На майданчиках, де лунав дитячий сміх - вирви від російських снарядів. Магазини, супермаркети та шахти, де вирувало життя, зараз охоплені вогнем постійних боїв. А будинки, де щодня за столом збирались сімʼї, окупанти перетворили на руїни. І тлі цього пекла на землі загарбники гордо чіпляють свої триколори. Торецьк - ще одне місто, що поховала росія.
Авіаудар по Херсону - росіяни скинули керовану авіабомбу на десятиповерхівку у середмісті. Станом на зараз відомо про 6 поранених, серед яких двійнята – хлопець і дівчина 13 років.
Двадцятого лютого 2025 року в Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні. Події того дня стали кульмінацією Революції Гідності. На Майдані українці відстояли право України бути демократичною європейською країною і остаточно відмовилися від пострадянської моделі відносин між владою та суспільством і політики "багатовекторності". Революція Гідності стала доленосною для нас. Чітка громадянська позиція та готовність обстоювати своє право до кінця - це ті якості, які мали Герої Небесної Сотні та які гідні наслідування. У День Героїв Небесної Сотні ми увічнюємо людську, громадянську і національну відвагу та самовідданість, силу духу і стійкість громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідно вшановуємо подвиг загиблих за ідеали демократії, права і свободи людини. Значна кількість учасників Революції Гідності сьогодні виборює свободу і незалежність нашої держави на передових позиціях в боях з російською загарбницькою ордою, є бійцями підрозділів Головного управління розвідки Міністерства оборони України. У цей день низько схилімо голови згадуючи тих, хто поліг за волю України, хто віддав своє життя, захищаючи права і свободу, адже найвищим рівнем любові до Батьківщини є готовність боронити її ціною власного життя. Вічна памʼять і Слава Героям Небесної Сотні! Слава Україні! З метою вшанування та увічнення памʼяті Героїв Небесної Сотні, солісти вокально-інструментального ансамблю (ГУР МОУ) "Оберіг" Світлана Малюшицька та Ігор Рибачик виконали славень, який їм присвячений.
Ані росіяни, ані інші сусіди, ані наші союзники, партнери, ті, хто далеко за океаном і ті, хто майже поряд на мапі.
Все ж на поверхні. Все відкрито. Але вони дивляться і не бачать.
Ми є та нація, яка з деревʼяними палками і тоненькими щитами вийшла проти снайперів на Майдані і перемогла.
Ми є ті, хто зупинив навалу у лютому 2022. Ту саму, яку ми за всіма розрахунками і друзів, і ворогів зупинити не могли.
Ми є ті, чиї діди і прадіди билися з комуністами в лісах і горах, розуміючі, що перемогти неможливо. І потім вони ж, кинуті у тюрми, підіймали повстання, аби просто дотягнутися до горлянки ворога – і піти у засвіти з честю і зброєю в руках.
Ми є ті, хто бився завжди. І цього ніхто не зрозумів. Ані Путін. Ані Трамп. Ані інші.
Ми є щит Європи. Щит може здаватись незручним. Може – задорогим. Щит може натирати руку до крові. Але без щита тобі кінець.
Якщо ви лицарі – вам потрібен щит. Якщо ви жертви – вам потрібен ошійник раба.
Ми є щит, що приймає на себе удар. На наших душах безліч зазубрин, щербин, наші серця в крові, бо всі ми втратили когось і втратили щось.
Але ми тут тисячу років. Ми були тут вчора. Ми стоїмо тут сьогодні. І ми будемо стояти тут завтра. Біля могил наших друзів.
Ми сьогодні дивились з сином документальний фільм про Майдан. Цей фільм дивилися тисячі людей в усьому світі. Можливо, мільйони. І я впевнений, що вони дивилися – і не бачили. Слухали – і не чули.
Людей, які вірять у правду більше, ніж у смерть, перемогти неможливо.
Лютий – це місяць, який завжди показував світу, хто ми є. А світ дивився і не бачив.
Ми переможемо. Я вірив в це тоді, вірив у 2022-му, вірю зараз, бо знаю нашу історію і знаю наших людей.
Весь Всесвіт може бути проти нас. Але це тільки розпалює нашу лють.
Лютий – наш місяць. Ви дійсно мали б це зрозуміти.
Відбили штурм і пішли на прорив. Українські військові провели успішну контратаку і звільнили населений пункт поблизу Покровська. Ukrainian Witness зустрівся з бійцями 425-го окремого штурмовоно полку «Скала». Саме вони брали участь у звільненні Піщаного. Нині за селище тривають важкі бої. Як нашим військовим вдалося провести успішну операцію? Які складнощі з'явилися в останні місяці на полі бою? Що зараз відбувається на Покровському напрямку? В яких умовах знаходяться бійці і чи вистачає зброї? Про це і не тільки дивіться у новому репортажі на каналі Ukrainian Witness.
Українці та українки за кордоном! Настав ваш час! Час нагадати світу, що ми є і нас багато. Час виходити на вулицю і гучно встати пліч-о-пліч за Неньку! В цю суботу акції під егідою Світового Конґресу Українців @UkrWorldCongress пройдуть по всьому світу. На цій інтерактивній мапі ви можете знайти своє місто та доєднатися до акції "Stand with Ukraine": https://uaworldmap.ukrainianworldcong... Або ж навіть самостійно організувати двіж, якщо на мапі вашого міста ще немає! Зараз дуже відповідальний час для усіх кому не байдужа доля України! Прошу виходити, і кликати на вулиці також ваших друзів, родичів та знайомих! Українців по всьому світу багато, покажіть себе, разом ви сила! Прошу про лютий і нестримний репост!!!
За межами України зараз проживає від 8 до 9 мільйонів українців. Тобто, буквально мільйони закоханих зустрічають сьогоднішнє свято не разом, бо їх розділяють кілометри, кордони й океани. Ці відстані не подолати літаками, які припинили свої польоти з початку повномасштабного, залишивши аеропорти пустими на невизначений час. Та попри все, люди намагаються зберегти свої стосунки навіть у таких умовах. Саме про це нова пісня Миколая Сєрги, яку ми сьогодні презентуємо разом з «ТиЯк?», які саме допомагають українцям навчитись плекати стосунки на відстані й взагалі – тримати свій психологічний стан в нормі. Те, чого так потребує кожен із нас. Локацією для кліпу став аеропорт «Бориспіль», як нагадування, що одного дня його термінали знову наповняться щасливими закоханими, що нарешті зустрілись.
Заповідний Серебрянський ліс під Ямполем, що на крайньому північному заході Донеччини. Одну з ділянок Серебрянського лісництва обороняє 53-тя окрема механізована бригада ЗСУ імені князя Володимира Мономаха.
Владлен Мараєв, кандидат історичних наук, автор і ведучий ютуб-каналу «Історія Без Міфів» @IstoriyaBezMifiv «Зараз це є найчервоніша з червоних ліній України. У жодному разі – не підписувати офіційної відмови від своїх територій».
Евакуюють поранених з поля боя, підвозять боєприпаси та їжу на позиції до бійців, а також ведуть вогневу підтримку військовослужбовців на полі бою — так працюють наземні роботизовані комплекси “Таргани” у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді.
У травні 2024 року поліцейський Олексій Харківський став відомим завдяки своїм відеозаписам евакуації мешканців Вовчанська під час повторного наступу російських військ на півночі Харківщини. Він документував процес евакуації та поширював матеріали у соціальних мережах, привертаючи увагу як в Україні, так і за кордоном.
Евакуація мешканців Вовчанська проходила в умовах постійних обстрілів та бойових дій. Російські війська займали позиції на вулицях міста, що створювало додаткову небезпеку для цивільного населення. Правоохоронці, зокрема під керівництвом Олексія Харківського, стикалися з численними викликами під час евакуації, включаючи забезпечення безпеки людей під обстрілами та організацію виїзду в умовах обмежених ресурсів. За словами Харківського, місто було зруйноване на 80-85%, що ускладнювало рятувальні операції.
Війна суттєво вплинула на ставлення населення до поліції. Активна участь правоохоронців у евакуації та допомозі місцевим жителям підвищила рівень довіри до них. Мешканці бачили, що поліцейські ризикують власним життям заради їхньої безпеки, що зміцнило позитивне сприйняття правоохоронних органів у громаді.
Відбудова Вовчанська після деокупації у 2022 році та подальших руйнувань у 2024 році є складним процесом. Місто зазнало значних пошкоджень інфраструктури, багато будинків були зруйновані. Відновлення потребує значних ресурсів та часу, а також координації між місцевою владою, державними органами та міжнародними партнерами. Попри труднощі, громада налаштована на відбудову та повернення до нормального життя.
Журналісти Ґвара Медіа поспілкувалися з Олексієм Харківським у Бугаївці Вовчанської громади, на місці евакуаційного пункту, зруйнованого російськими обстрілами. У розмові він поділився деталями деокупації міста у 2022 році та евакуації місцевого населення у 2024 році.
ВВС: Оскільки Дональд Трамп називає президента України Зеленського «диктатором», а США вступають у мирні переговори з путінською Росією, колишній глава MI6 сер Алекс Янгер та колишня московська кореспондентка Financial Times Кетрін Белтон обговорюють, як Білий дім прокладає шлях до «нової ери» міжнародних відносин.
5 головних тез сера Алекса Янгера про нову світову реальність:
Нова ера міжнародних відносин: Світ переходить від правил і інституцій до влади сильних лідерів і кулуарних угод, як у 1945 році під час Ялтинської конференції.
Зміна ролі США: Америка більше не контролює світ, як раніше. Її вплив і бажання нав'язувати свою волю значно зменшилися, відкриваючи шлях для Росії та Китаю.
Розподіл сфер впливу: Росія, США та Китай вже формують свої «зони контролю». Європа пасе задніх, не маючи достатньої військової потуги, щоб впливати на ці переговори.
Хибне бачення Трампа: Трамп розглядає війну як торгівлю територією, тоді як для Путіна це питання ліквідації українського суверенітету.
Ризики для Європи: Європа має негайно зміцнювати свою оборону. Без цього вона залишиться безпорадною перед загрозою з боку Росії.
Через селище Краснопілля Сумського району на початку повномасштабного вторгнення з боку кордону рухались колони російської техніки. Відразу почалися й обстріли прикордонних сіл громади та самого селища. У 2023 році обстріли посилились, а у 2024 Краснопільську громаду обстрілювали найбільше з усіх прикордонних громад.
Роман Зварич на позивний «Ведучий» – начальник групи розвідки 15-го мобільного прикордонного загону. Розповідь про те, як його підлеглими стали ювелір, мисливець, майбутній фермер та в’язальник суконь і як змінилася війна за останній час.
Колись я був вневнений, що моєму поколінню випало жити в постісторії.
Здавалося, що всі події вже відбулися, а правила встановлені. Імперії розпалися, незалежності здобуті, війни завершені. Легко вірилося, що історія стала на рейки і кожен може передбачити їхню траєкторію.
Країна сприймалася як щось, вистраждане іншими. Її вибороли люди з банкнот і меморіальних дощок. Здавалося, що завдання мого покоління — лише стирати пил із пам’ятників та п’єдесталів.
Я помилявся.
Виявилося, що моєму поколінню випало жити в найбільш суб’єктний період історії країни. Що від наших рішень або бездіяльності залежить її майбутнє. Що незалежність — це теорема, яку потрібно доводити щодня.
За останні три роки деякі мої друзі стали вулицями. Інші - пам’ятниками. Моїм онукам у школі задаватимуть біографії тих, із ким ми сьогодні листуємось у месенджерах. Портрети наших сучасників споглядатимуть з українських банкнот, і єдине, що може цьому завадити, — це відсутність українських банкнот.
Якщо раніше кожен із нас був хранителем історії, то тепер нам судилося стати її співавторами. На тлі нинішніх викликів довоєнні проблеми ризикують здаватися «теплими» й «ламповими». Єдина складність у тому, що наша турбулентність збіглася з глобальною — і тепер старі правила та орієнтири перестають працювати.
Дорослих у кімнаті дедалі меншає.
Раніше ми сприймали Сполучені Штати як охоронця демократії та світового порядку. А тепер американські виборці обрали президентом людину, яка погрожує союзникам і укладає угоди з диктаторами. Країна, що десятиліттями інвестувала у «sort-power», тепер розмінює дублони авторитету й репутації на мідяки дріб’язкової популярності.
Росія довгий час сприймала себе як антитезу демократії. Запевняла, що цінностей не існує — на відміну від цінників. Що світ побудований на цинізмі та інтересах. Перемога Дональда Трампа має переконувати мешканців Кремля у їхній правоті. У новій реальності Віктор Орбан і Роберт Фіцо вже не виглядають рудиментами минулої епохи, а радше пророками нової.
Додайте до цього зростання популярності правих у Європі. Радикалізацію порядку денного у старих демократіях. Електоральні несподіванки, народжені соцмережами, як-от у Румунії. Центробіжні гасла в країнах ЄС. І отримаємо той самий фон, на якому Україна відбивається від імперії.
Стара лінія протистояння у світі докорінно змінилася.
Після Другої світової вона пролягала між ринковими демократіями та плановими диктатурами. Вважалося, що ринок і добробут самі собою ведуть до свободи. Що варто лише включити державу у світову торгівлю — і вона неминуче стане частиною демократичного світу. Це було помилкою.
Нова лінія протистояння тепер проходить між ринковими демократіями та ринковими диктатурами. Останні позбавлені родових хвороб своїх попередників. Вони вміють конкурувати, торгувати, бути ефективними, а водночас — учитися на помилках. А ще вони здатні пропонувати населенню не лише перемогу марксизму, а й цілком відчутний добробут.
Лінія розлому між демократіями та диктатурами стала тоншою. Колись вона мала рельєф, бо спиралася на економічну модель. А тепер перехід до несвободи став непомітнішим, бо супроводжується не бідністю та дефіцитом, а демонтажем інституцій та руйнуванням механізмів стримувань і противаг.
Нам випало воювати за умов відсутності правил.
Раніше було простіше. Ми жили на повоєнній спадщині — і будь-яку подію можна було співвіднести з аналогами в підручниках історії. Тепер старі правила втрачають силу, а редакція нових залежатиме від результату нашої війни. Успіх Росії надихне інші імперії. Наша поразка налякає континент і породить запит на політиків, які шукатимуть мир в очах Путіна.
Якщо ми зазнаємо поразки, наслідком стануть не лише мільйони біженців у ЄС. Не лише десятки нових Маріуполів і сотні нових Буч. Результатом стане страх перед силою і готовність схилятися перед нею. За таких умов 30-ті XXI століття будуть разюче схожі на 30-ті XX-го.
Проблема у тому, що гранди старої Європи довгий час жили в ситуації профіциту безпеки. Їхню недоторканність гарантували США, і вони звикли не озиратися на військові загрози.
Тепер їм доводиться заново вчитися цього, озброюватись та привчати своїх громадян до думки, що ті мають не лише права.
Ми могли б багато чого їх навчити.
У новій реальності ми несподівано стали фронтменом. Ми єдині вміємо топити ракетні крейсери й збивати стратегічні бомбардувальники. Палити танки десятками й нищити загоризонтні РЛС. Вести повітряні бої проти сучасних винищувачів та перехоплювати гіперзвукові ракети.
Лише наша армія вміє воювати з ядерною державою. Це ми знищили танковий кулак, створений для кидка до Ла-Маншу. Кожен наш піхотинець під Покровськом за місяць бачив більше війни, ніж американський морпіх за весь час служби.
Війна навчила нас, що культура — це колективна пам’ять нації. Що злопам’ятність — це її ж колективний імунітет. Ми часто картаємо себе за те, що погано справляємось із викликами вторгнення. Але вся критика розбивається о той факт, що нам нема з ким себе порівнювати. За останні 70 років ніхто окрім нас з таким не зіштовхувався.
Дорослих навколо більше немає. Дорослі відтепер — це ми.
Комбати механізованих батальйонів 93-ї бригади Холодний Яр «Самара» і «Сокол», а також головний сержант мехбату із позивним «Горняк» вперше згадують на камеру, як зупиняли колони російської техніки на початку повномастабного вторгнення. Рота «Самари» прийняла бій в Охтирці Сумської області буквально з коліс. Окупанти вже зайшли у місто, коли холодноярці розвантажували техніку на вокзалі. «Горняк» розповів, як росіян на броні зупиняли просто «стрілкотньою». Рота «Сокола» з лише одним «Джавеліном» розбила колону окупантів із «Градів», САУ і танків у лісі в районі Дергачів Харківської області. Військові розповідають про те, що відчули, зустрівшись вперше лоб у лоб з ворогом, про перші смерті від рук росіян, трофейну техніку, допомогу місцевого населення й дух партизанщини, зміни настроїв у суспільстві, і куди необхідно рухатися далі.
На майданчиках, де лунав дитячий сміх - вирви від російських снарядів. Магазини, супермаркети та шахти, де вирувало життя, зараз охоплені вогнем постійних боїв. А будинки, де щодня за столом збирались сімʼї, окупанти перетворили на руїни. І тлі цього пекла на землі загарбники гордо чіпляють свої триколори. Торецьк - ще одне місто, що поховала росія.
Авіаудар по Херсону - росіяни скинули керовану авіабомбу на десятиповерхівку у середмісті. Станом на зараз відомо про 6 поранених, серед яких двійнята – хлопець і дівчина 13 років.
Юрій Гудименко
Наскільки ж вони нічого не розуміють про нас.
Ані росіяни, ані інші сусіди, ані наші союзники, партнери, ті, хто далеко за океаном і ті, хто майже поряд на мапі.
Все ж на поверхні. Все відкрито. Але вони дивляться і не бачать.
Ми є та нація, яка з деревʼяними палками і тоненькими щитами вийшла проти снайперів на Майдані і перемогла.
Ми є ті, хто зупинив навалу у лютому 2022. Ту саму, яку ми за всіма розрахунками і друзів, і ворогів зупинити не могли.
Ми є ті, чиї діди і прадіди билися з комуністами в лісах і горах, розуміючі, що перемогти неможливо. І потім вони ж, кинуті у тюрми, підіймали повстання, аби просто дотягнутися до горлянки ворога – і піти у засвіти з честю і зброєю в руках.
Ми є ті, хто бився завжди. І цього ніхто не зрозумів. Ані Путін. Ані Трамп. Ані інші.
Ми є щит Європи. Щит може здаватись незручним. Може – задорогим. Щит може натирати руку до крові. Але без щита тобі кінець.
Якщо ви лицарі – вам потрібен щит. Якщо ви жертви – вам потрібен ошійник раба.
Ми є щит, що приймає на себе удар. На наших душах безліч зазубрин, щербин, наші серця в крові, бо всі ми втратили когось і втратили щось.
Але ми тут тисячу років. Ми були тут вчора. Ми стоїмо тут сьогодні. І ми будемо стояти тут завтра. Біля могил наших друзів.
Ми сьогодні дивились з сином документальний фільм про Майдан. Цей фільм дивилися тисячі людей в усьому світі. Можливо, мільйони. І я впевнений, що вони дивилися – і не бачили. Слухали – і не чули.
Людей, які вірять у правду більше, ніж у смерть, перемогти неможливо.
Лютий – це місяць, який завжди показував світу, хто ми є. А світ дивився і не бачив.
Ми переможемо. Я вірив в це тоді, вірив у 2022-му, вірю зараз, бо знаю нашу історію і знаю наших людей.
Весь Всесвіт може бути проти нас. Але це тільки розпалює нашу лють.
Лютий – наш місяць. Ви дійсно мали б це зрозуміти.
Відбили штурм і пішли на прорив. Українські військові провели успішну контратаку і звільнили населений пункт поблизу Покровська. Ukrainian Witness зустрівся з бійцями 425-го окремого штурмовоно полку «Скала». Саме вони брали участь у звільненні Піщаного. Нині за селище тривають важкі бої. Як нашим військовим вдалося провести успішну операцію? Які складнощі з'явилися в останні місяці на полі бою? Що зараз відбувається на Покровському напрямку? В яких умовах знаходяться бійці і чи вистачає зброї? Про це і не тільки дивіться у новому репортажі на каналі Ukrainian Witness.
Українці та українки за кордоном! Настав ваш час! Час нагадати світу, що ми є і нас багато. Час виходити на вулицю і гучно встати пліч-о-пліч за Неньку! В цю суботу акції під егідою Світового Конґресу Українців @UkrWorldCongress пройдуть по всьому світу. На цій інтерактивній мапі ви можете знайти своє місто та доєднатися до акції "Stand with Ukraine": https://uaworldmap.ukrainianworldcong... Або ж навіть самостійно організувати двіж, якщо на мапі вашого міста ще немає! Зараз дуже відповідальний час для усіх кому не байдужа доля України! Прошу виходити, і кликати на вулиці також ваших друзів, родичів та знайомих! Українців по всьому світу багато, покажіть себе, разом ви сила! Прошу про лютий і нестримний репост!!!
За межами України зараз проживає від 8 до 9 мільйонів українців. Тобто, буквально мільйони закоханих зустрічають сьогоднішнє свято не разом, бо їх розділяють кілометри, кордони й океани. Ці відстані не подолати літаками, які припинили свої польоти з початку повномасштабного, залишивши аеропорти пустими на невизначений час. Та попри все, люди намагаються зберегти свої стосунки навіть у таких умовах. Саме про це нова пісня Миколая Сєрги, яку ми сьогодні презентуємо разом з «ТиЯк?», які саме допомагають українцям навчитись плекати стосунки на відстані й взагалі – тримати свій психологічний стан в нормі. Те, чого так потребує кожен із нас. Локацією для кліпу став аеропорт «Бориспіль», як нагадування, що одного дня його термінали знову наповняться щасливими закоханими, що нарешті зустрілись.
Заповідний Серебрянський ліс під Ямполем, що на крайньому північному заході Донеччини. Одну з ділянок Серебрянського лісництва обороняє 53-тя окрема механізована бригада ЗСУ імені князя Володимира Мономаха.
Владлен Мараєв, кандидат історичних наук, автор і ведучий ютуб-каналу «Історія Без Міфів» @IstoriyaBezMifiv «Зараз це є найчервоніша з червоних ліній України. У жодному разі – не підписувати офіційної відмови від своїх територій».
Евакуюють поранених з поля боя, підвозять боєприпаси та їжу на позиції до бійців, а також ведуть вогневу підтримку військовослужбовців на полі бою — так працюють наземні роботизовані комплекси “Таргани” у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді.
148 окрема артилерійська Житомирська бригада. Артилерійський бадмінтон та мальовничі світанки у Донбаських степах.
У травні 2024 року поліцейський Олексій Харківський став відомим завдяки своїм відеозаписам евакуації мешканців Вовчанська під час повторного наступу російських військ на півночі Харківщини. Він документував процес евакуації та поширював матеріали у соціальних мережах, привертаючи увагу як в Україні, так і за кордоном.
Евакуація мешканців Вовчанська проходила в умовах постійних обстрілів та бойових дій. Російські війська займали позиції на вулицях міста, що створювало додаткову небезпеку для цивільного населення. Правоохоронці, зокрема під керівництвом Олексія Харківського, стикалися з численними викликами під час евакуації, включаючи забезпечення безпеки людей під обстрілами та організацію виїзду в умовах обмежених ресурсів. За словами Харківського, місто було зруйноване на 80-85%, що ускладнювало рятувальні операції.
Війна суттєво вплинула на ставлення населення до поліції. Активна участь правоохоронців у евакуації та допомозі місцевим жителям підвищила рівень довіри до них. Мешканці бачили, що поліцейські ризикують власним життям заради їхньої безпеки, що зміцнило позитивне сприйняття правоохоронних органів у громаді.
Відбудова Вовчанська після деокупації у 2022 році та подальших руйнувань у 2024 році є складним процесом. Місто зазнало значних пошкоджень інфраструктури, багато будинків були зруйновані. Відновлення потребує значних ресурсів та часу, а також координації між місцевою владою, державними органами та міжнародними партнерами. Попри труднощі, громада налаштована на відбудову та повернення до нормального життя.
Журналісти Ґвара Медіа поспілкувалися з Олексієм Харківським у Бугаївці Вовчанської громади, на місці евакуаційного пункту, зруйнованого російськими обстрілами. У розмові він поділився деталями деокупації міста у 2022 році та евакуації місцевого населення у 2024 році.
ВВС: Оскільки Дональд Трамп називає президента України Зеленського «диктатором», а США вступають у мирні переговори з путінською Росією, колишній глава MI6 сер Алекс Янгер та колишня московська кореспондентка Financial Times Кетрін Белтон обговорюють, як Білий дім прокладає шлях до «нової ери» міжнародних відносин.
5 головних тез сера Алекса Янгера про нову світову реальність:
Нова ера міжнародних відносин: Світ переходить від правил і інституцій до влади сильних лідерів і кулуарних угод, як у 1945 році під час Ялтинської конференції.
Зміна ролі США: Америка більше не контролює світ, як раніше. Її вплив і бажання нав'язувати свою волю значно зменшилися, відкриваючи шлях для Росії та Китаю.
Розподіл сфер впливу: Росія, США та Китай вже формують свої «зони контролю». Європа пасе задніх, не маючи достатньої військової потуги, щоб впливати на ці переговори.
Хибне бачення Трампа: Трамп розглядає війну як торгівлю територією, тоді як для Путіна це питання ліквідації українського суверенітету.
Ризики для Європи: Європа має негайно зміцнювати свою оборону. Без цього вона залишиться безпорадною перед загрозою з боку Росії.
Через селище Краснопілля Сумського району на початку повномасштабного вторгнення з боку кордону рухались колони російської техніки. Відразу почалися й обстріли прикордонних сіл громади та самого селища. У 2023 році обстріли посилились, а у 2024 Краснопільську громаду обстрілювали найбільше з усіх прикордонних громад.
Черговий ракетний терор прикордонних областей, який вже, на жаль, сприймається за нову буденну реальність.
Роман Зварич на позивний «Ведучий» – начальник групи розвідки 15-го мобільного прикордонного загону. Розповідь про те, як його підлеглими стали ювелір, мисливець, майбутній фермер та в’язальник суконь і як змінилася війна за останній час.
Павло Казарін
Колись я був вневнений, що моєму поколінню випало жити в постісторії.
Здавалося, що всі події вже відбулися, а правила встановлені. Імперії розпалися, незалежності здобуті, війни завершені. Легко вірилося, що історія стала на рейки і кожен може передбачити їхню траєкторію.
Країна сприймалася як щось, вистраждане іншими. Її вибороли люди з банкнот і меморіальних дощок. Здавалося, що завдання мого покоління — лише стирати пил із пам’ятників та п’єдесталів.
Я помилявся.
Виявилося, що моєму поколінню випало жити в найбільш суб’єктний період історії країни. Що від наших рішень або бездіяльності залежить її майбутнє. Що незалежність — це теорема, яку потрібно доводити щодня.
За останні три роки деякі мої друзі стали вулицями. Інші - пам’ятниками. Моїм онукам у школі задаватимуть біографії тих, із ким ми сьогодні листуємось у месенджерах. Портрети наших сучасників споглядатимуть з українських банкнот, і єдине, що може цьому завадити, — це відсутність українських банкнот.
Якщо раніше кожен із нас був хранителем історії, то тепер нам судилося стати її співавторами. На тлі нинішніх викликів довоєнні проблеми ризикують здаватися «теплими» й «ламповими». Єдина складність у тому, що наша турбулентність збіглася з глобальною — і тепер старі правила та орієнтири перестають працювати.
Дорослих у кімнаті дедалі меншає.
Раніше ми сприймали Сполучені Штати як охоронця демократії та світового порядку. А тепер американські виборці обрали президентом людину, яка погрожує союзникам і укладає угоди з диктаторами. Країна, що десятиліттями інвестувала у «sort-power», тепер розмінює дублони авторитету й репутації на мідяки дріб’язкової популярності.
Росія довгий час сприймала себе як антитезу демократії. Запевняла, що цінностей не існує — на відміну від цінників. Що світ побудований на цинізмі та інтересах. Перемога Дональда Трампа має переконувати мешканців Кремля у їхній правоті. У новій реальності Віктор Орбан і Роберт Фіцо вже не виглядають рудиментами минулої епохи, а радше пророками нової.
Додайте до цього зростання популярності правих у Європі. Радикалізацію порядку денного у старих демократіях. Електоральні несподіванки, народжені соцмережами, як-от у Румунії. Центробіжні гасла в країнах ЄС. І отримаємо той самий фон, на якому Україна відбивається від імперії.
Стара лінія протистояння у світі докорінно змінилася.
Після Другої світової вона пролягала між ринковими демократіями та плановими диктатурами. Вважалося, що ринок і добробут самі собою ведуть до свободи. Що варто лише включити державу у світову торгівлю — і вона неминуче стане частиною демократичного світу. Це було помилкою.
Нова лінія протистояння тепер проходить між ринковими демократіями та ринковими диктатурами. Останні позбавлені родових хвороб своїх попередників. Вони вміють конкурувати, торгувати, бути ефективними, а водночас — учитися на помилках. А ще вони здатні пропонувати населенню не лише перемогу марксизму, а й цілком відчутний добробут.
Лінія розлому між демократіями та диктатурами стала тоншою. Колись вона мала рельєф, бо спиралася на економічну модель. А тепер перехід до несвободи став непомітнішим, бо супроводжується не бідністю та дефіцитом, а демонтажем інституцій та руйнуванням механізмів стримувань і противаг.
Нам випало воювати за умов відсутності правил.
Раніше було простіше. Ми жили на повоєнній спадщині — і будь-яку подію можна було співвіднести з аналогами в підручниках історії. Тепер старі правила втрачають силу, а редакція нових залежатиме від результату нашої війни. Успіх Росії надихне інші імперії. Наша поразка налякає континент і породить запит на політиків, які шукатимуть мир в очах Путіна.
Якщо ми зазнаємо поразки, наслідком стануть не лише мільйони біженців у ЄС. Не лише десятки нових Маріуполів і сотні нових Буч. Результатом стане страх перед силою і готовність схилятися перед нею. За таких умов 30-ті XXI століття будуть разюче схожі на 30-ті XX-го.
Проблема у тому, що гранди старої Європи довгий час жили в ситуації профіциту безпеки. Їхню недоторканність гарантували США, і вони звикли не озиратися на військові загрози.
Тепер їм доводиться заново вчитися цього, озброюватись та привчати своїх громадян до думки, що ті мають не лише права.
Ми могли б багато чого їх навчити.
У новій реальності ми несподівано стали фронтменом. Ми єдині вміємо топити ракетні крейсери й збивати стратегічні бомбардувальники. Палити танки десятками й нищити загоризонтні РЛС. Вести повітряні бої проти сучасних винищувачів та перехоплювати гіперзвукові ракети.
Лише наша армія вміє воювати з ядерною державою. Це ми знищили танковий кулак, створений для кидка до Ла-Маншу. Кожен наш піхотинець під Покровськом за місяць бачив більше війни, ніж американський морпіх за весь час служби.
Війна навчила нас, що культура — це колективна пам’ять нації. Що злопам’ятність — це її ж колективний імунітет. Ми часто картаємо себе за те, що погано справляємось із викликами вторгнення. Але вся критика розбивається о той факт, що нам нема з ким себе порівнювати. За останні 70 років ніхто окрім нас з таким не зіштовхувався.
Дорослих навколо більше немає. Дорослі відтепер — це ми.
Комбати механізованих батальйонів 93-ї бригади Холодний Яр «Самара» і «Сокол», а також головний сержант мехбату із позивним «Горняк» вперше згадують на камеру, як зупиняли колони російської техніки на початку повномастабного вторгнення. Рота «Самари» прийняла бій в Охтирці Сумської області буквально з коліс. Окупанти вже зайшли у місто, коли холодноярці розвантажували техніку на вокзалі. «Горняк» розповів, як росіян на броні зупиняли просто «стрілкотньою». Рота «Сокола» з лише одним «Джавеліном» розбила колону окупантів із «Градів», САУ і танків у лісі в районі Дергачів Харківської області. Військові розповідають про те, що відчули, зустрівшись вперше лоб у лоб з ворогом, про перші смерті від рук росіян, трофейну техніку, допомогу місцевого населення й дух партизанщини, зміни настроїв у суспільстві, і куди необхідно рухатися далі.