вони були майже одночасно і відбувалися там однакові воєнні злочини російської армії. Про понад 500 загиблих говорив раніше і мер Бучі Anatolii Fedoruk.
6. У Бучанському районі (це, крім Бучі, ще Ірпінь, Бородянка, Макарів і багато інших населених пунктів), за минулорічними даними поліції, загинуло близько 1200 людей. І ця цифра не остаточна.
7. З 582 загиблих у Бучанській громаді - 435 чоловіків і 147 жінок. 12 дітей (віком від 1,7 до 15 років). Наприклад, троє дітей трьох, п'яти і дванадцяти років загинули в Гаврилівці.
8. 43 загиблих – до цього часу неупізнані. Іноді родичі не можуть дати матеріал для ДНК-аналізу, бо виїхали з України, або ж це неможливо через сильне пошкодження тіл.
9. 38 цивільних пропали безвісти. Ще 33 – до цього часу у полоні в Росії. Один полонений там помер.
10. Про смерті від голоду. Це дуже трагічні випадки. Наприклад, одна жінка загинула 25 березня і в неї вдома залишилася самотня дочка, яка мала інвалідність з дитинства і не могла за собою доглядати. Інший випадок описаний у архіві так: "Сестри Бочок Людмила Олексіївна, 22.01.1943 р.н. (снайпер), Бочок Ніна Олексіївна, 14.02.1954 р.н. (голод)". Про Людмилу, яку російський снайпер застрелив на порозі її будинку, та її сестру Ніну, що мала ментальні порушення, ще у 2022 писали NYT (https://rb.gy/hbem7u). Важко уявляти, як помирали ці жінки, які раптом залишилися у невідомості і самотності в темних холодних будинках без можливості врятувати себе.
12. Нарешті, дуже дивна історія сталася у приватному будинку для літніх у Бучі – там після деокупації знайшли шістьох померлих, ймовірно, від голоду. Четверо з них померли у веранді біля басейну. А у будинку поруч виявили тіло повішеної жінки. Про це писала NYT у тій же статті.
13. Росіяни всі ці три роки чешуть, що Буча – це "постановка", "провокація", "тіла розкладали на дорозі", "вони ворушаться" і т.д. Ще один з їхніх аргументів – що трупи нібито з'явилися вже після того, як російські миролюбні і делікатні десантники втекли з Бучі. Насправді ж є багато знімків і з супутників, і з дронів, на яких видно тіла убитих бучанців у березні 2022 – тоді, коли тут ще цілком собі залишалися російські війська. Тобто, росіяни, як завжди, заперечують очевидні речі. Можливо, цього року буде щось нове про Бучу – бо у Білому домі ж тепер вірять і в те, що Путін сам збиває свої "Шахеди", і в тисячі неіснуючих оточених українських бригад в Курській області. Ну як вірять – кажуть, що вірять. Але Лаврову і Захаровій цього достатньо, щоб творити інші неймовірні розповіді в дусі "мы не нападали на Украину" і "наши военные четко следили за соблюдением прав человека в Буче".
14. Водночас російські дипломати ниють, що у них немає списків загиблих у Бучі і просять їх у ООН. Насправді, ці списки є. Напевно, Україні є сенс їх офіційно опублікувати.
15. Так само встановлені імена майже 30 російських військових, які вбивали у Бучі. Зі справ, які опублікувала українська прокуратура, часто це 234-й десантно-штурмовий полк 76-ї дивізії з Пскова (https://rb.gy/egowli). Якщо Лаврову та Захаровій треба імена, вони можуть поговорити з цими російськими десантниками (якщо вони ще живі). Або ж приїхати до стіни пам'яті на місці братської могили в Бучі і особисто прочитати кілька сотень імен бучанців, яких убила їхня армія.
От такі цифри про один місяць у Бучі три роки тому, за якими стоять сотні людських доль. Потягне на "пропаганда тур"?
P.S. Подяка Ihor Bartkiv та Архівний відділ Бучанської міської ради за інфу. Дуже добре, що все це фіксується. Лінк на статтю в коментарях.https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c3w13v8z6z1o?fbclid=IwY2xjawJXsgdleHRuA2FlbQIxMAABHVBn3Rhu90tiEYmJcTN4XZyDzu6znDsnslpzTTREqsmKFPKEiDWZdY_L5A_aem_PzowO-UPuDGeGaOgZKszdg
Березень 2025. Донецька область. Покровськ.
Гурт «Діти інженерів» присвятив пісню двом крутим активістам, які поклали своє життя в бою, з якими мені колись пощастило пересіктись.
1й куплет - про Рому Ратушного. Влітку 2020го ми з друзями ходили на мітинг біля Верховної Ради, де я вперше побачив Рому. Тоді я не знав його, запамʼятав тільки його обличчя і ту пристрасть, з якою він говорив до людей в мегафон. На обкладинці пісні - фото, яке я зробив на тому мітингу.
Роман загинув в бою біля Ізюму 9 червня 2022 року.
2й куплет - про Пашу Петриченка. Влітку 2023го я прийшов до Дніпровського районного суду на винесення вироку по справі Каті Гандзюк, де я побачив і запамʼятав Пашу, який гордо і холоднокровно заткнув головного фігуранта справи, коли той почав скиглити після зачитання вироку.
15 квітня 2024 року Павло загинув в бою біля Авдіївки.
Коли я задумуюсь про цих людей, то дивуюсь і надихаюсь їхньою мужністю. Дуже тяжко усвідомлювати, що ніколи вже не зможу познайомитись з цими патріотами України.
Тому в приспіві я звертаюсь до них з проханням позичити трохи їх могутніх рис:
Дай мені силу, щоб волю не зламати
Дай мені розум, щоб не завербувати
Дай мені пам’ять, щоб не забути правду
Дай мені силу
Дай мені силу
Тривога, страх, невпевненість, фізичне та емоційне виснаження. Говоримо про основні психологічні проблеми, з якими стикаються військові, що тривалий час перебувають у зоні бойових дій. Звідки брати сили й мотивацію? Як впоратися з нестачею базових людських потреб? Як краще зрозуміти та чим допомогти? Про все це розповість військовий психолог Андрій Козінчук.
Stas Kozliuk
39 хв ·
Буде довгопост із лінком на текст про росіян, Бучу і їх злочини.
Три роки тому ми з колегами приїхали на Київщину і настільки ох*їли від побаченого, що вих*їть вже не виходить. Росіяни роками розповідали, що вони не воюють з цивільними, і тут ми на власні очі побачили всю глибину того, як саме вони не воюють: спалені, побиті й пограбовані будинки, підвали-катівні, закатовані, розстріляні, спалені люди. Це якийсь такий рівень насилля, який мозок досі відмовляється осягнути. І, насправді, фактажу для роботи і великих текстів, які б пояснювали все це насилля, вистачить до кінця нашого життя. І це жахливо.
А ще ж є суди по росіянах. Не лише заочні. Є засідання, де окупантів можна побачити на власні очі, почути, що вони говорять. Донедавна одним з таких був суд щодо Нікалая Карташева – росіянина з Псковської 76-ї дивізії, які наробили справ у Бучі. Попри те, що суд пішов у закритий режим, нам із колегами таки вдалося про то все щось дізнатися. Оце пару днів тому вийшов матеріал Владислава Кобко, а тепер мій текст на Українська правда. Дякую Євген Будерацький, що погодився на цю ідею.
У цьому тексті немає жестякової жесті. Як і немає довгого переліку злочинів Карташева. Тим паче, про них детально розповіла Владислава. У цьому тексті розповідь про живі щити. Ну, бо як би так культурно сказать… про Ягідне знає весь світ уже, певно. Бо там у підвалі школи цілий місяць тримали людей, як гарантію безпеки.
Але при цьому якось випало з поля зору, що у нас подібне відбувалося буквально у передмісті Києва: росіяни влаштовували собі штаби і якось так співпадало, що у цих місцях було багато місцевих. В одній точці 90+. В іншій 350+ (!). У третій взагалі точної цифри ніхто не знає. Наші військові знали (!), що там цивільні. Наші розвідники знали, що там стоїть російська техніка, яка час від часу веде вогонь по Ірпеню. Але накрити росіян у відповідь артилерія могла не завжди. Бо шо? Бо сотні цивільних були гарантією того, що росіяни будуть цілі і неушкоджені.
Власне, ходіть читати текст. Там про все це є. І з друзями ним поділіться. Там ще трохи попізже буде англійська версія, аби можна було нею кидатися в тих, хто розповідає про «фейкову Бучу». Бо щось останнім часом надто багато в англомовному інтернеті такого.
Лінк осьо
2 квітня 2022 року наші захисники остаточно вигнали російських окупантів із Київщини. Бойові дії тривали понад місяць і за цей час армія рф захопила 270 населених пунктів області. Як наслідок – понад півтори тисячі вбитих людей, понад 26 тисяч знищених і зруйнованих будівель. А світлини з місць російських злочинів у Ірпені та Бучі приголомшили весь світ. Три роки тому ці міста пережили страшну трагедію. Сьогодні ми повернулися, щоб показати, як вони відроджуються після пережитого.
22-річний Андрій Кожушина народився і виріс в Маріуполі. Розповідає: коли місто зруйнувала та захопила російська армія, почав партизанити: фотографував техніку та переміщення російських військ.
Очікування має особливий звук – це шепіт молитви, рівномірний стукіт серця, що не збивається з ритмом надії, і тиша, наповнена силою. Очікування — це не про слабкість, а про загартованість, не про самотність, а про з’єднання тисяч жіночих доль в один пульс.
Цей кліп – про жінок, які чекають. Чекають своїх чоловіків, синів, братів, наречених, коханих… Чекають із вірою, яка сильніша за страх, і з любов’ю, що ламає відстані, і з впевненістю, що їхні рідні повернуться додому.
Ми вдячні кожній жінці, яка стала частиною цієї історії та підтримала тих, хто також чекає. Від усієї команди дякуємо за вашу мужність і силу:
❤️ Вишняк Тетяні
❤️ Корягіній Тамарі
❤️ Незнамовій Юлії
❤️ Іващик Лілії
Ця пісня – для кожної, хто чекає. І для тих, хто повертається. Ви не самі.
Друга серія відео з розвідником бригади АЗОВ, легендарним Фростом. У цьому випуску Фрост поділиться історіями як виявляли колаборантів в Торецьку, якими знаннями ділились з інструкторами НАТО, реакцію Редіса на втрату Незнайки, що робити коли дикі тварини заважають розвідувальної операції та багато іншого.
Приємного перегляду.
Оператор БПЛА Андрій Бобровицький (псевдо Восьмий) з Київщини. У мирному житті він займався екотехнологіями, на другий день повномасштабного нападу росії приєднався до Сил оборони. Його історія за посиланням.
Звільнення Надії. Відео успішної контрнаступальної операції, яку виконали підрозділи Третьої окремої штурмової бригади на відтинках української Луганщини.