Антон Мартинов, засновник «Лабораторія» та військовослужбовець розповів Еммі Антонюк про книжковий ринок під час війни. Як змінюються тренди та що читають українці? Чи є майбутнє у бестселерів і новинок наступного року? Особливості роботи видавця на фронті та культурний контекст війни. Відверто про виклики і реалії сучасного книговидання.
Близько 5-ї години ранку росіяни здійснили комбінований обстріл Херсона та передмістя зі ствольної артилерії та РСЗВ. Він тривав близько години. Станом на зараз відомо про 2 загиблих та 10 поранених цивільних. Пошкоджені 31 багатоповерховий та 16 приватних будинків, два транспортні засоби, два дитячі садки, господарські споруди, гаражі, адмінбудівлю поліції, залізничний вокзал, медичний заклад, школу.
Одна дівчина з Києва сьогодні вранці розмістила фото в інстаграмі й написала своїм іноземним друзям: «Як бачите, я змушена ховатися у власній ванній кімнаті посеред ночі, тому що на наші будинки, на наші голови летять російські балістичні ракети».
Це фото й підпис до нього, які є, мабуть, в кожної української жінки в «портфоліо», мене якось сильно зворушили. Це - щемливо і боляче. Найпростіше і ніби вже звичне здатне вражати найбільше.
У цивілізованій Європі, в першій чверті ХХІ століття, в історичному прекрасному місті ми змушені ховатися від ракетних атак оскаженілої орди, як дикі звірі. Це дико й абсурдно. Нам навіть якось ніяково за це: ми не повинні посеред ночі прокидатися від повітряної тривоги, ми не повинні втікати в ванну! Ми не мали б знати про "правило двох стін". Ми – Люди!
Хто знає, що подумають, і як прореагують ті іноземні друзі? Мабуть скажуть самі собі: «Це справді жахливо!», «Це дуже прикро», «Шкода»… А потім підуть випити кави з круасаном. Я без претензій до них, просто констатую. Що вже казати про іноземців, як ми й самі давно звикли до того, до чого звикнути неможливо. Ми намагаємося жити. Жити, а не виживати.
На моє переконання, ми не звикли до війни. Ми перемогли війну всередині самих себе. Завдяки самим собі і одне одному. Вже була в нас та сила, і стійкість про які ми самі не підозрювали. Ця стійкість не від безвиході. Це - успадковане, давнє й глибоке.
Нам не був потрібен цей досвід, ми б без нього з радістю обійшлися. Але я знаю точно: якщо він у нас вже є, ми його неодмінно переплавимо в якусь таку досі небачену силу, мужність і красу, яких навіть самі від себе не сподівалися.
Після обстрілу онколікарні в Херсоні рівень радіації не перевищує встановлених норм
Рівень гама-випромінювання в повітрі відповідає природному фону і становить 12-13 мкР/год. Фахівці моніторять ситуацію.
ㅤ
Під час авіаудару підорф по онкодиспансеру у Херсоні в закладі були 15 людей. Ніхто з них не постраждав, бо перебували в облаштованому укритті, повідомив міністр охорони здоров'я України Віктор Ляшко. Будівля одного з корпусів зазнала значних руйнувань
До останнього в онкодиспансері працював медперсонал та лікували хворих, які, навіть добиралися пішкі сюди, та попри страшну хворобу мали надію на лікування та жагу до життя.
Хто б і що не казав, але тут працювали найкращі лікарі та персонал, які рятували людям життя, ризикуючи своїм здоров'ям/життям (Терелюк, Моргунов та інші).
Тут було надсучасне та дороговартісне обладнання, якого навіть немає в інших обласних центрах України, тут робили багато лабораторних аналізів, тощо...
В один момент все зруйновано нелюдами та недоармією рф...не просто зруйноване, а в людей відібрали можливість проходити лікування далі на сучасному обладнанні, отримувати тут хіміотерапію, тощо...
Героїчні лікарі та медсестри у надважких умовах та при постійних вибухах/обстрілах/скидах з дронів робили тут операції на останньому 6 поверсі...що було вкрай небезпечно...
Тут працювали люди із золотими руками та добрим серцем...я бачила їх очі майже кожного дня...як вони добиралися останнім часом на роботу...як на них полювали з дронів...я бачила потрощену машину у крові, на яку підор@арміярф скинула вибухівку і загинула медсестра...я бачила спалені дронами швидкі...
Вічна пам'ять людям, яких вбили окупанти та передчасно обірвали життя...
Подяка і шана, тим, хто тут рятував і працював для людей, попри всі ризики та небезпеку для власного життя...
Громадська організація Truth Hounds, заснована у 2014 році для документування воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених у контексті збройного конфлікту в Україні. Специфіка діяльності Truth Hounds полягає в документуванні воєнних злочинів у небезпечних районах та наданні експертної допомоги в їх розслідуванні. Також це високі етичні стандарти у роботі зі свідками, мінімізація їхньої травматизації, та складність розслідувань через брак досвіду на початку і неочевидність злочинів, таких як удари з території РФ. Громадська організація збирає та аналізує інформацію від свідків і жертв, а також залучає міжнародних партнерів для обміну даними та ресурсами. «Лицарі правозахисту» — це документальний серіал про сучасних героїв із правозахисних організацій, які в умовах війни стали опорою для українців. Вони захищають права військових, внутрішньо переміщених осіб, родин загиблих і постраждалих від російської агресії, збирають докази воєнних злочинів та працюють над відновленням справедливості. Цей проєкт висвітлює діяльність громадських організацій, які протидіють російській військовій агресії, водночас підтримуючи традиції української боротьби за права людини, свободу та справедливість.
Історія Івана Польгуя, пенсіонера та охоронця школи у колись мальовничому селі Ягідне, що на Чернігівщині - це свідчення про жахливі злочини кремля проти цивільного населення. Село Ягідне розташоване за 12 кілометрів від Чернігова і у перші дні березня 2022 року потрапило в окупацію. Відоме особливо жорстокими вчинками російських військових щодо місцевого населення. Тут впродовж 27 діб ворог утримував у підвалі школи одночасно 368 людей. За цей час частина людей померли, інші, що вижили, втратили здоров'я як фізичне, так і психічне. Пан Іван розповідає саме про пережите цих людей у підвалі впродовж 27 діб, як вдалося вижити, як ділили харчі, як хоронили померлих і як намагалися у перші дні окупації передавати інформацію Силам оборони України про кількість ворога та його техніку. Втім, те, через що довелося пройти «мешканцям» підвалу, не зламало їх людську гідність та прагнення жити у вільній Україні.
В останні тижні російські війська посилюють обстріли території України. Кожну ніч в небі фіксують десятки дронів. Одна з найгарячіших точок країни - Сумщина. Звідти прокладають маршрут ворожі "Шахеди". Команда Ukrainian Witness побувала в одному з секторів Повітряних Сил. Як працює українське ППО? Яку тактику і модифікації БПЛА використовує ворог? З якими труднощами зіштовхуються українські бійці? Про це і не тільки дивіться у нашому новому репортажі.
Про тяжку долю нашої культурної дипломатії розповість Любов Цибульська у розмові з Лєною Чиченіною. Любов засновниця та екс-керівниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Працювала радницею Генштабу ЗСУ та спеціалізується на протидії гібридним загрозам.
Спецоперація «закенселити радянського Діда Мороза». Вона активно триває з 2022 року і набуває усе більшого масштабу. Але чи винен Дід Мороз? І хто він взагалі такий? Чи переможе його Святий Миколай? І взагалі – ми правильно відзначаємо наші свята чи ні? І що означає «правильно»? Так багато запитань і, сподіваюся, зараз ми отримаємо на них відповіді. Від фольклористки та антропологині Дар’ї Анцибор.
Журналісти побували на одному з енергетичних об’єктів та зафільмували наслідки російських ударів. Пряма мова енергетиків: "Найстрашніше, коли працюєш і не знаєш, коли й куди воно прилетить. Особливо, коли “шахед” вже над твоєю головою кружляє".
Йому 10, але замість отримати на новорічні свята нові іграшки, він мріє про повернення тата з полону і саме про це пише у своїх Різдвяних листах. Дмитрій Терентьєв втратив маму на самому початку війни – жінка загинула від обстрілу під час облоги Чернігова. Дитину поспіхом евакуювали з небезпечного міста разом з бабусею. Його батько долучився до ЗСУ, зник зі зв`язку під Куп`янськом, якийсь час вважався зниклим безвісти. Але згодом родина отримала підтвердження що батько живий і перебуває у російському полоні. Відтоді єдине бажання Дмитрія – обійняти тата. Про свої різдвяні мрії і чому він вірить, що вони обов'язково здійсняться – хлопчик розповів Радіо Свобода.
12 січня 1972 року. Працівники КГБ вламуються до домівок десятків українських дисидентів з обшуками. Багатьох арештовують, а згодом засуджують із засланням у табір, який знаходиться десь у дупі совєтського союзу. І це був лише початок нової хвилі репресій, яка фактично заморозила дисидентський рух аж до часів перебудови. Частина заарештованих були учасниками вертепу 31 грудня 1971 року, тому деякі журналісти описують ті події під заголовками «арештована» чи «репресована коляда». І через це може здатися, що дисиденти відбували кількарічний строк, бо водили козу. Та насправді комуністичний режим запланував свій каральний похід задовго до того як засяяла вифлеємська зірка. І ціллю номер один була взагалі не щедрівка. Що саме хотіли викоренити комуністи? Яку роль у цьому відіграв бельгійський студент? І до чого тут все ж таки українська коляда? Відповіді на ці та інші питання — у цьому відео.
Інтернаціональний обов’язок або чому вторгнення до Афганістану совєтських військ спровокувало потік в СССР опіуму та інших речовин. Їх перевозили військовими літаками і навіть в цинкових трунах вантажу 200. А самі бійці, які поверталися додому, часто були змушені довго лікуватися в спеціалізованих клініках. Совєтські джанки або люди, які носили «солом’яний капелюх». Хто і як в часи комунізму заготовляв макову соломку. Куди пролягали їхні маршрути. Як довкола цього промислу виникали цілі комуни. Зрештою, чим була зумовлена поява легендарної пісні Братів Гадюкінів про «липневу ніч, яка накрила все село» і поганих людей на чужому городі. «Енциклопедичний словник лікарських ефірно-олійних та отруйних рослин». Чому у далеких п’ятдесятих роках тираж цієї книги, яку ви бачите у себе на екрані, розійшовся миттєво. Аби придбати її люди були готові платити величезні гроші – від 50 доларів і вище. Зрештою, у букіністичних крамницях вона і зараз коштує не мало - понад шість тисяч гривен. Тож які знання про рослини приховує видання. І що це за рослини? Нас переконували, та і досі переконують, що в СССР не було організованої злочинності, аварій і великих техногенних катастроф, не було утисків прав людини і свавілля міліціонерів. Бо все негативне, і наркоманія у тому числі – це справа «загниваючого капіталізму». Та якщо копнути статистику, а головне почитати спогади людей і численні мемуари тієї епохи, то розумієш, що усе це не більше, ніж брехня. Вивляється, що світла комуністична дійсність була такою світлою, що люди намагалися втекти від неї у свою реальність.
Розслідування Третьої штурмової бригади про воєнні злочини російських окупантів в селищі Невському на Луганщині на основі данних мобільного телефону одного з російських військовослужбовців.
Людмила Гусейнова провела у російському полоні три роки. Нелюдськи умови утримання, поміщення у “стакан”, виклики полонених для “розваг” російських солдатів, — історія бранки Кремля у нашому сюжеті.
У ці святкові дні, коли світ радіє Різдву, Україна продовжує боротися за свою свободу та незалежність. Колядка “Там во Бахмуті” — це особливий музичний твір, який поєднує різдвяний дух із реаліями сьогодення. Вона створена як данина мужності наших захисників і захисниць, які навіть у найтяжчих умовах тримають оборону й зміцнюють нашу віру в перемогу. “Там во Бахмуті” — це історія про незламність, про світло Різдва, яке пробивається навіть крізь темряву війни. Ця пісня — нагадування про наше єднання, про любов до рідної землі та віру у краще майбутнє, що роблять нас непереможними.
Настоятель Катерининської церкви священник Роман Кіник про Революцію Гідності, російські обстріли Чернігова та допомогу військовим.
Антон Мартинов, засновник «Лабораторія» та військовослужбовець розповів Еммі Антонюк про книжковий ринок під час війни. Як змінюються тренди та що читають українці? Чи є майбутнє у бестселерів і новинок наступного року? Особливості роботи видавця на фронті та культурний контекст війни. Відверто про виклики і реалії сучасного книговидання.
Yan Dobronosov
Не добрий ранок в Україні.
Близько 5-ї години ранку росіяни здійснили комбінований обстріл Херсона та передмістя зі ствольної артилерії та РСЗВ. Він тривав близько години. Станом на зараз відомо про 2 загиблих та 10 поранених цивільних. Пошкоджені 31 багатоповерховий та 16 приватних будинків, два транспортні засоби, два дитячі садки, господарські споруди, гаражі, адмінбудівлю поліції, залізничний вокзал, медичний заклад, школу.
Chepynoga Vitalii
2 год ·
20 грудня...
Одна дівчина з Києва сьогодні вранці розмістила фото в інстаграмі й написала своїм іноземним друзям: «Як бачите, я змушена ховатися у власній ванній кімнаті посеред ночі, тому що на наші будинки, на наші голови летять російські балістичні ракети».
Це фото й підпис до нього, які є, мабуть, в кожної української жінки в «портфоліо», мене якось сильно зворушили. Це - щемливо і боляче. Найпростіше і ніби вже звичне здатне вражати найбільше.
У цивілізованій Європі, в першій чверті ХХІ століття, в історичному прекрасному місті ми змушені ховатися від ракетних атак оскаженілої орди, як дикі звірі. Це дико й абсурдно. Нам навіть якось ніяково за це: ми не повинні посеред ночі прокидатися від повітряної тривоги, ми не повинні втікати в ванну! Ми не мали б знати про "правило двох стін". Ми – Люди!
Хто знає, що подумають, і як прореагують ті іноземні друзі? Мабуть скажуть самі собі: «Це справді жахливо!», «Це дуже прикро», «Шкода»… А потім підуть випити кави з круасаном. Я без претензій до них, просто констатую. Що вже казати про іноземців, як ми й самі давно звикли до того, до чого звикнути неможливо. Ми намагаємося жити. Жити, а не виживати.
На моє переконання, ми не звикли до війни. Ми перемогли війну всередині самих себе. Завдяки самим собі і одне одному. Вже була в нас та сила, і стійкість про які ми самі не підозрювали. Ця стійкість не від безвиході. Це - успадковане, давнє й глибоке.
Нам не був потрібен цей досвід, ми б без нього з радістю обійшлися. Але я знаю точно: якщо він у нас вже є, ми його неодмінно переплавимо в якусь таку досі небачену силу, мужність і красу, яких навіть самі від себе не сподівалися.
Так буде!
Lyudmila Parhomets разом з Викторією Коржовою і
ще 21
зараз тут: Kherson, Ukraine, Херсон, Україна.
9 год · Kherson, Херсонська область ·
Онколікарня Херсонський обласний онкологічний диспансер
район Східного / Кіндійки в #Херсон
... 2 КАБи ( авіабомби ) Зрозумійте масштаби, там люди, там апарати опромінення ітд
Швидкі, рятувальники туди не можуть доїхать бо там "висять" дрони п*арасів зі скидами і FPV дрони.
Доброго ранку мій #Херсон
#дім #вдома #ЗСУ_Поруч #тримаємося #Херсон_це_Україна #Херсон_вбиває_росія
P.s на 11.00 дня
Після обстрілу онколікарні в Херсоні рівень радіації не перевищує встановлених норм
Рівень гама-випромінювання в повітрі відповідає природному фону і становить 12-13 мкР/год. Фахівці моніторять ситуацію.
ㅤ
Під час авіаудару підорф по онкодиспансеру у Херсоні в закладі були 15 людей. Ніхто з них не постраждав, бо перебували в облаштованому укритті, повідомив міністр охорони здоров'я України Віктор Ляшко. Будівля одного з корпусів зазнала значних руйнувань
До останнього в онкодиспансері працював медперсонал та лікували хворих, які, навіть добиралися пішкі сюди, та попри страшну хворобу мали надію на лікування та жагу до життя.
Хто б і що не казав, але тут працювали найкращі лікарі та персонал, які рятували людям життя, ризикуючи своїм здоров'ям/життям (Терелюк, Моргунов та інші).
Тут було надсучасне та дороговартісне обладнання, якого навіть немає в інших обласних центрах України, тут робили багато лабораторних аналізів, тощо...
В один момент все зруйновано нелюдами та недоармією рф...не просто зруйноване, а в людей відібрали можливість проходити лікування далі на сучасному обладнанні, отримувати тут хіміотерапію, тощо...
Героїчні лікарі та медсестри у надважких умовах та при постійних вибухах/обстрілах/скидах з дронів робили тут операції на останньому 6 поверсі...що було вкрай небезпечно...
Тут працювали люди із золотими руками та добрим серцем...я бачила їх очі майже кожного дня...як вони добиралися останнім часом на роботу...як на них полювали з дронів...я бачила потрощену машину у крові, на яку підор@арміярф скинула вибухівку і загинула медсестра...я бачила спалені дронами швидкі...
Вічна пам'ять людям, яких вбили окупанти та передчасно обірвали життя...
Подяка і шана, тим, хто тут рятував і працював для людей, попри всі ризики та небезпеку для власного життя...
В останні тижні російські війська посилюють обстріли території України. Кожну ніч в небі фіксують десятки дронів. Одна з найгарячіших точок країни - Сумщина. Звідти прокладають маршрут ворожі "Шахеди". Команда Ukrainian Witness побувала в одному з секторів Повітряних Сил. Як працює українське ППО? Яку тактику і модифікації БПЛА використовує ворог? З якими труднощами зіштовхуються українські бійці? Про це і не тільки дивіться у нашому новому репортажі.
Бійці 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади встановили ялинку з арматури на в’їзді у Донецьку область.
Про тяжку долю нашої культурної дипломатії розповість Любов Цибульська у розмові з Лєною Чиченіною. Любов засновниця та екс-керівниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Працювала радницею Генштабу ЗСУ та спеціалізується на протидії гібридним загрозам.
Спецоперація «закенселити радянського Діда Мороза». Вона активно триває з 2022 року і набуває усе більшого масштабу. Але чи винен Дід Мороз? І хто він взагалі такий? Чи переможе його Святий Миколай? І взагалі – ми правильно відзначаємо наші свята чи ні? І що означає «правильно»? Так багато запитань і, сподіваюся, зараз ми отримаємо на них відповіді. Від фольклористки та антропологині Дар’ї Анцибор.
Олексій Скоркін, житель Великої Писарівки, який на території влучання російської авіабомби створив музей війни.
Журналісти побували на одному з енергетичних об’єктів та зафільмували наслідки російських ударів. Пряма мова енергетиків: "Найстрашніше, коли працюєш і не знаєш, коли й куди воно прилетить. Особливо, коли “шахед” вже над твоєю головою кружляє".
Розслідування Третьої штурмової бригади про воєнні злочини російських окупантів в селищі Невському на Луганщині на основі данних мобільного телефону одного з російських військовослужбовців.
Людмила Гусейнова провела у російському полоні три роки. Нелюдськи умови утримання, поміщення у “стакан”, виклики полонених для “розваг” російських солдатів, — історія бранки Кремля у нашому сюжеті.