Дуже важко описати словами те, що залишає у душі незабутні феєричні враження. Дев'ять днів як один. Ні, мабуть, як кілька годин. Всі пам'ятають. як все починалося. Запоріжжя, бус, Дніпропетровськ, вокзал, поїзд, купе. Кру-у-уто! Поїзд чудовий, у купе свої люди, поїхали. Вечір - ніч - прокинулися - туди-сюди - і- Львів. Кілька годин вільного часу, вимитий, аж блищить, старовинний центр Львова, який на фото органічно вписався в Європу, і навіть, десь архітектурно виграв. Ех, нам би грошей побільше. та щоб вичухати його, реставрувати по-людськи... Але то таке. Ліричний відступ. Тож далі. Автобус, усміхнений гід (найвищі оцінки і рекомендації), по дорозі до кордону трясе - ну, ми-ж бо ще вдома - і ось вони, заповітні ворота до раю. Кордон. Проходимо відносно легко, стандартні дві години з малим хвостиком, у всіх все відповідає нормі, фейси наші суворим дядям і тьотям подобаються, ми в'їхали. Правда, гроші на кордоні на польські злоті поміняти не вдалося - не завезли, чи що. Але нас це не зупинить, у нас у гаманцях весело шурхотять по кілька єврикових купюр, ми почуваємо себе майже мільйонерами. Отже, Польща.
Коротко. Села не наші - якісь занадто чисті, зроблені під лінієчку. Кажуть, Європа гроші дала. Щастить же деяким. Дорога - дзеркало. Величезні лапаті вітряки, лелеки, олені і зовсім незвичне - траса з обох боків відгороджена від зелених масивів прозорим пластиком з намальованими пташечками, щоб ці останні, тільки живі, бачили це і (!!!! відчуйте момент!!!!!) не летіли на дорогу. Ну і олені, вепрі і всяка дичина теж щоб не вибігала. От. Люди про природу думають. І не тільки як про шарове джерело їжі. Слухали драматичну історію про їжачка, який вибіг на дорогу, його збила чиясь машина, хтось інший знайшов, завіз до ветеринара і отримав за це 80 євро. Не пам'ятаю тільки чий був їжачок - польський, німецький чи французький. Втім, правила у них тепер однакові. Отель шалено привабливий, новюсінький. Із секретів - ресторан знаходиться не в отелі, і не поруч з отелем, а на заправці через дорогу, тому туристи блукають. Сніданок достойний. Поїхали.
Берлін.
Прибули трохи пізно, тому до музеїв не потрапили. ЗАТЕ оббігали акваріум у зоопарку - а це, перепрошую, таке собі триповерхове містечко, де є навіть акули, каймани і піраньї, а медузам особливий респект і уважуха, вони неперевершені. Піднялися на телевежу, а вона мало чим поступається вежі Ейфелевій, досхочу настрибалися на батутах і різних екзотичних крутяшках прямо в центрі міста, поїли якихось рибних шедеврів у ресторанчику, наохались на красу і на диво свіже повітря вечірнього Берліна, оцінили плюси і мінуси місцевого супермаркету і поїхали далі. Париж.
У Парижі все дуже просто. Туди їхати треба. Всім Сьогодні. Або завтра. У дощ, спеку чи холод. Просто треба. І для цього є кілька причин. Причина перша. Архітектура. Шалено вибаглива і зі смаком. Друге. Кораблик по Сені. У-у-у-,я не можу. Пливти треба ввечері, коли все палає вечірніми вогнями, привітні парижани всіх кольорів і національностей машуть руками з берега і числених мостів, всюди музика, і навіть моя нелюбима Ейфелева вежа захоплює ілюмінацією. Вау. Кофти тільки беріть. Не Україна, холодно. Причина третя. Діснейленд. Ну, коли мужик в 50 років вищить від щастя, а бабуся, що ледве чеберяє, натхненно фотографується з диснеєвськими качками, коли дітвора не може говорити від захоплення, це про щось свідчить. Тут схиляю голову перед людським генієм - як організаційним, так і творчим. Ну і четверте. Монмартр, історії, легенди, байки, равлики у ресторані, сир і багет, фото з прапором. Ну, ви зрозуміли. Їхати треба. Три дні нам було мало, ми не встигли ні до Лувру, ні до Версалю, ні до Будинку інвалідів, де поховано Наполеона, зате встигли блискучо виступити з театральною виставою у будинку франко - української асоціації, за що нам окреме спасибі. Молодці, їдемо далі. Прага. P/S/ Негри не агресивні.
Тож Прага. Оглядова екскурсія чудова, гід Майя з почуттям гумору (а з нами, туристами, інакше ніяк), кораблик по Влтаві вище всіх похвал. Годують смачно, багато, ну і поять теж. До специфіки туристів з нашої частини світу персонал звик. Не жахаються. А ми святкували 12-річчя актриси нашого колективу. Нагадую: КОФТИ!!!! ХОЛОДНО!!! Друга половина оглядової екскурсії, вільний час, собор св. Вітта. Архітектурне диво. Шедевр. У пам'ять карбується назавжди. Бачити, принаймні один раз за життя, необхідно. Десь на цьому етапі починає самодіагностуватися емоційна втома, і, здається, більше нічого не може вразити, або залишити по собі слід. Іллюзія. Може. І це щось - Краків і Величка. Тож знову до Польщі! Але спочатку - отель. Як вже тут писалося, на території Польщі отелі блискучі. Правда, ми всіх цих вигод майже не зацінили, бо впали на ліжка непритомні від втоми і вражень. Ні, не так. Від вражень і втоми. Ні .... Ай, неважливо.
Краків. З екскурсоводом у дитячої половини туристичної групи теплі стосунки не склалися, тому після Краківського замку ми пішли гуляти самостійно з нашим львівським екскурсоводом Лідою. Нагуляли залізну голову для розуму, старовинний центр міста для фотографування, затишну недорогу кафеху для шлунків і... музей "Краківські підземелля". Рай для цікавих і шок від міксу старовинних фундаментів і галограм, театральних представлень історичних легенд і віртуальних фішок, музейних експонатів і можливості вивчити карту Польщі за допомогою власних ніг. Мда-а-а. Повертаюся до початку цього ессе. Нам би грошей побільше, та проблем поменше. Добре, це знов ліричний відступ. Наші проблеми зараз не чіпаємо, їдемо до соляних шахт Велички. Глибина неймовірна, храм із солі, все - аж до плитки на підлозі - солоне. Діти, скинувши з себе на якийсь час, людську подобу, лизали все. Ну, як лосі. Все солоне. правда. Перевірене. Банкетний зал солоний. Ресторан солоний. Підземні часовенки солоні. Ну, про озера, стіни, переходи я вже мовчу. У музеї було цікаво, але дуже холодно. І знов - КОФТИ!!!! І ось, ледве волочачи ноги, ми піднімаємося до нашого пристанища на колесах - автобусу. Хух. Додому.
Bardzo trudno opisać sł owami, co pozostawia w duszy niezapomniane, czarują ce wraż enia. Dziewię ć dni jako jeden. Nie, prawdopodobnie za kilka godzin. Wszyscy pamię tają . jak to się wszystko zaczę ł o. Zaporoż e, naszyjniki, Dniepropietrowsk, stacja kolejowa, pocią g, przedział . Kru-u-to! Pocią g jest cudowny, w przedziale ludzie poszli. Wieczó r - noc - obudził się - tu i tam - i - Lwó w. Kilka godzin wolnego czasu, umyte do poł ysku, antyczne centrum Lwowa, któ re na zdję ciu organicznie wpasował o się w Europę , a nawet wygrał o gdzieś architektonicznie. Och, mielibyś my wię cej pienię dzy. i wydobyć go, przywró cić go po ludzku… Ale to wszystko. Dygresja liryczna. Wię c poszli dalej. Autobus, uś miechnię ty przewodnik (najwyż sze noty i rekomendacje), w drodze do granicy trzę sie się – no có ż , tymczasem jeszcze w domu – i oto ukochana brama do raju. Granica. Mijamy stosunkowo ł atwo, standardowe dwie godziny z mał ym ogonkiem, wszyscy są w zgodzie z normą , nasze twarze są surowe, wujkowie i ciotki jak, pojechaliś my.
Pienię dzy na granicy nie moż na był o jednak wymienić na zł otó wki - nie dostarczono ich czy coś . Ale to nas nie powstrzymuje, bawimy się w portfelach kilkoma banknotami eureka, czujemy się prawie milionerami. A wię c Polska.
Kró tki. Wioski nie są nasze - niektó re są zbyt czyste, zrobione pod panowaniem. Mó wi się , ż e Europa dał a pienią dze. Powodzenia dla niektó rych. Droga jest lustrem. Wielkie ź dź bł a wiatrakó w, bociany, jelenie i doś ć nietypowe – trasa z obu stron jest odgrodzona zielonymi masywami z przezroczystego plastiku z malowanymi ptakami, tak aby ten ostatni, tylko ż ywy, zobaczył to i (!!!! ! chwila !!!!! ) w drodze. No i jelenie, dziki i wszelakie zwierzyny też , ż eby nie zabrakł o. Od. Ludzie myś lą o naturze. I to nie tylko jako warstwowe ź ró dł o poż ywienia. Wysł uchaliś my dramatycznej opowieś ci o jeż u, któ ry wybiegł na drogę , został potrą cony przez czyjś samochó d, ktoś inny go znalazł , zabrał do weterynarza i otrzymał za to 80 euro.
Tylko nie pamię tam, czyj to był jeż - polski, niemiecki czy francuski. Jednak ich zasady są teraz takie same. Hotel jest niesamowicie atrakcyjny, nowiutki. Z tajemnic - restauracja nie znajduje się w hotelu i nie w pobliż u hotelu, ale na stacji benzynowej po drugiej stronie ulicy, wię c turyś ci wę drują . Ś niadanie jest przyzwoite. Chodź my.
Berlin.
Przyjechaliś my trochę pó ź no, wię c nie dotarliś my do muzeó w. Potem obejrzeliś my akwarium w pobliż u zoo - i to, proszę , jest to coś w rodzaju trzypię trowego miasteczka, w któ rym są nawet rekiny, kajmany i piranie, a meduzy mają szczegó lny szacunek i szacunek, są niezró wnane. Wspinaliś my się na wież ę telewizyjną , któ ra niewiele ustę puje Wież y Eiffla, skakaliś my na trampoliny i ró ż ne egzotyczne bł ystki w samym centrum miasta, zjedliś my rybne arcydzieł a w restauracji, dopingowaliś my pię kno i zaskakują co ś wież e powietrze. kontynuował . Paryż .
W Paryż u wszystko jest bardzo proste. Musisz tam iś ć.
Do wszystkich dzisiaj. Albo jutro. W deszczu, upale lub zimnie. Ty po prostu musisz. Powodó w jest kilka.
Powó d jest pierwszy. Architektura. Niesamowicie wybredna i gustowna. Inne. Statek na Sekwanie. Aha, nie mogę . Trzeba pł ywać wieczorem, kiedy wszystko pł onie wieczornymi ś wiatł ami, sympatyczni paryż anie wszystkich koloró w i narodowoś ci machają rę kami z brzegu i licznych mostó w, wszę dzie muzyka, a nawet moja niekochana Wież a Eiffla chwyta iluminację . Wow. Po prostu weź swetry. Nie na Ukrainie, jest zimno. Trzeci powó d. Disneyland. Có ż , kiedy mę ż czyzna po pię ć dziesią tce spę dza czas z radoś cią , a babcia, któ ra ledwo parska, inspiruje się do robienia zdję ć z kaczkami Disneya, kiedy dziecko nie moż e mó wić z podziwu, to coś pokazuje. Tutaj pochylam gł owę przed ludzkim geniuszem – zaró wno organizacyjnym, jak i kreatywnym. I czwarty. Montmartre, opowieś ci, legendy, bajki, dowody w restauracji, sery i bagietki, zdję cia z flagą . Có ż , rozumiesz. Musisz iś ć.
A to jest coś - Krakó w i Wieliczka. Wracaj wię c do Polski! Ale najpierw - hotel. Jak napisano tutaj, hotele w Polsce są genialne. Jednak prawie nie doceniliś my tych wszystkich korzyś ci, ponieważ padliś my do ł ó ż ka nieprzytomni ze zmę czenia i wró ż biarstwa. Nie, nie ma problemu. Od wraż eń i zmę czenia. Nie…. Och, to nie ma znaczenia.
Krakó w. Dziecię ca poł owa grupy turystycznej nie miał a ciepł ych relacji z przewodnikiem, wię c po Zamku Krakowskim poszliś my na spacer na wł asną rę kę z naszą lwowską przewodniczką Lidą . Ż elazna gł owa dla umysł u, antyczne centrum miasta do fotografii, przytulna niedroga kawiarnia dla ż oł ą dkó w i… nakarmiono muzeum „krakowskie lochy”. Raj dla ciekawych i szok z mieszanki antycznych podmuró wek i halogramó w, teatralnych przedstawień historycznych legend i wirtualnych chipó w, eksponató w muzealnych i moż liwoś ci poznawania mapy Polski stopami. Hmmm. Wracam do począ tku tego eseju. Mielibyś my wię cej pienię dzy i mniej problemó w.
Dobra, to znowu liryczna dygresja. Nie dotykamy teraz naszych problemó w, jedziemy do wielickich kopalni soli. Gł ę bokoś ć jest niesamowita, ś wią tynia wykonana jest z soli, wszystko aż do pł ytek na podł odze jest sł one. Dzieci, odrzucają c na jakiś czas ludzkie podobień stwo, lizał y wszystko. Có ż , jak ł oś . Wszystko sł one. prawda. Przetestowany. Sala bankietowa jest sł ona. Restauracja solna. Podziemne kaplice są zasolone. Có ż , o jeziorach, ś cianach, chodź , milczę . Muzeum był o ciekawe, ale bardzo zimne. I znowu - KURTKI! ! ! ! ! ! ! I tak, ledwo powł ó czą c nogami, wspinamy się do naszego schronu na kó ł kach – autobusu. Huh. Dom.
